WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Демографічні дослідження у науковій спадщині професора Валентина Садовського - Реферат

Демографічні дослідження у науковій спадщині професора Валентина Садовського - Реферат

і перепису 1897 р. на Холмщині. Учений зауважує, що українці складали в одних повітах більшість населення, в інших - меншість, але незалежно від кількості вони тут є корінним населенням, яке чинило великий опір денаціоналізаційним впливам. Останні були спровоковані напором з боку польських мас, а також результатом хибної національної політики російського уряду. Значну роль у зміні віросповідання і міжнаціональних відносин на Холмщині відіграв акт від 17 квітня 1905 р. про волю віри, волю переходу з православ'я у римо-католицизм безвідновлення уніатської церкви. На початок 1908 р. у римо-католицизм перейшло близько 170 тисяч осіб. Порівняння у відсотковому відношенні українців і православних в окремих повітах за переписом 1921р. свідчить про значну невідповідність кількості українців і православних. У повіті Замостя українців менше від православних у 7,6 раза. Найбільша відповідність простежується у повіті Любартів, де українців менше лише в 1,4 раза. На підставі аналізу всіх цих показників В.Садовський робить висновок, що це є ''результатом фальшування дійсности'' [5, с.42 ].
До зменшення абсолютної і відносної кількості українства призвели й інші обставини. Зокрема, під час Першої світової війни значна частина українців Підляшшя і Холмщини була депортована вглиб території Російської імперії і не повернулась. За даними перепису 1916 р. у Холмському повіті було лише 6% православних і 64,4% католиків, а у 1908 р. ці дані становили відповідно 41,2% і 31,1%). Перепис 1921 р. на Волині має ті самі недоліки, які перераховані вище. Аналізуючи результати, можна сказати, що досить значна кількість українських громад і деякі чеські були зареєстровані як польські, певна частина людей ухилилася від реєстрації. Перевірка в місті Дубно дала різницю в 30-45%. За результатами перепису 1921 р. число українців на північно-західних землях значно зменшено. В. Садовський окремо аналізував демографічну статистику українсько-білоруського пограниччя, а також Західної Волині (включаючи Кременецький і Острозький повіти на її південному сході). В обох випадках він обчислює близьку до реальної чисельність українців, яка дуже відрізняється від офіційних даних перепису 1921 р. За польськими даними, загальна чисельність українців на північно-західних землях складала 1 млн. 202 тис., а за даними В. Садовського - не менше 2-2,5 млн.
Займаючись дослідженням проблеми національного складу пограничного з польськими територіями регіону вчені брали показники з матеріалів переписів населення. За даними складу населення можна було визначити і національну територію України. В Австро-Угорщині, до якої до 1918 р. входила Галичина, переписи відбувались що десять років. У Російській імперії, у складі якої до 1917 р. перебували Підляшшя, Холмщина і Західна Волинь, загальний перепис був ще у 1897 р. Дані по Західній Україні, у новоствореній Польщі після перепису населення у 1921 р., зіставляти з попередніми періодами було дуже важко. Для отримання точних результатів була потреба в такому порівнянні. Тому В. Садовський провів значну копітку роботу з аналізу динаміки і структури, особливо національного складу населення регіону окремо для Східної Галичини і північного заходу України (Підляшшя, Холмщини, Західної Волині). Оскільки національна статистика за новітнім переписом була явно сфальсифікована, В. Садовський використовує для доказу матеріали конфесійної статистики. Зокрема, за даними перепису 1921 р. чисельність українців Галичини майже на 7% була меншою від чисельності греко-католиків, а чисельність поляків - на 11,3% більшою від чисельності римо-католиків. А дані конфесійної і національної статистики мали б у загальному збігатись. В. Садовський розкриває усі ці особливості національної статистики північно-західного пограниччя і їх наукові та політичні причини та наслідки. Щодо тенденційності переписів населення він відзначає: "В політичній польській літературі є й була тенденція малювати східні креси як край у національному відношенні цілком нескристалізований в цілях виправдання заборчих польських стремлінь на схід. Сю тенденцію перенесено й в переведеннє переписів" [4, с.16]. Саме тому за переписами єдина українська нація на згаданих теренах була розбита на "тутейших", поліщуків і руських.
В.Садовський вивчав також розміщення українців поза Україною, зокрема в СРСР поза межами тодішньої УССР. Цій проблемі він присвятив статтю "Українці поза межами УССР на основі перепису 1926 р". У роботі вчений ставить собі за мету встановити кількість і розселення українців на території колишнього Радянського Союзу поза межами УССР, з'ясувати національно-культурний рівень українців та визначити перспективи і подальшу еволюцію української колонізації.
Автор констатує, що за даними перепису чисельність українців в СРСР становить 31194,8 тис. осіб, з яких 23218 тис. (74,4%) проживають в Україні, а 7975,5 тис. осіб (25,6%) - поза межами УССР, тобто кожен четвертий українець. На думку вченого, перепис применшує кількість українців. Основна маса українців поза межами УССР знаходилася на території РСФСР. Близько 1,5 млн. українців проживало на етнічних українських територіях у межах Брянської, Курської та Воронезької губерній. При цьому їх частка у всьому населенні окремих волостей коливалась у межах 51,1%-80,5%. Це зайвий раз доводило, незважаючи на асиміляційні тенденції, українську приналежність названих територій. В інших регіонах розподіл українців мав такий вигляд: Північнокавказький район - 3106,9 тис., Центрально-Чорноземний - 1651,8 тис., Нижньоволзький - 440,2 тис., Середньоволзький - 202,9 тис., Західний - 134,2 тис., Башкирський ? 80,0 тис., Кримський - 77,4 тис., Уральський - 47,6 тис., Сибірський край - 827,5 тис., Казахська АССР - 860,8 тис., Далекий Схід - 315,2 тис., Киргизька АССР - 64,1 тис. [3, с.224-225].
Аналізуючи національно-культурний рівень, В. Садовський особливу увагу звертає на взаємовідношення між мовою і національністю та на рівень грамотності українського населення. Згідно з даними перепису по СРСР відсоток українців з українською мовою серед чоловіків склав 88,8%, серед жінок - 88,5%, в РСФСР - 67,6% та 68,4%. В Україні цей показник становив відповідно 95,5% і 95,4%, що свідчить про незначну різницю між українським населенням за національністю і за мовою. Існування розходження між мовою і національною ознакою служить доказом асиміляційних процесів серед українців СРСР і РСФСР. Щодо рівня грамотності, то перепис 1926
Loading...

 
 

Цікаве