WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Іван Франко як історіограф Галицького краєзнавства (до 150-річчя від дня народження) - Реферат

Іван Франко як історіограф Галицького краєзнавства (до 150-річчя від дня народження) - Реферат


Реферат
на тему:
Іван Франко як історіограф Галицького краєзнавства (до 150-річчя від дня народження)
Розвиток і становлення українського географічного краєзнавства в Галичині наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. невіддільно пов'язані з особливостями суспільно-політичного становища в регіоні.
Пожвавленню вивчення території Галичини та розвитку краєзнавства сприяло відкриття у Львівському університеті у 1882 році кафедри географії на чолі з вихованцем Ягеллонського університету польським ботаніком і географом Антоні Реманом (1840-1917). З ім'ям А.Ремана, який керував кафедрою до 1911 р., пов'язане становлення географії як дисципліни і підготовка відповідних кадрів. Зокрема, серед його учнів вийшли у велику науку такі відомі географи, як Г.Величко, В.Геринович, Є.Ромер, С.Рудницький.
Українець Григорій Величко (1863-1932) був першим докторантом А.Ремана. 6 липня 1889 року він захистив дисертацію на тему "Пластика польсько-руських земель з особливою увагою до Карпат" і став першим українським доктором у галузі географії. Це перша регіональна праця, присвячена географії земель між Одрою та Дніпром. Найцікавіша, і без сумніву новаторська частина роботи, - регіональний поділ русько-українських Карпат, які автор знав найкраще.
Г.Величко поділив цей регіон на дві головні частини: Татри і Бескиди. Заслуговує на увагу також впровадження автором краєзнавчого поняття "бескиди", запозиченого з народних назв, для позначення певного типу гір. Згодом воно стало загальноприйнятим у науковому світі. За Г.Величком, Бескиди - це довгий витягнутий ланцюг гір від Яблунівського перевалу на заході, до витоків Золотої Бистриці на сході. Дослідник поділив Бескиди на Західні і Східні, проводячи границю між ними долинами Камениці і Дунайцю. У межах Західних Бескидів він виділив 11 гірських груп, обґрунтувавши такий поділ характером гір, їх відносними висотами, а також напрямом річкових долин [1]. Поділ Східних Бескидів він звів до виділення трьох регіонів. В особливу групу Г.Величко виділив Чорногору. Значну частину роботи дослідник присвятив Татрам.
Проведений Г.Величком поділ Карпат, хоча й мав описовий характер, був на той час суттєвим науковим досягненням у регіональній географії і утверджував позиції українського географічного краєзнавства, що з великими труднощами зароджувалося на Галичині. Серед інших відомих праць Г.Величка, написаних українською мовою, заслуговують на увагу "Народописна карта українсько-руського народу" (1896), "Географія України-Русі" (1902). Г.Величко - автор першого природно-географічного районування, а також першої етнографічної карти українських етнічних земель.
Проте приклад з Г.Величком був далеко не типовим для тогочасної Галичини, а швидше виключенням. "Місце під сонцем" українські вчені виборювали у жорстокому протиборстві і суперництві за сфери впливу між австро-угорськими і польськими буржуазно-поміщицькими колами, політиками й ідеологами.
М.П.Драгоманов, познайомившись у 1874-75 роках з галицькими українцями, зробив сумний висновок про рівень знань про свій край тодішньої української інтелігенції, зазначаючи, що "галичани рід людей, які про свою батьківщину знають якнайменше"[2]. Головною причиною подібного стану, на думку М.П.Драгоманова, було те, що австрійський уряд, приєднавши Галичину до своєї імперії, фактично не дбав про розвиток в ній національної культури і краєзнавства зокрема. І це, з погляду правлячої верхівки, цілком можна було зрозуміти. Адже краєзнавство, як справедливо зазначав І.Я.Франко, "легко могло б пробудити у його мешканців надто велику любов до свого краю, небезпечні думки про давнє і недавнє минуле, не кажучи вже про теперішній стан"[3]. Подібний стан речей був небажаним для уряду, тому на розвиток краєзнавства увага не зверталася, відомості про рідний край від народу утаємничували і намагалися не допустити до відома широкого загалу. Надмірна цікавість до громадських і політичних справ чи географії свого краю легко могла стати небезпечною, викликати до підозри і переслідування з боку пильної бюрократії. Що ж стосується окремих публікацій німецьких краєзнавців про край, то вони "дивилися на Галичину і стосунки в ній з висоти своєї німецької освіченості, ставилися з погородою до мешканців, їх звичаїв, мови та історичних традицій"[4]. Безумовно, що подібні книжки і не могли мати патріотичного впливу на галичан.
Офіційні і напівофіційні видання з географії і статистики Галичини, як правило, були представлені сухими шкільними підручниками або збірниками сирих матеріалів на кшталт "Таблиці до статистики Австрійської монархії", які ні за своїм характером, ні за призначенням не могли мати широкої популярності, а часто навіть взагалі були недоступні для широкого загалу. Таким чином, покоління за поколінням виростало у Галичині без знань про рідний край.
У 1873 році за ініціативою письменника Олександра Кониського та члена Кирило-Мефодіївського товариства Дмитра Пильчикова і в основному за рахунок вступного фонду придніпрянських українців у Львові було організаційно створено Товариство ім.Т.Шевченка. Символічно, що саме цього ж року у Києві було відкрито Південно-Західний відділ Російського географічного товариства. Згідно першого варіанту статуту, який підготували Д.Пильчиков і М.Драгоманов, своїм головним завданням новостворене товариство ставило "вспомагати розвою руської (малоруської) словесності". Та невдовзі, гостро відчуваючи духовні запити українства, Товариство ім.Шевченка вирішило значно розширити свої функції та коло наукових інтересів.
За пропозицією Олександра Кониського, Володимира Антоновича та Олександра Барвінського ця інституція, згідно нового статуту 1892 р., була реорганізована у Наукове Товариство імені Т. Шевченка (НТШ) на зразок західнослов'янських товариств. Основну наукову роботу планувалося проводити у трьох секціях: історико-філософській, філологічній та математично-природописно-лікарській. Використовуючи сприятливу політичну ситуацію, керівництво НТШ домоглося фінансової допомоги з боку міністерства освіти Австро-Угорщини та галицького сейму [5]. Таким чином, сформувавшись у багатопрофільну інституцію, НТШ взяло на себе роль загальноукраїнського лідера у становленні основних напрямів національної науки, духовного просвітництва народу. Товариство стало предтечею майбутньої Української академії наук.
Математично-природописно-лікарську секцію тривалий час очолював відомий вчений, почесний і дійсний член НТШ Іван Верхратський (1846-1919), і який був одночасно редактором її "Збірника". В українську науку вчений увійшов як природознавець, етнограф, мовознавець, педагог, громадський діяч. Він був одним із фундаторів українського природознавства, автором перших шкільних підручників з ботаніки, зоології і мінералогії, якими користувалися декілька поколінь українських школярів. І.Верхратський вважався найкращим фахівцем з термінологічних питань у всіх природничих науках. Він був відомим дослідником рослин і тварин Східної Галичини, знавцемкомах, особливо метеликів. Вче-ний написав один з перших українських підручників з мінералогії та склав перший тлумачний словник з мінералогії ("Виразня мінералогічна", 1909), який охоплював понад 580 термінів з кристалографії та мінералогії. Описи, як і назви, подано в ньому українською та німецькою мовами.
Товариство швидко завоювало авторитет у науковому світі, зростала кількість його членів і симпатиків. Цьому у значній
Loading...

 
 

Цікаве