WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Дослідження географії народних художніх промислів на Гуцульщині - Реферат

Дослідження географії народних художніх промислів на Гуцульщині - Реферат

(церковна архітектура), Ю. Лащук (кераміка). Окремі проблеми мистецтва Гуцульщини досліджували О. Никорак, М. Станкевич, В. Откович, Ю. Ясиновський, В. Клапчук, Г. Стельмащук, О. Нога, С. Больковська та ін.
Олексій Соломченко (1920-2002) - опублікував праці "Народні таланти Прикарпаття" (1969), "Сучасні художні промисли Прикарпаття" (1979), де розкриває розвиток та становлення художніх промислів на Гуцульщині, дає їх типологію та класифікацію, описує географічне розташування основних центрів виробництва художніх виробів Гуцульщини[8, 9].
При Чернівецькому Національному університеті ім. Ю.Федьковича створено інститут буковинознавства. Його вчені О. Романець, Г. та Я. Кожолянко, Л. Волкова, Н. Бабич та інші значну увагу приділяють Буковинській Гуцульщині.
Гуцульську етнографію досліджують З. Болтарович, Р. Кирчів, М. Станкевич, М. Савчук. Мар'янові Мандибурі належить ґрунтовна монографія "Полонинське господарство Гуцульщини другої половини XIX -30-х років XX ст." (1978).
Проблеми природних багатств Гуцульщини, екології краю є предметом досліджень таких учених, як Ф. Гамор, М. Голубець, Г. Гуцуляк, В. Клапчук, В. Комендар, В. та Я. Голояди, Л. Милкіна, Ю. Сеньковський, С. Стайко, Л. Трибун та інші. Центрами вивчення цих проблем стали Карпатський біосферний заповідник та Карпатський природний національний парк.
В останні роки розвивається гуцульська етнопедагогіка. Над її проблемами працюють М. Стельмахович, Р. Скульський, П. Лосюк, І. Зеленчук, Г. Іванюк та ін. У смт Верховина створено філію Інституту українознавства Київського Національного університету ім. Т.Шевченка (директор П. Шкрібляк), а в Косові - Науково-дослідну лабораторію "Гуцульська етнопедагогіка і гуцульщинознавство".
В умовах незалежної України, незважаючи на економічні труднощі, дослідження Гуцульщини розширюються й поглиблюються. Вагомим поштовхом до цього були Міжнародна науково-практична конференція "Проблеми Гуцульщини" (Косів, 1993) та Перший світовий конгрес гуцулів (Івано-Франківськ, 1993). Відтоді під егідою Товариства "Гуцульщина" науково-практичні конференції з різних питань проведені у Косові, Вижниці, Путилі, Яремчі, Рахові. Вони стали щорічними. Багато матеріалів науково-пошукового характеру публікують журнали, що виходять на Гуцульщині: "Гуцульщина" (Верховина, з 1994 р., до того в 1990-1993 рр. - альманах, за ред. К. Ватаманюк), "Писанка" (Верховина, з 1992 р., за ред. В. Нагірняк) та "Гуцульська школа"" (Яворів, з 1994 р., за ред. П.Лосюк).
Вагомий внесок у вивчення Гуцульщини робила й робить діаспора. Великий за обсягом і значний за значенням матеріал з географії, історії, етнографії, фольклору знаходимо у книжках-есеях Михайла Ломацького (1886-1968): "Українське вчительство на Гуцульщині" (1958), "Верховино, світку ти наш" (2 частина, 1956, 1960), "Нариси з Гуцульщини", "Бескидом зеленим" (1962), "Країна чарів і краси" (1959), "Гомін гуцульської давнини", "Заворожений світ2 (у 2-х част. 1965, 1966), "Опришківське гніздо" (1964), "У горах Карпатах" (1962), "З Гуцульщини" (1956), "З гір Карпат" (1967). Всі вони видані за кордоном і, на жаль, недоступні широкому читачеві.
Незважаючи на певні недоліки, об'єктивно зумовлені, важливим виданням є "Історія Гуцульщини" за ред. Миколи Домашевського в 3-х томах (1975-1986), перший том якої перевиданий у Львові в 1995 р. Цінними джерелами інформації є журнали "Гуцульщина" (Торонто, ред. І. Чмола) та "Гуцулія" (Чикаго, ред. д. М. Домашевський).
Оригінальну сторінку з історії краю висвітлив Іван Кузич-Березовський (1903-1985) у праці "Березівське боярство на тлі історії України" (1962).
Підсумковий, узагальнюючий характер має книжка "Гуцульська спадщина" (1995) дослідника з Німеччини Івана Сеньківа (1913-1995). Вона містить найповніший на сьогодні бібліографічний матеріал, що стосується Гуцульщини в усіх аспектах.
Маловідомі сторінки історії Закарпатської Гуцульщини XX ст. показав учений зі Словаччини Микола Мушинка в книзі "Лицар волі" (1995).
Мало відомостей маємо про дослідження Гуцульщини з боку не українців. Можемо назвати Андрея Вінценза (Німеччина), що займається гуцульською антропонімікою, Антоні Амато (США), який досліджує етнопсихологію гуцулів. Обширну, багату фактами та бібліографією працю "Гуцульщина в польській літературі" (1991) написав польський учений з Вроцлава Ян Хороши.
У 2000 роках відроджується дослідження народних художніх промислів на Гуцульщині. Видається праця М. Гринюк, І. Ваха "Косівщина мистецька", (2002)[5], А. Андрейканіча, І. Ваха фотоальбом "Косівщина"1], "Туристичними стежинами Косівщини" (2002)[2], де значну увагу приділяється народним художнім промислам та їх розташуванню на карті Гуцульщини.
У 2005 році видано книгу Олега Слободяна "Пістинська кераміка", де автор описує розвиток та становлення гончарства ХІХ - першої половини ХХ століття в селі Пістинь, Косівського району, Івано-Франківської області. Автор дослідив, що декор пістинської кераміки розвивався у тісному зв'язку з іншими видами народного декоративного-прикладного мистецтва. Найбільш помітний зв'язок із різьбленням на дереві, писанками, мальованими на склі іконами[7].
Розвиток пістинської, косівської, кутської кераміки дає можливість у використанні технології керамічного виробництва та серійному випуску мисок, глечиків, підсвічників та іншої керамічної продукції і створенні керамічних цехів у Косові: фабрика "Гуцульщина", Художньо-виробничий комбінат Спілки художників України у с. Старі Кути - "Завод керамік".
Запропонований огляд є, ще, далеко не вичерпним. Але й наведені тут факти дають достатні підстави стверджувати, впродовж двох останніх століть сформувалася наукова дисципліна - гуцульщинознавство, яка охоплює усі галузі знань про Гуцульщину: географію, геологію, біологію, історію, археологію, економіку, етнографію, фольклористику, літературознавство, мистецтвознавство, педагогіку, народні художні промисли. Це, фактично, розділ українознавства, покликаний відігравати важливу роль у державотворчому процесі - програмному налагодженні народних художніх промислів з урахуванням географічних особливостей реґіону.
Література
1.Андрейканіч А., Вах І. Фотоальбом "Косівщина". - Косів: "Колір-друк", 2002. - 20 с.
2. Андрейканіч А. Вах І. Туристичними стежинами Косівщини. - Косів: "Колір-друк", 2002. - с. 40.
3. Гоберман Д. Гуцульщина - край искусства. Москва -Ленинград: "Искусство", 1966. - 140с.
4. Гоберман Д. Искусство гуцулов. - Москва.: Советский художник, 1980. - 212 с. - іл.185.
5. Гринюк М., Вах І. Косівщина мистецька. - Косів: "Колір-друк", 2003. - 24 с.
6. Пелипейко І. Містечко нар Рибницею. -Косів: Писаний камінь, 2004. - С.56-62. 16 іл.
7. Слободян О. Пістинська кераміка. - Косів: "Колір-друк", 2004. - 152 с.
8. Соломченко О.Г. Народні таланти Прикарпаття. - К.: Мистецтво,1969. -158с.
9. Соломченко О.Г. Сучасні художні промисли Прикарпаття. - К: Товариство "Знання", 1975, - С.34-51.
10. Шухевич В. Гуцульщина. Перша і друга частини. Репринтне видання. - Верховина: Журнал "Гуцульщина", 1997.- 352 с.
11. Hacquet.V. Neueste physikalisch-politische Reisen in den Jahren 1791, 92 und 93 durch die Dacischen, Sarmatischen oder Nordlichen Karpathen. III Teil. Nurnberg, 1794.
12. Іван Вах. До історії дослідження географії народних художніх промислів на Гуцульщині // Історія української географії. Всеукраїнський науково-теоретичний часопис.- Тернопіль: Підручники і посібники, 2005. - Випуск 2 (12). - С.66-69.
Loading...

 
 

Цікаве