WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Язлівець – місто ренесансу - Реферат

Язлівець – місто ренесансу - Реферат

Бережанах та Язлівці до Дієцезального музею у Львові50.
Споруда монастиря - втрачена, однак відомо, що у 1642 році домінікани почали будувати новий монастир на два поверхи51. З огляду на датування можемо вважати, що це була унікальна ренесансова пам'ятка.
Єврейська громада впливала на торгівельний розвиток міста та була настільки багатою, що вибудувала для себе величний "будинок зборів". Синагога в Язлівці розташовувалася у північній частині міста. Відомості про її архітектуру занотовані в реєстраційній картці пам'ятки, яку заповнили в 1935 році. У цей час облік пам'яток розпочало Управління консервації Львівського, Тернопільського та Станіславівського воєводств. У картці було записано: "Язлівець, божниця, XVI/XVII ст., стиль ренесанс, власник - ґміна єврейського віросповідування, реєстраційний номер 42. Обміри - план, 4 розрізи, 2 фасади 1:100"52. Також подано лаконічну довідку про об'ємно-просторову структуру споруди: типовий уклад польської ренесансової божниці, яка складається з чотиристороннього приміщення призначеного для чоловіків, що моляться, а також збоку прибудованої галереї для жінок. Витриманий у гладких і широких площинах фасад має суворі та монументальні риси. Варто підкреслити чудовий, трішки пошкоджений портал, в орнаменті якого, без сумніву, відчутні впливи сходу. Під час Першої світової війни божниця горіла. У 1929 році її покрили новим бляшаним дахом, закриваючи первинний ґонтовий дах. Рівночасно були трохи підвищені стіни синагоги, із збереженням первинної межі мурів відповідним відступом. У наступні роки відбудовано склепіння за системою Рабіца. Інтер'єр разом з цінним кам'яним вівтарем залишається до сьогодні в руїні53.
Дивовижним акцентом пам'ятки був ренесансовий портал головного входу (рис. 1). Багата декорація, майстерна пропорційна композиція та подібність із низкою інших порталів у Язлівці свідчать, що майстри-різьбярі пройшли навчання у високоякісній школі, створили неповторну язлівецьку школу ренесансової різьби. Скромніший і також майстерно різьблений Арон Гакодеш відрізняється стилістикою від вхідного порталу. Під час Другої світової війни пам'ятка була зруйнована. Сьогодні на її місці пустка. Єврейський цвинтар розташовувався за містом і зберіг кілька прикладів унікальних різьблених ренесансових мацеб.
Адміністративне управління також долучилося до формування образу міста. Архітектура язлівецької ратуші, збудованої у ХVІІ столітті, до сьогодні лишається не визначеною. Вперше ратуша згадується при поділі язлівецької власности між спадкоємцями Анни з Язлівецьких Чурилової. У 1641 році були заакцентовані справи, пов'язані з ремонтом мурів міста: "міщанам на ремонт мурів брам та башт потрібно дати матеріяли з податків ратуші"54. Враховуючи торгівельне значення міста та його економічний потенціял, можна стверджувати, що ренесансова ратуша в Язлівці мала унікальне архітектурне вирішення - була складною у плануванні, двоповерховою, зі склепінчатим перекриттям, фасади оздоблювалися кам'яними різьбленими карнизами, віконними та дверними обрамленнями. Певна частина ренесансової ратуші наповнювалася вагами та иншими дрібними еталонами міри, що було пов'язано з торгівельною специфікою Язлівця. Під час турецької окупації ратуша перетворюється в руїну і, можливо, повністю розбирається. Місто перебуває без адміністративної будівлі аж до 1712 року, коли Ян Алєксандр Конєцпольскі видає привілей місту і вказує, що "будинок ратуші на проведення судів, якщо дасть Бог, місто поставе, він буде вільним від будь-якого замкового податку"55.
Традиція еталонів міри, втрачена під час турецької окупації, була відроджена в 1730-их роках, коли запровадили однакову міру і вагу відповідно до міської устави56 (рис. 2). Про містобудівельне розташування ратуші згадано в Актах Язлівецьких 1765 року: "Ратуша була на жидівському місці"57. Користуючись кадастровою картою Язлівця, панорамою міста 1900 року, виконаною Михайлом Созанським, та згадкою про розташування ратуші вдалося зідентифікувати не лише її місце, але й архітектурний образ станом на початок ХХ століття (рис. 3). Віднайдений образ ратуші свідчить, що вона мала два етапи будівництва: перший етап - початок XVII століття, другий етап (відбудова після турецької окупації) - середина XVIІI століття. Головним архітектурним акцентом будівлі був бароковий фронтон, імовірно з оздобленнями. Велика кількість вікон вказувала, що в минулому пам'ятка відігравала важливу адміністративну роль у житті Язлівця. Кутова брама типологічно уподібнювалася з житловою забудовою містечка.
Необхідно також звернути увагу на припущення дослідника О. Х. Халпахчяна, який "не виключає можливість розташування вірменського старости з помічниками, суду та адміністрації "Братства завзятців" в одній споруді, яка мала обмежені в площі службові приміщення, велику залу для проведення зібрань"58. Про існування у першій половині XVII століття окремого вірменського маґістрату, який складався з дванадцяти суддів під керівництвом війта Багдазара, згадує С. Баронч59. Цей об'єкт розташовувався при вулиці Вірменській та визначався ренесансовими принципами характерними для Язлівця. Враховуючи відомості з окремих письмових джерел про те, що "перші житлові, громадські тавиробничі споруди вірмен були дерев'яними"60, необхідно зауважити, що й перші адміністративні споруди Язлівця були також дерев'яні. Зокрема, перша ратуша XIV - XV століть була дерев'яною.
Неодноразово поруч із згадками про місто писалося про садибу вірменського архієпископа. Вперше про єпископську резиденцію згадує С. Баронч: "У першій половині XVII ст. навіть архієпископ Юрій всередині знаменитого поселення заснував свою садибу"61. Дослідник Григорян в історичних розвідках вірменських колоній робить посилання на те, що свідчення про вірменську церкву Язлівця, а також про побудований коло неї "архієпископський будинок" З. Обертинський отримав від З. Горнунга, який, однак, "вже не в стані був довести це, оскільки результати його досліджень були знищені в Варшаві під час Другої світової війни"62. У першій половині ХІХ століття французький художник, мандрівник Ніколя Геркулє, подорожуючи територією Поділля, зафіксував палац вірменського архієпископа і у 1840-1843 роках опублікував це зображення у Парижі63. На жаль, у ХІХ столітті палац перебував у стані руїни. Збереглася лише різьблена в'їзна брама та портал з вірменським написом у площині світликового сандрика. Аналіз літографії встановив, що палац був двоповерховим, складався з офіцини та тильного двоповерхового будинку. Його будував талановитий архітектор, а декорацію виконували майстерні різьбярі по каменю, імовірно вірменського походження. Одним із арґументів на користь вірменських майстрів є те, що для вирізьблення написів вірменською мовою необхідно щонайменше знати її літери. Ця втрачена пам'ятка не мала аналогів, оскільки пошуки подібних споруд XVII століття в Кам'янці-Подільському та Львові не дали результатів. На жаль, не встановлено прізвища автора та різьбярів. Невідомо, що сталося з декоративними кам'яними фрагментами.
Суттєва роль у формуванні унікального образу Язлівця припадає на житлову архітектуру (рис. 4-6). У період XVI-XVII століть в місті утворився неповторний стиль ренесансової кам'яниці. Подібних пам'яток не можна зустріти ані у Львові, ані в Кам'янці-Подільському, Кракові, Любліні, Жовкві, Бродах та інших містах. Подібно до Львова, кам'яниці отримували свої назви від власників або особливостей архітектурного вирішення. Серед кам'яниць варто згадати: Сеферівську кам'яницю64, в актах Язлівецьких 1736 року згадується Червона кам'яниця65,
Loading...

 
 

Цікаве