WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Напрямки та методи етногеографічного дослідження міського населення - Реферат

Напрямки та методи етногеографічного дослідження міського населення - Реферат

умовах проживання та ін.), що є потенційним джерелом конфліктних ситуацій на етнічному ґрунті.
Вивчення етнічного складу населення є одним із безпосередніх завдань етнічної географії. Етногеографи, як відомо, аналізують загальну кількість різних етнічних спільнот, що проживають на тій чи іншій території, та їх питому вагу в усьому населенні, а також особливості розселення етнічних груп, тобто форми та характер територіального розміщення, просторові форми взаєморозташування з іншими етнічними групами та міґраційні процеси. Географічне дослідження етнічного складу населення потрібно здійснювати з врахуванням його історичної динаміки та аналізувати в контексті загальносуспільного розвитку досліджуваної території з урахуванням найрізноманітніших природних, суспільно-політичних та економічних факторів.
Етнічний склад міського населення завжди був складнішим порівняно з етнічним складом навколишньої сільської території. Пов'язано це з генезою міст, тобто з особливостями їх формування й розвитку. Будь-яке місто - це передусім центр певної місцевості, певної системи розселення населення, своєрідна "фокусна точка" [7, с. 16] й, як і в будь-якому центрі, в місті перетинаються найрізноманітніші лінії, зв'язки, потоки, пришвидшується й урізноманітнюється дія всіх суспільних процесів. Крім цього, місто породжує нові явища й процеси, створює нові соціальні проблеми, специфічні, властиві лише йому.
Сільська місцевість, на відміну від міста, завжди характеризується повільнішим, більш консервативним способом життя, що можна пояснити багатовіковим зв'язком селянина із землею, яка, годуючи його, завжди була найбільшою цінністю. Для того, щоб змінити етнічний склад населення сільської місцевості потрібно було позбавити селян землі, або віднайти вільну землю, щоб поселити сільських іноземних колоністів. Отже, цілком зрозумілою є необхідність при етногеографічному вивченні населення досліджувати як етнічний склад міського населення, так і етнічний склад населення сільської місцевості, а не обмежуватися тільки відомостями щодо всього населення. У протилежному випадку виникає ймовірність неправильної оцінки етнічної ситуації у цілому. Типовим прикладом тут може бути етнічна ситуація, яка простежувалася в Галичині у першій третині ХХ ст. Назагал у складі населення реґіону тоді абсолютно переважали українці, однак у складі міського населення ситуація була зовсім іншою. Українці становили тільки четверту частину населення міських поселень, а основу їх населення складали представники інших етнічних спільнот: у великих містах це були, передусім, поляки, а також євреї; у середніх за людністю міських поселеннях переважали євреї, а на другому місці були поляки; тільки у малих міських поселеннях підвищувалася частка українців [9].
Проте, виділяючи етнічний склад міського населення, помилкою було б досліджувати його у відриві від етнічного складу сільського населення. Адже місто завжди розташоване на якійсь етнічній території, тобто "не в абстрактному середовищі, а в етнічно специфічному, що активно й вибірково" впливає на місто, на етнічні групи, що у ньому проживають [15, с. 5]. Більшість міст виникали саме із сільських поселень, і саме за рахунок сільського населення, як правило, вони зростають. Навіть якщо корінний етнос не становить більшості в населенні міста, воно залишається центром консолідації етносу, зростання національної інтелігенції, розвитку національної культури. Отже, дослідження етнічного складу населення міста неможливе без вивчення процесу формування й розвитку етнічної території народу, що є корінним для реґіону, у якому розташоване місто. Відповідно, вивчення різних етнічних груп у місті треба поєднувати з вивченням проблем корінного етносу та інших етнічних спільнот, розселених в одній історико-етнографічній області й об'єднаних спільною історичною долею та тривалими етнокультурними контактами [16, с. 3].
Вивчення етнічного складу населення міста слід розпочати з аналізу його географічного положення. Насамперед треба дослідити власне етногеографічне положення міста, тобто його розташування в межах етнічної території корінного народу, а також положення стосовно етнічних територій безпосередніх етнічних сусідів. Етногеографічне положення міста передусім залежить від положення та конфігурації етнічної території корінного етносу. Свого часу В.Покшишевський, порівнюючи етнічний склад населення столиць союзних республік колишнього СРСР та вибірково деяких інших міст, поділив усі міста за їхнім розташуванням у межах території "розселення основної частини нації" (етнічної території, але з урахуванням щільності населення. - Л. Р.) на центральне, периферійне, нібито-периферійне (коли місто розміщене на околиці етнічної території, але в місці значної густоти населення) та альтернативне (виділялося тоді, коли етнічна територія була розділена на дві відокремлені частини) [12, с. 7-8]. Зрозуміло, що цей поділ потребує уточнення з урахуванням інших складових частин етногеографічного та загалом географічного положення, адже різні елементи останнього (політико-географічне та геополітичне, економіко-географічне, фізико-географічне положення) опосередковано, а доволі часто й прямо впливають на етнічний склад населення міста.
У процесі вивчення етнічного складу населення міста виділяють декілька головних напрямків, які, по суті, виступають поступовими стадіями дослідження проблеми. Найвідомішими є етнодемографічний, етномікрогеографічний та етнопроцесуальний напрямки [13, с. 17]. Кожен з напрямків характеризується певним набором проблем, які необхідно вирішити, та методів, за допомогою яких ці проблеми вирішуються.
Суть першого напрямку полягає в дослідженні кількісного співвідношення етнічних груп, що проживають у місті, та динаміки їхньої чисельності й питомої ваги. Його застосування передбачає аналіз основних показників етнодемографічної ситуації щодо реґіону, міста й етнічних груп, які у ньому проживають, а також вивчення міґраційних процесів. Основою підходу є вивчення та інтерпретація статистичних даних.
Дослідження етнічного складу населення міста в тих випадках, коли він особливо складний, доцільно проводити задопомогою коефіцієнта етнічної мозаїчності. Першим, хто зробив описову спробу кількісного визначення етнічної мозаїчності міста, був В. Сметанич. Він виділив містоформувальні (становлять не менше ніж 1 % населення міста) і містовизначальні (не менше ніж 10 % населення) національності та за кількістю відповідно перших і других запропонував обчислювати етнічну мозаїчність населення міста [14]. Згодом низка науковців вивели математичні показники етнічної мозаїчності міст.
Наступний напрямок вивчає етномікрогеографію міста, тобто просторові особливості розміщення різних етнічних груп у межах території міста (району, кварталу, вулиці чи навіть окремого будинку). Цей напрямок передбачає чи не найбільш копітку й трудомістку роботу, логічним завершенням якої має бути етнічна карта міста. Спроб детального вивчення етномікрогеографії міста в колишньому СРСР було небагато попри те, що це питання має великий науковий інтерес. Прикладом застосування методу можуть бути етнічні карти, складені у процесі здійснення в 70-80-х роках ХХ ст. Інститутом етнографії АН СРСР наукового проекту "Оптимізація соціально-культурних умов розвитку й зближення націй у СРСР" [19].
Третій напрямок вивчення етнічного складу населення міста передбачає дослідження етнічних процесів у ньому. Складність цього підходу полягає в тому, що при його застосуванні матеріали переписів населення можуть використовуватися лише дуже незначною мірою, а головним джерелом інформації тут, як правило, виступають результати конкретно-соціологічних досліджень населення міста.
Цими напрямками дослідження етнічного складу населення міста не обмежується. Так, перспективним є
Loading...

 
 

Цікаве