WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Мирон Кордуба як вчений: життя і діяльність (пошукова робота) - Реферат

Мирон Кордуба як вчений: життя і діяльність (пошукова робота) - Реферат

займатися політичною боротьбою, ніж науковими справами. Громадську роботу виконував М.Кордуба. Він відповідав за проведення заходів з нагоди урочистих подій, ювілеїв визначних діячів освіти і культури України.
І.Крип`якевич прагнув створити в НТШ центр з новими поглядами, розраховуючи на В.Липинського, С.Томашівського як засновників державницької школи в українській історіографії. Продовжувачами їх ідей одразу стали М.Кордуба, М.Чубатий, В.Герасимчук, І.Джиджора, Д.Дорошенко [41, c. 30-31].
Політична ситуація першої чверті ХХ ст. диктувала потребу перетворення ідеї самобутності (винятковості) окремого народу на ідею національності, набуваючи дедалі більших форм географічного та мовно-етнічного самовизначення. У сфері історіографії ідея національної самобутності реалізувалася за допомогою принципу локального колориту, що означало розкриття своєрідних рис певної історичної епохи в їхнаціональному та географічному проявах. Звідси особлива увага вчених до традицій, звичаїв, побуту, культури, фольклору, творчості рідного народу.
Якщо історичні, етнографічні, мовознавчі, географічні розвідки попередників М.Кордуби здебільшого мали ознаки аматорства, стояли на межі художньої та наукової творчості, то в М.Кордуби вони набувають справді наукового характеру.
Звичайно, становлення української національної географії в Галичині передусім пов`язане з діяльністю НТШ, а також з творчістю С.Рудницького - засновника української національної географічної школи. До того часу в науковій літературі географічний чинник оцінювався однозначно як важливий, але не визначальний фактор націотворення. Із галузевих суспільно-географічних напрямів початку ХХ ст. в Україні особливого значення набула етногеографія як галузь географії населення, що розвивалась у зв`язку з численними етнографічними дослідженнями, пов`язаними з українським національним відродженням у ХІХ ст. [42, c. 46]. Власне, С.Рудницький заклав початки політико-географічного напряму української географії та основи етногеографії України [43, c. 57].
Водночас у цьому контексті посідає вагоме місце творчість М.Кордуби. Разом з О.Русовим, В.Охримовичем, С.Павловським, В.Кубійовичем вони вперше в українській історіографії обґрунтували ідеї, що процес формування і розвитку держави як політико-географічної одиниці у великій мірі залежить від фізико- і особливо політико-географічного розташування її території та що в основі формування держави повинен лежати етнічно-національний принцип із врахуванням культурних і політичних традицій народу-державотворця [44, c. 167; 43, c. 57].
Праці М.Кордуби з історико-географічної тематики стали новим явищем у розвитку новітньої української історіографії. Це розвідки вченого "Земля свідком минулого. Географічні назви як історичне джерело" [45], "Потреба організації збирання географічних назв" [46], "Конференція істориків у Варшаві" [47], "Територія і населення України" [48] тощо. У них обґрунтування української державності набирає дедалі більше географічного змісту. Не випадковим є й те, що більшість цих праць написано в 20-х рр. ХХ ст. Саме цей період М.Кордуба проголосив часом державного відновлення східнослов`янських народів і в першу чергу українського. Дослідники відзначають також навчальні географічні атласи професора М.Кордуби (два видання, одне з них у Лейпцигу) [49, с. 93], етнографічні карти, які становлять особливу цінність [44, с. 167], перекладений з німецької мови підручник з географії для гімназій [50, с. 3].
М.Кордуба стверджував, що Україна географічно належить до Східної Європи, але займає у ній самостійне становище, утворює "окрему географічну провінцію" і, що головне, відрізняється від інших східно-європейських - великоруської, північноросійської, уральської, балтійської, білоруської як з огляду на ландшафт і будову поверхні, так і з погляду геологічного минулого [48, c. 3]. У праці "Північно-Західна Україна" історик писав, що Розточчя, Волинь, Підляшшя, Полісся, Східна Галичина становили певну цілісність не тільки в морфологічно-тектонічній будові та ландшафті, а й в історичному минулому займали окреме становище серед українських земель (малася на увазі Галицько-Волинська держава) [51, c. 4]. Слід зазначити, що дана праця вченого - це типове дослідження з антропогеографії, у якому на багатому фактичному матеріалі обґрунтовано західну і північно-західну межу українських етнічних земель, що на початку ХХ ст. мало принципове значення для українського державотворчого процесу.
М.Кордуба є один з перших українських учених, який зайнявся докладним вивченням географічних назв як історичного джерела. На початок ХХ ст. серед слов`янських народів такі дослідження тільки започатковувались. Найбільше в цьому напрямі було зроблено чехами, поляками, росіянами. У рецензії на працю російського вченого А.Петрова "Карпаторуські межові назви з середини ХІХ - початку ХХ ст." М.Кордуба зазначав, що з часу невеликої розвідки М.Максимовича "Откуда идеть русская земля?" (1837 р.), автор котрої вперше звернув увагу на географічні назви, українська наука не має жодної систематичної студії з цієї галузі [52, c. 136]. Ніхто не опрацював географічних назв повітів, не проаналізував якоїсь окремо взятої групи назв, більше того, не було передумов такої роботи, а саме, наявності зібраних назв осель (міст і сіл), не кажучи вже про спеціальні: полів, лісів, сіножатей, луків, городів [52, с. 136].
Надзвичайно цінний методологічний досвід збору географічних назв М.Кордуби. На сьогодні маємо систематизовані ним матеріали до географічного словника Галичини і Буковини [53], матеріали збірки топографічних назв [54], карти населених пунктів [5]. Історик склав детальний план квестіонару для збірки матеріалів до словників, який запропонував на засіданні Історично-філософічної секції НТШ 27 лютого 1920 р. [56, c. 5]. Секція схвалила цю ідею й доручила справу Археографічній комісії, заступником голови котрої у 1918-1925 рр. був М.Кордуба, а з 1931 р. її очолив [40, арк. 6 зв.].
Про квестіонар оголосили в часописах "Громадська думка" та "Вперед" і видали окремим листом. До 1928 р. надійшли матеріали вже із 400 громад (їх у Східній Галичині на той час було понад 3500). Робота продовжувалася і в наступні роки [45, c. 6].
Квестіонар ученого був складений надзвичайно докладно. Запитальник включав загальні відомості про населений пункт (офіційна, давня або забута, глумлива та жартівлива назви), назви окремих частин: передмість, кутів, вулиць, доріг, стежок, переходів, роздоріж; городів, полів, сіножатей, пасовиськ, долин, полонин, боліт, лісів, гаїв, корчів, зрубів, полян; рік, потічків, криниць; бродів, островів у ріці, озер, ставів, водоспадів, порогів, вирів;
Loading...

 
 

Цікаве