WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Розвиток етнічної географії України у другій половині XX століття - Реферат

Розвиток етнічної географії України у другій половині XX століття - Реферат

СССР в 1795-1959 гг." (История СССР. - 1965. - № 1). На увагу заслуговують публікації А. Л. Перковського "Етнічна та соціальна структура населення Правобережної України у XVIII ст." (Історичні джерела та їх використання, вип.4. - К., 1969), В. М. Кабузана "Чисельність та національний склад населення Новоросії в 60-80-х роках XVIII ст." (Український історико-географічний збірник". - К. - 1971. - Вип. 1).
Важливе місце у вивченні еміграції з України в XIX - на початку XX ст. займає стаття В. М. Кабузана, Н. В. Чорної "Заокеанська міграція слов'ян XIX - початку XX ст." (Народна творчість та етнографія. - 1989. - № 5).
Значне місце в названому періоді займали окремі публікації про український етноста етнічні меншини в Україні. Це статті М. Бар'якторовича "Серби на Україні" (Народна творчість та етнографія. - 1971. - № 3), В. Наулка "Естонське населення на Україні" (Народна творчість та етнографія. - 1970. - № 3), М. Н. Губогло "Этническая принадлежность гагаузов" (Советская этнография. - 1967. - № 3), І. М. Гроздова, Т. Д. Філімонова "Венгры и немцы Советского Закарпатья" (Советская этнография. - 1970. - № 1) та інші. До цього напряму можна віднести дослідження А. Волкова "Комплексне вивчення російських поселень Прикарпаття" (Народна творчість та етнографія. - 1968. - № 3). Поруч із цим в першому періоді розвитку етнічної географії України у другій половині XX ст. порушувалися питання про заселення українських етнічних територій, зокрема Слобідської України (М. Т. Дяченко "Етапи заселення Слобідської України" (Український історичний журнал. - 1970. - № 8), Північного Причорномор'я (В. М. Кабузан "Заселение Северного Причерноморья (Новороссии) в XVIII - первой половине XIX в. (1719-1858): Автореферат диссертации на соискание ученой степени доктора исторических наук. - М., 1969).
У даний період піднімалось питання про українську діаспору в окремих регіонах колишнього СРСР, зокрема в автономних республіках Північного Кавказу (О. Б. Дзадзієв "Народна творчість та етнографія". - 1989. - № 5), Башкирії (В. Я. Бабенко, "Народна творчість та етнографія". - 1989. - № 1).
Наприкінці названого періоду з'явилися перші публікації про депортовані з України народи та етнічні меншини. Вперше було видано посібник "Этническая география Украинской ССР" - автор Р. А. Старовойтова (К., 1979). В. І. Наулком дано визначення предмету етнічної географії. За його тлумаченням, етнічна географія - це галузь етнографії, яка досліджує структуру і розміщення населення світу і окремих його регіонів в етнічному аспекті (Географічна Енциклопедія України, Київ: УРЕ ім. М. П. Бажана. - 1989. - Т. 1). Цей вчений визначив також і основні завдання етнічної географії. Ними є: вивчення етнічного складу населення країн і районів, територіальних взаємин народів (роздільне і мішане розселення), особливості розселення етнічних спільностей у минулому і сьогодні (зокрема, розселення осіле та кочове, міське і сільське, форми і типи поселень, ступінь освоєності території, густота і поселення, визначення етнічних меж, чисельності народів, динаміки цієї чисельності). В названому виданні В. І. Наулком розкрито сутність поняття "етнічна спільність", розкрито таксономічні рівні цієї спільності на матеріалах України, що є теоретичним набутком етнічної географії. Там же ним описано етнічний склад населення Української РСР.
Другий період у розвитку етнічної географії України почався з проголошенням в 1991 році української незалежної держави. Від названого року не тільки збільшилась кількість публікацій з даного предмету, але й значно розширилась їх тематика.
З початку цього періоду вперше було значно поглиблено та розширено уявлення про предмет, об'єкт, зміст етнічної географії України, його місце в системі географічних наук, основні завдання. Так, на першому Всеукраїнському семінарі "Сучасні проблеми географії населення в Україні" (Луцьк, 1993) О. І. Шаблій у доповіді "Теоретичні і методологічні проблеми розвитку етногеографії України" підкреслив, що етногеографія - це повністю географічна дисципліна, яка лежить на стику географії, етнографії та історії. Це молода галузь суспільної географії. Вона вивчає закономірності, чинники, умови і форми територіальної організації і геопросторового розвитку етносів - націй - народностей, етнічних груп населення. Об'єктом дослідження етнічної географії України є етноси, а предметом вивчення - територіальна організація етносів, їх геопросторове буття і розвиток, зв'язки і відносини.
За О. І. Шаблієм, етнічна географія України - це наукова дисципліна, що перебуває у складі суспільної географії, тісно пов'язана з географічними дисциплінами, найбільше з географією населення, у складі якої вона формується. Етнічна географія України має тісні контакти з демографічною статистикою, антропологією, етнологією, етнографією, історією, політологією та іншими. Етнічна географія, як складова частина суспільної географії, використовує такі основні географічні методи дослідження, як: територіальний аналіз та синтез, картографічне моделювання, порівняльно-географічний, історичний та статистичний. О. І. Шаблій підкреслює, що етнічна географія України, як наукова дисципліна, перебуває у початковій стадії розвитку. Проте етногеографічні описи нашої країни мають досить тривалу історію. В навчальному посібнику "Соціально-економічна географія України" О. І. Шаблій розглядає питання українського етно- і націогенезу. Узагальнюючи різні наукові джерела він підкреслює, що існує декілька теорій щодо походження українців. Перша з них - теорія давнього походження - трипільська, друга - ранньослов'янського, а третя - давньоруського. Вчений коротко розкриває зміст кожної із них.
В умовах незалежної України вийшла досить цікава праця Ф. Д. Заставного "Українські етнічні землі" (Львів: Світ, 1992), де чималу увагу звернено на українські етнічні межі та українські етнічні території. Автор підкреслює, що українські етнічні території поділяються на суцільні та мішані. На суцільних в національному складі населення переважають українці, а на мішаних вони складають 10-15-50% від усіх жителів. Українські етнічні території Ф. Д. Заставний ділить на старі і нові. На старих українці жили чи живуть як автохтони багато століть. До них автор відносить Київщину, Чернігівщину, Галичину, Волинь, Поділля, Буковину, Закарпаття, Холмщину, Надсяння, Лемківщину, Слобожанщину та ін. До нових належить території, де українці поселились значно пізніше (протягом останніх двох століть). Це Кубань, Зелений Клин та ін. Автор розглядає формування етнічних меж між Україною і Польщею, Україною і Росією, Україною і Білоруссю, Україною і Молдовою, Україною і
Loading...

 
 

Цікаве