WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Депресивність регіонів України: теорія та практика досліджень - Реферат

Депресивність регіонів України: теорія та практика досліджень - Реферат


Реферат
на тему:
Депресивність регіонів України: теорія та практика досліджень
Створення політично стабільного суспільства та ефективно функціонуючої економіки неможливі без подолання проблем міжрегіональних відмінностей, ліквідації кризових явищ і відсталості у розвитку окремих територій країни. Основними причинами нерівномірності розвитку регіонів країни є корінна зміна господарських структур, низький рівень галузевої диверсифікації, невідповідність галузевої структури місцевому природно-ресурсному потенціалу, несприятливі демографічні та екологічні тенденції. Найгостріша ситуація склалася у так званих депресивних регіонах, де припинили діяльність районоформуючі галузі, зростає безробіття, зубожіє населення, занепадає соціальна сфера. Розв'язання проблем таких територій є важливим загальнодержавним завданням.
З одного боку, вивченню проблем депресивних територій присвячено чимало наукових праць економістів [4,5,10], економіко-географів [3,7,9,13], управлінців [8,14]. Водночас маловивченими залишаються теоретико-методичні питання дослідження депресивних територій, їх типологія, методи оцінки гостроти та рівня депресії тощо. Основними завданнями даної статті є обґрунтування поняття "депресивний регіон" та оцінка рівня депресивності адміністративних одиниць України.
Поняття "депресивна територія" широко увійшло у наукових обіг у середині 90-х років ХХ ст. У Законі України "Про стимулювання розвитку регіонів" зазначається, що депресивна територія - це регіон чи його частина, рівень розвитку якого (якої) за показниками, визначеними цим Законом, є найнижчим серед територій відповідного типу. У статті 9 цього документу зазначається, що депресивними можуть бути регіони, промислові, сільськогосподарські райони, а також міста обласного підпорядкування [2]. Поряд з поняттям "депресивна територія" для означення подібних регіонів використовуються й інші терміни. Характерно, що чіткого розмежування понять "депресивна територія", "проблемний регіон", "відсталий регіон" у науковій літературі немає, що породжує неоднозначність трактувань цих дефініцій.
Так, у Законі Російської Федерації "Об основах федеральной поддержки депрессивных территорий Российской Федерации" зазначається, що депресивна територія Російської Федерації - це територія суб'єкта, в головній галузі (головних галузях) економіки яких має місце спад виробництва [1]. Головна галузь економіки - це галузь промисловості, будівництва, транспорту, торгівлі чи сільського господарства, у якій протягом останніх дванадцяти років було зайнято не менше 15% загальної кількості працюючих, зайнятих в економіці даної території чи частка яких в обсязі валового регіонального продукту становить не менше 20%.
Багато вчених депресивними вважають саме промислові райони. Так, у дослідженні російських вчених (І. Лексин та ін.) зазначається, що "к депрессивным относятся территории с достаточно высоким уровнем накопленного экономического потенциала, значительной долей промышленного производства в структуре хозяйства и относительно высоким уровнем квалификации местных трудовых ресурсов, которые в результате низкой конкурентоспособности профильных отраслей попали в глубокий и устойчивый экономический кризис, имеют существенно более высокий уровень безработицы, низкую степень инвестиционной активности и сравнительно низкий среднедушевой уровень бюджетной обеспеченности [6, С.25].
М.Н. Ляшевська розглядає старопромислові райони з розвитком видобувної промисловості та старопромислові райони з високим рівнем обробної промисловості як різновид депресивних територій [7].
Такої ж думки притримуються автори монографії "Стратегія соціально-економічного розвитку регіону (на прикладі Волинської області)" [14]. За їх визначенням "депресивні регіони - це такі просторово-локальні утворення, у яких через економічні, політичні, соціальні, екологічні та інші причини перестають діяти стимули саморозвитку, а отже, немає підстав розраховувати на самостійний вихід із кризової ситуації" [14, С.21]. За тривалістю вони виділяють дореформені і нові депресивні території, за галузевою структурою - старопромислові, аграрно-промислові та добувні.
В.Я. Шевчук для означення депресивних територій використовує термін "депресивні територіальні суспільні системи". На його думку до депресивних відносяться переважно ті території (регіони), у яких в силу дії політичних, економічних, соціальних, екологічних та інших факторів перестає працювати механізм саморозвитку [16].
За визначенням А.М. Новикової слаборозвиненими є наприклад Полісся чи Поділля, а під "депресивними слід розуміти промислово розвинену територію, кризовий стан якої є виявом структурної кризи економіки та нерівномірності розвитку промислового виробництва за галузями та регіонами України" [8, С.115].
Науковцями також запропонована ціла низка показників, які можуть використовуватися для ідентифікації депресивних територій. Найбільш широкий їх спектр відображений у роботах Ф.Д. Заставного [3], Куперштох В.Л. та ін. [4], А.М. Новикової [8]. Критичний аналіз запропонованих критеріїв виділення депресивних територій показує, що головними серед них є валова додана вартість на одну особу, рівень безробіття, доходи населення, душові показники виробництва промислової та сільськогосподарської продукції, показники забезпеченості населення товарами і послугами.
При відборі показників важливо дотримуватися таких правил: по-перше, перелік показників має бути якомога ширшим, проте не надмірним; по-друге, показники повинні мати статистичну представленість у регіональному розрізі; по-третя, важливо використовувати як стабільні показники, так і показники динаміки.
У даному дослідженні для визначення регіональних відмінностей рівня депресивності адміністративних одиниць України використовувалися затверджені Законом України "Про стимулювання розвитку регіонів"
Loading...

 
 

Цікаве