WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Феномен міста - Реферат

Феномен міста - Реферат

до горішньої - сакральної сфери. І причиною цього є не тільки присутність божества у первинному пра-акті. Звичайно, вони дійсно відбуваються в особливих місцях фізичного рельєфу. Цими особливими місцями можуть бути гори/гора, де найближче до Неба (приклад Єрусалиму, до якого не можна увійти, в'їхати, а можна тільки "піднятись", тільки так можна сказати, якщо ти послугуєшся івритом). Або ті місця, де Небо розкривається до світу людей (приклад Вільнюса, коли бог бурі Перкун блискавицею саме у цьому місці єднає Небо і Землю). Можна навести приклади, ближчі до нашого часу, хоча типологічно засновані за найдавнішою схемою та з огляду на реальне Богоявлення. Тому заснування таких міст відбувається за найдавнішим сценарієм. Згадаймо хоча б міста, засновані на місцях явлення Господа чи Божої Матері (Почаїв, Підкамінь, Кохавина), коли явлення відбувається "на горі". З огляду на таку близькість до горішнього, можна стверджувати, що закладені таким чином міста вибудовувались д'горі, до "Неба" у сенсі духовному, чи по вертикалі, якщо говорити про архітектурну реалізацію ідеї. Зовсім інша стратегема чи орієнтація є в окола чи села - вони стремлять не д'горі, а до світу людей, горизонту, розтікаються і розлягаються у ньому. В архітектурному сенсі село розгортається по горизонталі, інколи навіть заглиблюючись у землю (балки, яри, улоговини). Натомість місто околу не улягає, радше воно видирається на найвищу сакральну та географічну точку у ньому. Воно кристалізується на вістрі сакральної місцини, яка єднає "Землю" та "Небо". Найчастіше центром такого спрямованого д'горі міста є дім божества - святиня, храм.
Разом з тим, є й міста, що були засновані не у такому недосяжному міфологічному часо-просторі, а у часи цілком досяжні для людської пам'яті, хоча й давні, й у місцях, які не мають такого глибокого міфологічного запліччя. Це міста, які засновані в історичному просторі на фізичному рельєфі, отож тут ідеться про topographia ordinaris. Як правило, їх засновують владці, які, опираючись на свою помазаність або ж ту чи іншу владу, відважуються на чин заснування міста. Щоправда, розуміючи неординарність події та відчуваючи її типологічну подібність до "сотворіння світу", владці того часу часто теж пробували прив'язатися до благословенного сакральними сферами місця - чи то вигадуючи те благословення, чи насправді віруючи у редуковані до легенд і забобонів міфи. Таким чином, як вже зауважувалося, вони пробують перекинути відповідальність за цей креативний акт та благополуччя міста з себе на якогось сакрального патрона. Однак, верховне божество вже не "поселяється" у такому профанічно закладеному домі. У такому місті вже немає дому, де міг би жити живий Бог чи місцеве божество. Центром такого міста стає житло владці - замок, фортеця, донжон чи палац. За звичкою (але і з огляду на військові міркування) фортеця і далі домінує над містом, видирається на гору (Високий Замок у Львові, замки у Кременці, Бучачі, Олеську, Теребовлі, Кам'янці на Поділлі та маса инших).
Поступово часи стають все марнотнішими. Більшість новонароджених міст у новітні часи є парвеню у цьому світовому "параді місць і міст". Вони виростають з терену, з околу, із землі - виростають при дорозі, замку, палаці. Місця, на яких виростали ці міста, нічим не вирізнялися ні у міфологічному часо-просторі, ні в давню історичну епоху, у них не було первинної "праподії" чи акту заснування якимось можновладцем. Звичайно вони не засновувалися, а непомітно розросталися з сіл, при корчмах, складах, портах. Головними для них були дорога, тракт, ріка, бухта. Вони не стремлять до гори ні у фізичному, ні у сакральному сенсі. Вже пізніше вони обзавелися філіями справжніх святинь (локальні місця культу), представництвами помазаних світських владців (намісництвами, судами). З часом багато з них створили своє самоврядування (відповідно до маґдебургського права чи на сучасних демократичних засадах). Певною секулярною формою стремління до гори є феномен міської ратуші - символу міського самоврядування, що опирається не на сакрум чи помазаність, а на колективну волю, більше чи менше розвинену демократичну структуру. У цьому сенсі міська ратуша є далеким родичем святині та замку. Це теж центр влади, однак не верховного божества чи помазаника Божого, а спільної волі мешканців міста. Навіть у силуеті міська ратуша наслідує шпиль замку та святині.
Як правило, ці міста не такі давні. Вони почали рости, коли стали затиратися різниці між двома середньовічними світами - світом села та світом міста (2). Між цими світами у середньовіччі було як ворогування чи конкуренція, так і співпраця. На "полі бою" село зустрічалося з містом раз на тиждень і таким "полем бою" міста та села був ринок. Тут йдеться і про ринок як механізм обміну між селом та містом, і про ринкові площі, які, неначе цирки у Давньому Римі, стали аренами змагань між "світом міста" та "світом села". Єдиною твердинею, яку не могло взяти село, були міські ратуші. Для того, щоб у них порядкувати чи просто мати право голосу, потрібно було мати горожанство міста.
У Галичині де-не-де такі стосунки міста і села законсервувалися аж до початку XX століття. Ось як це протистояння виглядало на Покутті: "Те місто стоїть посеред сіл, як скостеніле село, як падлина, вонюче, як смітник цілого повіту. У торгові дні воно оживає, малюється селами і веселе. На ринку стоїть комедіянтська буда; якісь страшні музики вигравають у ній, страшні бестії вишкірюють зуби з полотен буди і якась панна воскова гримає в брязкучі тарелі. А перед будою стоять сільські люди у всіляких строях і дивляться. Ціла юрба справляє свої очі на деревляного блазника, що вибігає з даху буди і просить усіх досередини, махаючи руками. Сміх, гамір, сльози зо сміху. До блазника виходить деревляна дівчина і обіймається з ним. А сміху на ринку стільки, що жидам вуха деревіють, що пани в канцеляріях із крісел зіскакують. Увесь сміх із сіл прийшов на ринок. Старі мужики тягнуть синів і молодиць за плечі, аби йти за орудками, а їм ані в гадці покидати комедію. Аж надвечір маса розлітається і лишає пустий, гидкий ринок, аби мали де бавитися жиденята" (3). Таким є погляд на "світ міста" та ринок зі "світу села". Однак є й погляд на одвічний міський атрибут - ринок, що зберігся на далекому сході Цісарсько-Королівської монархії, і з боку "світу міста" та його вповноваженого представника - інспектора до важків і ваг у Золотогородському (читай Золочівському, Бродівському) повіті айхмістра Ансельма Айбеншютца: "Була п'ятниця, день, якого інспектор не любив: не з забобону, а тому, що в цілому повіті, взагалі в усій цій місцевості то був базарний день. І тоді було багато роботи, не лише в крамницях, але й на торговицях. Покупці просто втікали, вздрівши жандармів та урядників. Великийпереполох вчинився на базарі в Солодкому і цього разу. Коли жовтий возик з'явився на краю базарної площі, хтось, якийсь хлопець, якого поставили дозорцем, зарепетував: "Їдуть! Вони їдуть!" Баби покидали рибини, яких щойно хотіли були купити, назад до кадобів. Свіжозарізані, ще скривавлені кури з грюкотом попадали на ляди в ятках. Перепудилася і ще жива птиця. Кури, гуси, качки та індики кинулися врозтіч широким і заболоченим гостинцем, обабіч якого були порозставлювані
Loading...

 
 

Цікаве