WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Сфера охорони здоров’я як об’єкт дослідження суспільної географії (теоретико-методологічні та прикладні аспекти) - Реферат

Сфера охорони здоров’я як об’єкт дослідження суспільної географії (теоретико-методологічні та прикладні аспекти) - Реферат

"…гнучкості, еластичності…" системи і її окремих ланцюгів, а також розгляду таких важливих факторів ТОС, як: трудоресурсного, транспортного, комунікаційно-інфраструктурного, фактора власності, інституціо-нального, екологічного, поведінкового, національного, фактора регіонального менталітету населення, а також врахування принципових змін в процесах урбанізації, суспільних пріоритетах розвитку, підвищення відкритості суспільства, зростання протиріч у взаємодії між вертикальною та горизонтальною гілками владних структур тощо.
Застосовуючи напрямки трансформації поняття ТОС за [12], відзначимо стосовно дослідження сфери охорони здоров'я, важливість дослідження перерахованих вище факторів, що дасть можливість зовсім по-новому готувати кваліфікаційні кадри для сфери охорони здоров'я, враховуючи територіальні особливості розміщення населення як основного споживача медичних послуг та поселень, зміни інфраструктури сфери охорони здоров'я, що для України передбачає забезпечення необхідності максимальної доступності термінової медичної допомоги і створення регіональних та локальних медичних комплексів з надання вузько спеціалізованої медичної допомоги. Розвантаження на цій основі спеціалізованих обласних центрів медичної допомоги дасть змогу підняти рівень послуг та їх географію. Потребують особливої уваги та термінових соціо-географічних досліджень питання щодо форм власності закладів охорони здоров'я, які з них за профілем та масштабністю можуть мати приватну власність, які напрямки медичної допомоги можуть розвиватися на основі платних послуг тощо.
Здоров'я населення України слід оцінювати у відповідності до рекомендацій Європейського Регіонального Бюро Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я (ЄРБ ВООЗ), яка проводить загальноєвропейську політику "Здоров'я для всіх", основа чого - забезпечення справедливості в галузі охорони здоров'я та якості життя населення. Відповідно до вимог ЄРБ ВООЗ рівень здоров'я населення країни необхідно оцінювати на основі широкого кола показників, серед яких - об'єктивні дані про рівень смертності, інвалідності, захворюваності а також суб'єктивні показники сприйняття особистого здоров'я та інші аспекти якості життя.
Державне фінансування системи охорони здоров'я в Україні досить незадовільне, бо складає всього 3,6% ВВП (2004 р.), що значно менше порівняно з розвиненими країнами світу та Європи. Кількість лікарів та лікарняних ліжок на 1 особу відповідно перевищує в 5,3 рази середній рівень цього показника в розвинених країнах, а середня тривалість перебування в лікарні (близько 16 днів) - є вдвічі більшою в тому ж порівнянні. Більша частина бюджетних коштів, що виділяються на охорону здоров'я, витрачається на виплату заробітної плати та оплату лікарняними закладами електроенергії. При цьому заробітна плата залишається дуже низькою, хронічно бракує коштів на інвестиції в сучасне медичне діагностичне та лікувальне обладнання. В цілому система охорони здоров'я України є занадто спеціалізованою і не може забезпечити надання доступних базових медичних послуг [3]. Розглядаючи основні тенденції стану здоров'я населення України за роки незалежності слід відзначити, що вони тісно пов'язані з загальним погіршенням демографічної ситуації, особливо в другій половині 90-х років ХХ століття і на початку нового ІІІ-го тисячоліття, що характеризується високою смертністю населення, зростанням захворюваності, поширенням небезпечних хвороб, особливо інфекційних та іншими негативними процесами. В 1991 році в Україні смертність вперше перевищила народжуваність, а з 1993 року відмічається зниження абсолютної чисельності населення. Проте ці процеси є досить складними і на думку Ф. Заставного почалися не в роки незалежності, а "…ще з 50-х повоєнних років…" [4, с. 114]. На протязі періоду 1993-2004 рр. чисельність населення зменшилась більше, ніж на 3 млн. чол. і склала на 1 червня 2004 року 47 465,0 тис. осіб [7]. Отже, можна констатувати, що Україна переживає глибоку демографічну кризу через низький, порівняно з іншими розвиненими країнами світу, рівень народжуваності та високий, характерний для слаборозвинених країн, рівень смертності. Особливо небезпечним явищем є високий рівень смертності працездатного населення. Спостерігається тенденція до скорочення середнього рівня очікуваної тривалості життя населення, який становив у 2002 році 73,0 роки для жінок і 62,3 роки для чоловіків. Різниця в 10, 7 років - це й показник і є індикатором для опосередкованого порівняння рівня життя в Україні з іншими розвиненими країнами світу та Європи. Так, наприклад, аналогічний показник для Швейцарії становить - 8, для Німеччини - 6,3, для Іспанії - 7,2, для Австрії - 2,9.
Природне скорочення населення у січні-травні 2004 року відмічається в усіх регіонах України, хоча порівняно з минулим роком темпи його дещо знизились. Показники природного скорочення найвищі в Полтавській, Луганській, Сумській, Чернігівській областях (11,3-14,6 особи на 1 000 жи-телів), а найнижчі - у Закарпатській, Рівненській областях та м. Києві (1,6-2,3 особи на 1 000 жите-лів). У міських поселеннях інтенсивність природного скорочення майже вдвічі менша, ніж у сільській місцевості (6,2 проміле проти 11,4 проміле).
Небезпечно зменшилась народжуваність за роки незалежності, хоча за період січень-травень 2004 року цей показник дещо зріс порівняно з аналогічним періодом минулого року (з 8,3 народ-жених на 1 000 жителів до 8,8 проміле). Досить строкатою є ситуація цього показника в окремих регіонах України. Підвищення загального рівня народжуваності відмічалось у Волинській області (з 10,8 до 12,0 проміле), Київській (з 8,0 до 8,8 проміле), Чернівецькій (з 9,3 до 10,0 проміле), Івано-Франківській (з 9,8 до 10,5 проміле). Скорочення народжуваності відмічалось лише в Миколаївській області (з 8,9 до 8,7 проміле). Народжуваність у сільській місцевості залишається більш високою, ніж у міських поселеннях(9,2 проти 8,6 проміле) [7].
Аналіз ситуації говорить про те, що зниження народжуваності пов'язане не лише з старінням населення, а обумовлюється соціальними умовами, які на жаль попри всі намагання Уряду поки що не покращуються суттєво.
Аналіз смертності населення показує, що смертність чоловіків в усіх вікових групах вища за смертність жінок. Небезпечним є те, що цей показник високий саме в найактивнішому працездатному віці, наприклад, у віці 30-39 років смертність чоловіків перевищує смертність жінок у 3,5 рази, і пояснюється не лише суто біологічнимифакторами, а й соціальними умовами, серед яких важливе значення мають: характер праці чоловіків, поширення шкідливих звичок, особливо паління та вживання алкоголю, недостатня особиста відповідальність за власне здоров'я і т. ін.
Серед головних причин смертності ведуче місце займають хвороби системи кровообігу, злоякісні новоутворення, хвороби органів дихання, серцево-судинні хвороби, а також нещасні випадки, отруєння та травми, які в купі складають 88,5% [2]. Зростає також рівень захворюваності на розлади психіки та поведінки через вживання алкоголю, значно зросла захворюваність на алкогольні психози (майже у два рази за 10 років), відповідно зросла і смертність від отруєнь алкоголем. За даними [7], у загальній кількості померлих за період січень-травень 2004 року, від хвороб системи кровообігу померло 63,5%, від новоутворень - 11,5%, від нещасних випадків, вбивств, самогубств та інших зовнішніх дій - 8,95, від хвороб органів дихання - 3,9%, від хвороб органів травлення - 3,4%, від інфекційних та паразитарних хвороб -
Loading...

 
 

Цікаве