WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Розвиток етнічної географії України у другій половині XX століття - Реферат

Розвиток етнічної географії України у другій половині XX століття - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Розвиток етнічної географії України у другій половині XX століття
У розвитку етнічної географії України другої половини XX ст. можна чітко виділити два нерівні за часовою тривалістю періоди, які відрізняються за кількістю та ідейно-політичною спрямованістю публікацій. Перший період тривав з 1950 по 1990 рр., коли Українська РСР перебувала у складі Союзу РСР. Тоді національна політика КПРС та Радянської держави через запрограмовані інтеграційні процеси виробничої, соціальної та духовної сфер була скерована на зближення та злиття націй, на формування так званої нової історичної спільноти людей - "радянського народу". Звідси цілком зрозуміло, що такий напрям етнополітики Радянської держави безпосередньо позначився на змісті досліджень з етнічної географії СРСР взагалі та України зокрема.
Другий період охоплює час із 1991 (від часу проголошення України незалежною державою) до 1999 рр. Він відзначається вагомою кількістю публікацій, що висвітлюють дуже широке коло аспектів етнічної географії сучасної України на нових засадах етнічної політики молодої української незалежної держави.
Важливою джерелознавчою базою для розвитку етнічної географії України впродовж першого періоду були післявоєнні радянські переписи населення (1959, 1970, 1979, 1989 рр.), в яких представлені матеріали про динаміку чисельності етнічного складу населення, особливості розвитку та розселення етнічних груп в Україні. Серед наукових праць, які висвітлюють широке коло питань з етнічної географії України першого періоду, слід назвати творчий доробок В. І. Наулка. Він представлений монографіями: "Етнічний склад населення Української РСР. Статистико-картографічне дослідження" (К.: Наукова думка, 1965), "Географія розміщення народів УРСР" (К.: Наукова думка, 1968), "Развитие межэтнических связей на Украине (историко-этнографический очерк) (К.: Наукова думка, 1975.) та багатьма статтями в журналах "Народна творчість та етнографія", "Советская этнография", "Український історичний журнал", а також у Географічній Енциклопедії України та інших виданнях.
В. І. Наулко в монографії "Етнічний склад населення Української РСР", зокрема в розділі "Характеристика етнічного складу населення України і розселення українського народу на рубежі XX ст.", у загальних рисах характеризує основні етапи формування українського етносу (за схемою, прийнятою історичною наукою). Вчений показує ряд чинників, що негативно впливали на процес формування українського етносу. Поруч із цим В. І. Наулко розкрив історико-географічні та соціально-економічні умови виникнення субетносів українського етносу в Україні. Автор стисло показав процес заселення території України найчисельнішими етнічними групами, передусім росіянами, білорусами, поляками, болгарами, чехами, словаками, євреями, німцями, молдаванами, румунами, татарами, гагаузами, албанцями, греками, циганами, вірменами, естонцями, караїмами, кримчаками, ассірійцями. У названому розділі В. І. Наулко висвітлив найважливіші поняття етнічної географії України, зокрема про українську етнічну територію та її межі. Він вказав на різні підходи та критерії українських вчених (С. Рудницького, О. Русова, В. Кубійовича, М. Кордуби, В. Кошового) щодо визначення української етнічної території та її меж. Зміну етнічного складу населення України в другій половині XIX і на початку XX ст. автор пов'язує зі швидким розвитком на її території галузей важкої промисловості (вугільної, чорної металургії та машинобудівної). На підприємства цих галузей у Донбас і Придніпров'я прибувала велика кількість робітників з Росії, а на промислові підприємства Східної Галичини - робітники з Німеччини, Австрії та інших держав Західної Європи.
У наступному розділі вчений виклав методичні засади складання етнічних карт та карт етнічного складу населення. Для різних періодів, як вказує автор, необхідно використовувати однакові методи етнічного картографування. Така вимога дає можливість виявляти зміни, що відбулися в етнічному складі населення даної території за певний часовий проміжок.
У названій монографії В. І. Наулко чи не найповніше серед інших авторів показав динаміку чисельності населення корінного українського етносу та етнічних меншин УРСР впродовж двох часових періодів: 1897-1926 рр. (в кордонах УРСР на 17 вересня 1939 року) та 1926-1959 рр.
На загальну чисельність населення України впродовж першого часового періоду, як зазначає В. І. Наулко, істотно вплинули міграційні процеси серед українського та єврейського населення, зумовлені різними чинниками та воєнними акціями Першої світової та громадянської воєн. Так, за період 1897-1926 рр. в азіатську частину Росії переїхало 1250 тис. чол., переважно українців. В індустріальні райони України прибувало населення з Росії, але сальдо міграцій для неї було від'ємним. У ході названих воєн знижувався природний приріст населення, відбувалося фізичне знищення людей на фронтах. Далі вчений зазначає, що між переписами населення (1926-1959 рр.) в Україні дещо зросла чисельність українців та значно - чисельність росіян, білорусів, гагаузів, угорців. Проте зменшилась чисельність євреїв, поляків, молдаван, румунів, чехів, словаків, болгар та греків.
Вагоме місце в названому дослідженні посідає питання розселення українського етносу та етнічних груп в Україні станом на початок 1959 року. На цю дату українці складали 76,8 % від населення республіки. Вони компактно заселяли всю територію України, за винятком Криму та окремих промислових регіонів східних та південних областей.
На основі аналізу матеріалів переписів населення 1926 і 1959 рр. В. І. Наулку вдалося виявити тенденції у розселенні українського етносу та етнічних меншин в Україні, а саме: 1) за названий період значно зросла чисельність українців у Криму, в Одеській та західних областях України; 2) питома частка українців на цей час серед сільського населення була значно вищою, ніж серед міського; 3) найвищою часткою українців (95-98 %) у сільській місцевості виділялися Київська, Полтавська, Черкаська, Чернігівська, Хмельницька, Вінницька, Львівська, Рівненська, Волинська, Івано-Франківська, Тернопільська області; в інших областях цей показник був дещо нижчим, зокрема, у Дніпропетровській, Житомирській, Кіровоградській та Миколаївській ( до 90-95 %); 4) в решті областей цей показник складає від 75 до 90 % (за винятком Одеської, де цей показник був значно нижчий); 5) в більшості областей українці складали 70-75% міського населення; 6) найвищі частки за переписом населення 1959 росіяни складали в Криму (71%), в Луганській, Донецькій, Харківській, Запорізькій областях (на названу дату близько 80
Loading...

 
 

Цікаве