WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Сутність і структурний зміст краєзнавства, об’єктно-предметна основа географо-краєзнавчих досліджень - Реферат

Сутність і структурний зміст краєзнавства, об’єктно-предметна основа географо-краєзнавчих досліджень - Реферат

з природничо-географічних, соціально-економіко-географічних наук. Одна з особливостей географії полягає в тому, що вона входить як до природничих, так і до суспільних наук, має спільний об'єкт - вивчення певної території - від планети, через материки і океани, країни, регіони до конкретних місцевостей, і зокрема краю. Такими об'єктами, з погляду краєзнавства, мають бути історико-географічні краї, а принципом їхнього виділення виступає природно-господарський [25].
Географічне краєзнавство, з точки зору Б.Чернова та А.Сиротенко [55], є системою знань, яка відображає різні взаємозв'язані елементи дійсності рідного краю, - унікальність природи, систему розселення етнічних груп, що склалися історично, особливості розвитку господарства і духовної культури... Виходячи з цього, об'єктом географічного краєзнавства у вигляді просторової (територіальної) системи є природно-господарсько-культурна система (ПГКС) рідного краю.
Ф.Мільков характеризує географічне краєзнавство багатопредметним і різнофункціональним. Він вважає його видом громадської діяльності (оскільки краєзнавство почало розвиватися на громадських засадах), локально-регіональною географією, розрізняючи при цьому локальний і регіональний рівні краєзнавчого дослідження [30]. Виходячи з цього, об'єкти дослідження відрізняються своїми територіальними обсягами: найменші - у локальних вимірах і найбільші - у регіональних. Предметом вишукування останніх виступають навчально-виховні, культурно-освітні та прикладні аспекти географо-краєзнавчих робіт. За Ф.Мільковим,екологічний моніторинг, топоніміка, художня література, пейзажний живопис складають предметну базу локального рівня краєзнавчих досліджень [30].
На думку П.Шищенка і Н.Муніч, сучасне географічне краєзнавство є багатопредметним. Його об'єктно-предметна сутність, наукові і практичні виміри пов'язані з функцією першої ланки в системі: краєзнавство - країнознавство - регіональна географія - географія. Географічне краєзнавство має своїм просторовим об'єктом територію (край), акваторію з островами, які мають ознаки етноландшафтно-господарської цілісності (підкреслення наше - В.К. і Г.К.) і в межах яких простежуються взаємозалежності між природними умовами, природними ресурсами і етносом, способами господарювання, ментальністю і духовними цінностями [58]. За даного підходу, на наш погляд, упускається історичний аспект, хоча ретроспективний огляд території є важливим при висвітленні її географо-краєзнавчої характеристики. Ретроспекція присутня при розгляді етносу і природних умов, але за такої позиції головним виступає етнічний часовий детермінізм і до уваги не береться весь історичний процес, який виходить за межі розвитку будь-якого етноландшафтного організму.
Виявляючи теоретико-методологічні проблеми географічного краєзнавства, Я.Мариняк [27] визначає останнє як комплексну науку, що досліджує взаємодію між людиною і природою, конкретизує історико-культурний процес, є засобом розвитку національної самосвідомості та усвідомлення необхідності збереження довкілля. Тому предметом його вивчення є територіальна організація суспільства в межах етнічної території українського народу, в різних історико-географічних областях, етнічних регіонах, адміністративних та економічних районах, місцевостях. Об'єктами ж дослідження є історико-географічні краї суцільної етнічної території, а також суспільно-територіальні комплекси, що сформувалися на території України. В основі об'єктів географічного краєзнавства, на думку Я.Мариняка, представлені локальні поселення з їх оточенням, низові адміністративні райони [27]. Зрозуміле бажання автора до об'єктної частини краєзнавства залучити якомога більший територіальний асортимент із межами різного наповнення: власне краєзнавчого, суспільного, поселенського, адміністративного. На наш погляд, при виділенні територіального об'єкту краєзнавства варто виходити з його ідеологічно-краєзнавчого наповнення і не долучати сюди ні суспільно-територіальні, ні поселенські, ні тим більше адміністративні характеристики (останні актуальні лише у контексті співпадання меж історико-географічних та адміністративно-територіальних). Суспільно-територіальні ж комплекси, локальні поселення чи поселенські системи є складовими історико-географічних територіальних об'єктів, тому, виходячи зі свого статусу підрядності, не можуть виступати об'єктами дослідження географічного краєзнавства, а складають лише його предметну базу.
М.Паламарчук і О.Паламарчук основним об'єктом географічного краєзнавства вважають суспільно-територіальний комплекс (СТК) певної території, який характеризується сукупністю природних ресурсів, населених місць і природоперетворювальних об'єктів. Проте СТК, як об'єкт вивчення, стверджує географічний характер краєзнавчих знань, але зовсім не вичерпує їх. Окрім знань про СТК, краєзнавство містить у собі знання історії, населення, духовної і матеріальної культури певної території [32].
Такою територією, на думку Я.Жупанського та В.Круля, якої притримуємося і ми, повинен виступати історико-географічний край (ІГК), як просторовий осяг. Оскільки без чітко окреслених земель у межах єдиної суцільної української етнічної території ні матерія, ні час, виходячи з концепції національного краєзнавства, існувати не можуть [8, 9, 10, 21, 56].
Пропонують розглядати регіональні відмінності території України у розрізі історико-географічних країв і В.Ковтун та В.Обозний, які трактують ці територіальні утворення як такі, що відображають усталений в історичному контексті традиційний поділ України на природно-господарські і культурно-історичні регіони. Характерною ознакою історико-географічних країв України є спільність як національних рис культури, так і специфічних особливостей кожного краю, зумовлених місцевими відмінностями в матеріальній культурі і побуті [17].
Основи районування українських національних територій були запропоновані С.Рудницьким [42, 44] і В.Кубійовичем [23]. Зокрема останній допускав, що поділ на райони можна проводити на підставі природних, господарських чи інших ознак. Причому, політичний і адміністративний поділ рідко збігається з природною чи господарською районізацією, а межі цього поділу є штучними. В.Кубійович, вважаючи
Loading...

 
 

Цікаве