WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Мирон Кордуба як вчений: життя і діяльність (пошукова робота) - Реферат

Мирон Кордуба як вчений: життя і діяльність (пошукова робота) - Реферат

званні приват-доцента. Для М.Кордуби відкривався б шлях до науково-педагогічної кар`єри в університеті. Однак матеріально-фінансова незабезпеченість, відмова у стипендії, зламали плани молодого науковця [1, арк. 59; 11, c. 112-113].
Наприкінці 1900 р. вчений залишив Відень і поселився у Чернівцях,де викладав історію та географію у другій державній гімназії.
Він - один із засновників у Чернівцях 12 липня 1902 р. Українського історичного товариства (УІТ), завданням якого було згуртувати українську інтелектуальну еліту. На час відкриття воно налічувало майже 30 осіб, це в основному професори та студенти Чернівецького університету, гімназійні викладачі [13 c. 210]. Спочатку УІТ очолив професор кафедри історії Східної Європи у Чернівецькому університеті В.Мількович, пізніше - С.Смаль-Стоцький та З.Кузеля. Перший голова УІТ запросив М.Кордубу на установчі збори як члена-фундатора. Його ж було обрано скарбником УІТ, а згодом М.Кордуба та О.Маковей стали найактивнішими його членами. Пріоритетними напрямами дослідної роботи цієї інституції визначено історію, демографію, етнографію, статистику та мистецтво Буковини [14, c. 74].
В цілому участь М.Кордуби в УІТ розширила коло його наукових інтересів, спрямувала основний дослідницький акцент на буковинську краєзнавчу тематику. Він відгукнувся на пропозицію В. Мільковича зайнятися складанням ґрунтових (географічних) карт й, спираючись на них, вести дослідження з історії краю. Особлива увага зверталася на назви парцел (земельних наділів), лісів, пагорбів, річок й потоків на Буковині. УІТ розробило методику цих дослідів, залучило до обстежень місцеву інтелігенцію, насамперед учителів, картографічно закріпляло результати експедиційної праці [11, с. 113].
Влітку 1902 р. В.Мількович зробив спеціальну доповідь про використання картографічних методів в історичних дослідженнях. Він запропонував М.Кордубі познайомити з діяльністю Історично-картографічного інституту Чернівецького університету науковців Лейпцига. Проте УІТ не мало коштів на від-рядження М.Кордуби, і його голова радив звернутись у Міністерство культів і освіти Австрії з проханням про надання відповідної допомоги. Даних стосовно того, чи відбулася ця поїздка, ми не маємо, але М.Кордуба став збирачем і дослідником української топонімії з чернівецьких часів, і роль В.Мільковича тут незаперечна. Певне значення мало й те, що вчений викладав у гімназії, окрім історії, ще й географію [11, с. 114].
Перші результати експедиційних досліджень слов`янських топонімів Буковини М.Кордуба виклав у брошурі "Найдавніші оселі на Буковині" (1905) [11, c. 115]. У 1908-1909 рр. збирати топографічний матеріал з буковинської України йому допомагали учні старших класів Чернівецької гімназії [15, c. 5]. Під час експедицій 1912-1914 рр. він намагався засобами топонімії віднайти на Буковині сліди літописного міста Хмелів. Власне, Хотин, Цецин, Хмелів відігравали провідну роль в Шипинській землі і були південно-східним кордоном Галицько-Волинського князівства. Цецин і Хмелів лежали на північному узбіччі лісистого гористого хребта, що утворював вододіл між р.Прутом і р.Серетом, прокладаючи вигідний шлях зі Сходу на Покуття та, охороняючи доступ до нього з Півдня. Всі три шипинські міста разом складали оборонну лінію та систему фортифікації [16, с. 5]. Топонімічні дослідження М.Кордуби мали важливе значення, оскільки вони спростовували твердження іншого буковинського історика - Іона Ністора, що румуни єдине автохтонне населення Буковини, а українці на Буковині - це вигадка австрійців, які "винайшли" тут українську націю після 1848 р. [11, c. 115].
1 липня 1903 р. М.Кордубу обрали дійсним членом НТШ у Львові, головою якого тоді був М.Грушевський [17, с. 175].
М.Грушевський надавав особливої ваги виданням джерел до історії України, тому й розгорнув археографічну діяльність [18, c. 72]. Так, його Львівська історична школа відіграла переломну роль у розбудові джерельної бази національної історіографії [19, c. 67]. Він планував видання літописів і хронік, матеріалів правничого, історико-етнографічного характеру, з історії церкви й освіти [20, c. 34]. У зв`язку з цим М.Грушевський направляв своїх учнів вивчати іноземні архіви. Зокрема, М. Кордуба їздив до Відня, Москви, Бухареста (1907-1909 рр.) [18, c. 72].
Хоча збирати матеріали М.Кордуба почав ще в 1905 р., членом Археографічної комісії був обраний тільки у 1911 р. [21, c. 122].
Завдяки кропіткій та наполегливій роботі М.Кордуби та інших членів Археографічної комісії: О.Терлецького, Д.Коренця, С.Томашівського, С.Рудницького, О.Целевича, Ю.Кміта, З.Кузелі, І.Джиджори, І.Кревецького, І. Крип`якевича впродовж 1895-1913 рр. було видано десять томів документів у серії "Жерела до історії України-Руси" [22, c. 52-53]. Напрацювання М. Кордуби ввійшли до дванадцятого тому як "Матеріали до історії української козаччини" [23].
Перша світова війна стала критичним періодом в історії України. У серпні 1914 р. у Львові виник Союз визволення України (СВУ), ініціаторами створення якого стали емігранти з Наддніпрянщини. Організація проголосила своєю метою боротьбу за незалежну Українську державу і вважала, що цього можна добитися після поразки Росії у війні. Саме СВУ став ініціатором створення окремих таборів для військовополонених українців і проведення серед них культурно-освітньої та виховної роботи. Результати цієї акції передбачали зростання національної самосвідомості українців з Російської імперії та формування боєздатних частин із військовополонених, які б воювали проти Росії. Свою культурно-виховну та видавничу працю СВУ проводив значною мірою силами західноукраїнської інтелігенції [24, с. 137-138]. Так, М.Кордуба як офіцер австрійської армії читав лекції з історії України у таборі військовополонених українців Зальцведеля, співпрацював у виданнях СВУ, зокрема, у "Віснику" [25, с. 27].
Дочка М.Кордуби - Стефанія Ольшанська згадує про ті часи як такі, що принесли багато лиха родині. У Чернівцях до всіх бід додавалося ще вороже ставлення румунів до українців, особливо до галичан. Родина переїжджає до Станіславова, а потім у с.Сушно на Радехівщину [26, c. 2].
У роки Першої світової війни, події якої загрожували знищенням культурно-інституційних здобутків української інтелігенції у Галичині, М.Кордуба відновив традицію підтримки НТШ справи Українського університету у Львові, зокрема практику підготовки спільних меморандумів від Товариства й українських депутатів Віденського парламенту на адресу уряду. Оскільки у довоєнний час австрійський уряд проектував розгляд справи українського університету щонайпізніше у жовтні 1916 р., М.Кордуба у березні того ж року на засіданні Товариства запропонував текст
Loading...

 
 

Цікаве