WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Регіоналізація світогосподарського простору і просторова структура світового господарства наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. - Реферат

Регіоналізація світогосподарського простору і просторова структура світового господарства наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Регіоналізація світогосподарського простору і просторова структура світового господарства наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст.
Об'єктивною реальністю розвитку світової спільноти на межі другого і третього тисячоліть стала глобалізація - складний, багатоплановий і досить суперечливий щодо своїх наслідків процес, який наразі не має однозначного визначення. У документах ООН глобалізація розглядається як неминучий процес формування загальносвітових принципів життєвого устрою, які об'єднують всі країни світу, всіх мешканців планети, а одним із її напрямків називається економічна глобалізація - всестороння інтеграція світової економіки. Стрижнем економічної взаємозв'язаності й взаємозалежності країн і народів світу є стрімкий розвиток світового фінансово-інформаційного простору на базі новітніх високих технологій [3].
У найбільш загальному плані глобалізація означає формування спільного загальносвітового економічного простору, а, отже, "зменшення ролі національних і національно-регіональних … відносин" (В. Максаковський) [10]. Водночас наприкінці ХХ ст. у різних частинах світу активізувалися процеси творення регіональних торгово-економічних та господарських об'єднань й угруповань, які часто у своїй діяльності сповідують принципи певної внутрішньої замкнутості. То ж яка роль регіональних організацій і регіональної інтеграції у світі, що швидко глобалізується: бути одним із головних суб'єктів - рушіїв процесу глобалізації [11], а чи одним із головних напрямків її альтернативної моделі [16]? І як загалом впливає глобалізація і регіоналізація світового господарства на формування його сучасної просторової структури?
Дослідженням поставлених проблем в останнє десятиліття-півтора почала займатися і суспільно-географічна глобалістика. Із середини 80-х рр. ХХ ст. маємо ряд публікацій західних і російських учених щодо даної проблематики. Зокрема Ю. Ліпєц (1991) вказав на суперечливу найбільш загальну характеристику сучасного етапу світогосподарського розвитку - інтенсивну глобалізацію при збереженні багатоукладності та різностадійності розвитку країн і регіонів [9]. С. Шліхтер (1991) показав суперечливість процесу формування глобальної економічної системи, в якій діють відцентрові (дезінтеграційні) і доцентрові (інтеграційні) тенденції, і навіть відбувалося наприкінці ХХ ст. деяке наростання перших - тенденцій ізоляціонізму аж до своєрідної географічної локалізації (просторового замикання) на рівні трьох блоків: США - Канада - Латинська Америка, Західна Європа - Африка - Близький Схід, Японія - Південно-Східна Азія - Австралія [22, 23].
Сучасну просторову структуру світового господарства, через яку яскраво проявляється складність і суперечливість його (господарства) розвитку як "глобальної всеохоплюючої суперсистеми", ґрунтовно досліджував М. Голубчік [2,4]. Він показав новітню трансформацію просторової структури світового господарства під впливом інтернаціоналізації господарського життя та розгортання міжнародної економічної інтеграції. Одна з останніх написаних за життя вченого праць стосувалася економіко- та соціально-географічних проявів процесу глобалізації [3].
В. Сухоруков (1998) у статті щодо глобального соціально-економічного простору серед його таксонів виділяє світові центри (Японія, Західна Європа, Англо-Саксонська Америка, Китай, Росія та ін. - всього 11) і світові блоки (Велика сімка, АТЕС), а граничними таксонами вважає світові зони як впорядковане поєднання світових центрів і блоків. У контурних рисах він окреслює Атлантичну, Тихоокеанську, Євразійську і Південну світові зони, які виступають "конфігураторами інтер-розвитку" [18].
Серед російських географів з'являється дедалі більше прихильників світосистемного аналізу і розгляду світового господарства з позицій ієрархічної центро-периферійної структури (концепція західної наукової думки, сформульована Ф. Броделем, І. Валлерстайном та ін.). До них належать О. Грицай, Г. Йоффе, А. Трейвіш, М. Голубчік, М. Мироненко та ін., які долучилися до розробки триєдиної просторової структури світового господарства, що включає Центр, Напівпериферію та Периферію [5, 2, 13, 15]. Продовженням цього дослідження є найновіша робота М. Мироненка, де триєдина просторова структура розглядається як одна з чотирьох взаємозв'язаних структур сучасного "світу-економіки" (термін І. Валлерстайна), - поряд із єдиним світовим ринком, політичною системою незалежних держав та ієрархічною структурою "локальні - національні - глобальні" інтереси [14].
У поглядах на глобалізацію та її вплив на світовий розвиток і геополітичну картину людства таких російських географів як С. Лавров [8], В. Максаковський [10], Г. Сдасюк [16] здебільшого переважають негативні оцінки. Вчені протиставляють глобалізаційні вигоди, отримані країнами "золотого мільярда", зубожінню і маргіналізації більшості країн Півдня, обґрунтовують глобалізацію в умовах сучасного однополярного світу як його американізацію, шукають шляхи пом'якшення негативних наслідків такої глобалізації для Росії та країн незахідних цивілізацій. Одним з таких шляхів, на думку Г. Сдасюк, є формування справжнього багатополярного світу, яке стане можливим тоді, коли на противагу створюваному США "новому світовому порядку" і зростаючому всевладдю Заходу з'явиться гідна стратегічна альтернатива у вигляді макрорегіональних інтеграційних систем. Такою регіональною інтеграцією міг би стати, за Г.Сдасюк, Євразійський геополітичний блок, який включав би, поряд з Росією та ЄврАзЕС, також Індію та Китай. Іншими складовими багатополярного світу - альтернативи "американській глобальній системі" повинні бути об'єднана Європа та країни Тихоокеанського регіону [16].
В українській суспільно-географічній науці поставлені проблеми майже не розглядаються. Останнім часом до вивчення глобалізації з позицій економічної географії підходить Є. Маруняк, яка зазначає, що разом із розгортанням глобалізації у другій половині ХХ ст. відбулося значне посилення процесу регіоналізму, що був представлений діяльністю окремих блоків [11, 12]. Однак сама регіоналізація та просторова структура світового господарства, по-суті, не стали об'єктом дослідження вітчизняних географів (на відміну від проблематики територіальної (геопросторової) організації суспільства загалом чи господарства зокрема на внутрішньодержавному рівні, де внесок українських учених більш ніж вагомий). О. Топчієв у вузівському посібнику із суспільної географії [20] та Б. Яценко у новому шкільному підручнику з економічної і соціальної географії світу [7] наводять як приклад територіальної структури світового господарства запозичену з інших джерел триярусну (центр - напівпериферія - периферія) її схему. Правда, у згаданому підручнику є окремий параграф "Територіально-господарська структура світового господарства", в якому, поряд із зазначеними компонентами, згадується опорний каркас світогосподарської структури, що складається із осередків (ядер) економічного зростання та економічних
Loading...

 
 

Цікаве