WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Суспільно-географічні засади нового адміністративно-територіального поділу України - Реферат

Суспільно-географічні засади нового адміністративно-територіального поділу України - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Суспільно-географічні засади нового адміністративно-територіального поділу України
На регіональному рівні йде інтенсивне обговорення проекту Закону України "Про територіальний устрій України", яке показує що проблема є складною і повинна вирішуватись еволюційно з широким залученням наукової та адміністративно-управлінської громадськості. Вона є важливою складовою регіональної політики, її конструктивного аспекту - регіонального розвитку.
Адміністративно-територіальна реформа повинна вирішити два складні взаємопов'язані завдання: 1) створити ефективну систему державного управління, делегувати управлінські функції згори донизу, сприяти всебічному розвитку місцевого самоврядування; 2) поліпшити територіальну організацію державної влади і управління соціально-економічним та екологічним розвитком регіонів, впорядкувати адміністративно-територіальний устрій держави, оптимізувати функціонально-територіальну структуру життєдіяльності населення, унеможливити сепаратизм і федералізм. Якщо перше завдання успішно вирішується на урядовому рівні із солідним забезпеченням юридичної та управлінської наук, то друге - за обов'язкової участі представників суспільно-географічної науки, регіональної економіки та соціології.
Піднесення ролі регіонів - це не лише питання удосконалення управління усією суспільною діяльністю людей, а й справа підвищення рівня демократизації державного управління.
Основними принципами проведення адміністративно-територіальної реформи повинні бути: 1) функціонально-територіальна системність (взаємозв'язок соціально-економічного розвитку, систем розселення населення і адміністративно-територіального устрою); 2) чіткий розподіл функціональних обов`язків, ієрархічна простота управлінської системи; 3) економічність і наближення органів управління до потреб народу, до людини; 4) соціально-економічна та екологічна пріоритетність як основа стійкого, збалансованого розвитку держави.
Перспективна структура управління регіональним розвитком України повинна базуватися на функціонально-територіальній взаємодії трьох основних аспектів діяльності людини - соціально-економічного, розселенського та адміністративно-територіального. При цьому головною передумовою науково-обгрунтованого адміністративно-територіального устрою повинна стати його залежність від просторової диференціації соціально-економічної та екологічної діяльності населення, що найповніше відображається схемою інтегрального соціально-економічного районування та регіональних особливостей системи розселення, передусім міського.
На основі аналізу суспільно-географічної літератури нами, рекомендується сітка із 9 суспільно-географічних мікрорайонів [8, с. 89-97], які повинні стати матеріальною базою для визначення адміністративно-територіальних одиниць загальнодержавного рівня управління (губерній, країв чи земель).
Функціональними частинами макрорайонів є мезорайони (підрайони), які адміністративно представлені АР Крим і 24 областями. Вони мають свої рівні соціально-економічного розвитку та збалансованості і нині досить успішно використовуються на практиці управлінськими органами, оскільки за останні роки грунтовніше вивчені науковцями [4, 5].
У межах мезорайонів виділяють мікрорайони у вигляді адміністративних районів, господарських вузлів, центрів, пунктів та місцевостей.
Центрами ("ядрами") формування виробничо- і соціально-територіальних комплексів у межах вищезгаданих суспільно-географічних районів є міста, що відносяться до регіональних, субрегіональних і локальних систем розселення населення, які характеризуються відповідними показниками людності та виконуваними функціями.
На нашу узагальнену і переконливу думку в Україні повинно бути чотири рівнів управління життєдіяльністю населення: 1) загальнодержавний (центральний), 2) регіональний, 3) локальний, 4) топологічний. У країнах ЄС має місце наднаціональний рівень управління зі своїми органами, які здійснюють комунітарну політику.
Тепер функції загальнодержавного рівня управління виконують Президент України і його секретаріат, Верховна Рада і Кабінет Міністрів, в складі останнього повинно бути Міністерство регіональної політики (чи регіонального розвитку). Невід'ємними документами цого рівня управління мають бути: 1) Державна програма комплексного соціально-економічного і екологічного розвитку та розміщення продуктивних сил як всієї країни, так і її великих регіонів; 2) Державна програма розвитку міжрегіональної інфраструктури.
Регіональний рівень управління повинен охоплювати територію соціально-економічних макрорайонів, АР Крим та адміністративних областей [9, с. 134-139].
Повний варіант регіональної влади може бути представлений такими губерніями: 1) Столичною з Київським столичним округом, 2) Центральною, 3) Слобожанською, 4) Донецькою, 5) Придніпровською, 6) Причорноморською, 7) Подільською, 8) Карпатською і 9) Волинською.
Головними територіальними їх складниками залишаються АР Крим та 24 адміністративні області. На даний період границі губерній не слід змінювати.
Керівником губернії є губернатор з контрольно-управлінськими та координаційними функціями, який повинен підпорядковуватись центру, а з регіональних питань - вище згаданому Міністерству регіональної політики України. Губернатор, як і Президент України, матиме невеликий секретаріат.
Найважливішою одиницею регіонального управління повинна стати адміністративна область, яка має нині чіткі границі і сформовані органи державного управління. За умов надання області такого статусу і відповідних повноважень, вона може забезпечити створення належних умов для життя людей, ефективного використання територіальних ресурсів, розвитку взаємовигідних міжрегіональних виробничих відносин. Саме тут реалізуватиметься принцип відносної економічної самостійності, оскільки тут задовольнятиметься значна частина першочергових людських потреб. Більша ж частина засобів виробництва може бути створена лише на основі міжрегіонального обміну. Області мають бути відповідними соціально-економічними комплексами, збалансованими за головними функціональними підсистемами (природничо-ресурсною, розселенською, виробничою, соціальною, демографічною й екологічною), що матимуть відповідну місцевим умовам і ресурсам загальнодержавну спеціалізацію людської діяльності.
Органом регіонального управління в області повинні залишатись обласні державні адміністрації, які надалі повинні виконувати свої функції при значному скороченні чисельності чиновників.
Основними документами обласного рівня державного управління мають бути: 1) Прогнозно-індикативний план соціально-економічного розвитку; 2) Програма соціально-економічного розвитку; 3) Схема комплексної організації території; 4) Паспорт області та обласного
Loading...

 
 

Цікаве