WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Язлівець – місто ренесансу - Реферат

Язлівець – місто ренесансу - Реферат


Реферат
на тему:
Язлівець - місто ренесансу
Історичне місто - це просторове втілення часових нашарувань здобутків міської спільноти, різних етнічних громад у всій сукупності впливу різноманітних чинників. Долі міст різняться: одним - уславлення, іншим - забуття. Уславлені - постійно перед очима, забуті - у тіні. Натомість у забутих є те, що уможливило возвеличення інших. Пошуки і реконструкція забутого і вже, на жаль, назавжди втраченого зумовили язлівецькі студії.
Язлівцеві присвячено понад п'ятдесят публікацій, з яких виділяються дві найголовніші - "Язлівецькі пам'ятки" Садока Баронча та "Язлівецький замок" Богдана Гверкена. Незважаючи на число публікацій, ренесансовий феномен цього міста ще не описано як належить.
Досі не встановлено, коли виникло місто. На цьому вперше у ХІХ столітті зосереджує увагу С. Баронч - у 1820 році від міста до міста мандрував о. Мінас Пезешгянц Мехітарист і збирав відомості про вірмен, які видав у вірменописемній книзі "Подорож до Лехістану", опублікованій у Венеції у 1830 році. Тут на 129 сторінці міститься опис Язлівця: "...старовинне місто на Поділлі, особливо прославлене тим, що в ньому мешкали різні народи. У цьому місті вірмени піднялися так високо, що отримали від польського короля різноманітні вільності та права. Мали тоді свій власний суд, війта, суддів і навіть свого єпископа. У тих часах найзнаменитішими мешканцями міста були вірмени, які тут заклали фортецю і збудували багато будинків з вірменськими написами і криницями. Вірменська церква гарна і велична, збудована з каменю на узгір'ї на честь Богородиці, поруч із якою пливе мала річка. Тепер немає вірмен, деякі переїхали до Львова, інші до Кам'янця Подільського і Снятина. Старці розповідали нам, що за леґендою, вірмени з Кафи або Теодозії, залишивши село Вірмени над Смотричем, переїхали до Язлівця1. Згодом у своїй розвідці С. Баронч зробить примітку: "…мені говорили також, що вірмени приблизно у 1060 році, вийшовши з міста Ані, прибули на Поділля. Відпочиваючи в улоговині, оточеній трьома узгір'ями, яка була подібна до східних країв і надавалася для випасу отар овець, збудували там замок і заклали місто під назвою Ясло-Овець". З тексту привілею 1615 року можна робити висновок, що вірмени прибули до Язлівця наприкінці XVI століття2. Вірменський науковець В. Григорян вважає, що найімовірніше Язлівець виник у першій половині XIV століття3. З цією версією узгоджуються результати досліджень Б. Гверкена у замку.
Економічний розвиток міста зумовлювався зручним географічним розташуванням, а цьому сприяв торгівельний тракт "Вія Реґія", який сполучав Львів з Молдавією4. На високий економічний рівень впливали власники міста та даровані ярмаркові дні. З королівських привілеїв відомо, що тимчасовими власниками була родина Сенявців, з них Миколай, дідич нового і старого Язлівця, отримав 1519 року звільнення від чопового на два квартали і на ярмарок у день св. Катерини. Той самий Микола, вже галицький хорунжий, додав у 1523 році для свого міста у Червоногородському повіті поновлення давнього ярмарку на св. Магдалени5. У XVII столітті Язлівець стає серйозним торгівельним конкурентом Львова, тому львівські купці зверталися до польського короля з проханням, щоб він заборонив проведення язлівецьких ярмарків6. Зацікавлення торгівельним та промисловим потенціялом Язлівця настільки зросло, що 12 червня 1659 року король видає осібний привілей Якубові Боїмові, львівському міщанинові, для податкових зборів7.
Першого серйозного знищення Язлівець зазнав у часі турецької окупації. З турецьким завоюванням пов'язаний також порятунок святих цінностей: "У 1672 році настала Туреччина, після якої велика руїна, справжнім вогнем і мечем спустошила добра пограниччя, відібравши спершу фортецю Кам'янець і потім ціле подільське воєводство, вже й Язлівець змушений був піддатися. Після чого з образом Найсвятішої Марії Панни виїхали деякі вірмени. Вони оселилися в Бродах на Волині, в добрах Конецпольських коло фари за тогочасного пробоства ксьондза Чешика. За короткий час зайнялося місто, а потім дзвіниця, фундований костел згорів, лише образ та кілька речей врятовано, той образ врятував від вогню Шимон Пірсада. Образ принесли до склепу кам'яниці св. п. Марка Никоровича, там його доглядали, лампа день і ніч горіла, аж потім після впорядкування костелу образ знову спроваджено до єпископа до костелу, в якому був вірменським пробощем ксьондз Ян Мелконович. У 1692 році за часів львівського вірменського архієпископа Вартана Гунаняна і єпископа Деодата Нерсесовича образ привезли до Львова і розташували у катедрі"8
Після спустошення місто впродовж ста років не могло вже розвинутися. Дані щодо економічного та промислового стану в актових записах свідчать: 1765 року у місті було 20 шинкарів, 4 крамарі, 6 кравців католиків, 9 кравців жидів, 22 ткачів9; 1775 року - 22 кушніри, 24 шевці, 31 ткач, 4 мельники10. Тут для порівняння необхідно уявити стан міста перед турецькою окупацією: за інвентарним описом 1672 року місто було огороджене земляним валом з кам'яними брамами - Вірменською, Броварною та Польською. Зразу ж за Польською брамою, через яку місто поєднувалося з замком, розташовувалися квартали міських ремісників - українців та поляків. Поруч був Польський ринок, оточений кам'яними будинками, в яких мешкали вірмени. Далі розташовувалися квартали, заселені членами двох вірменських громад (одна з них об'єднувала вихідців з сусідньої Волохії). Площу центрального ринку оточували будинки євреїв, серед яких були купці, орендарі, ремісники, власники яток та крамниць. У єврейській громаді були переселенці з Володимира-Волинського, Коломиї, Меджибожа, Могилева, Ряшева, Червоногороду, Шаргорода, Яришева та з Турки. Загалом у місті мешкало 65 єврейських родин, а також близько 400 родин українського та польського міщанства, 120 вірменських родин та 15 родин польської шляхти. Назагал ґараздовитий Язлівець вигідно відрізнявся від розорених міст Летичівського повіту11.
Другого спустошення Язлівець зазнав під час Першої світової війни. Після артилерійських обстрілів та авіяційних бомбардувань російської армії 1916 року місто перетворилося на суцільну руїну. Міжвоєнний період не став часом відбудови, а у другій половині ХХ століття Язлівець геть марґіналізується. Доля міста склалася не найліпше: конкурент Львова через воєнні руйнацій занепав. Язлівець став пам'ятковим мітом.
Насправді місто було не лише естетично вишуканим, але й природно-гармонійним. Ландшафт території зумовив пластичне формування образу Язлівця. Така органічна унікальність міста привертала увагу тих, хто описував його в минулому. Француз Делерак у 1685 році описує Язлівець: "Був тоді Язлівець доволі показним містом. Широкі вулиці проходили між подвійними рядами мурованих кам'яниць, оздоблених ліпними прикрасами і написами руською і польською мовами. На найвищих місцях височіли муровані костели і церкви, завдяки чому вже здалеку місто вражало дуже привабливим силуетом. Неподалік латинських костелівзнаходилася також гарна жидівська синагога. Коло підніжжя пагорба, в головній частині міста, стоять грецькі церкви з цвинтарем, із пірамідальними пам'ятниками, з написами слов'янською мовою, подібними до написів на деяких міських кам'яницях"12.
У 30-х роках ХХ століття на території язлівецького замку проводить дослідження архітектор Б. Ґверкен. Згодом виходить його монографія з докладним аналітичним матеріалом, з визначеними етапами розвитку, з порівняльним аналізом у контексті Европи та реґіону13. "Місце розташування язлівецького замку унікальне - гора на південній стороні є
Loading...

 
 

Цікаве