WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Місце географії у сучасному науковому пізнанні світу - Реферат

Місце географії у сучасному науковому пізнанні світу - Реферат

Реферат на тему:
"Місце географії у сучасному науковому пізнанні світу"
МІСЦЕ ГЕОГРАФІЇ У СУЧАСНОМУ
НАУКОВОМУ ПІЗНАННІ СВІТУ І СЕРЕД ШКІЛЬНИХ ДИСЦИПЛІН
Сучасна епоха науково-технічного прогресу характеризується насамперед прискореним розвитком системи наукових знань, що дедалі більше розгалужуються, поглиблюються і разом з тим взаємопроникають. Внаслідок цього виникають нові напрями і галузі науки з гучними, що викликають мимовільну повагу, назвами: молекулярна біологія, квантова електроніка, біокібернетика тощо.
На цьому фоні особливо помітне поблажливе ставлення до "старомодної" географії, яка здається мало не реліктовим предметом у системі наук. Справді, якщо виходити з її назви, виявиться, що свої головні - описові - функції географія вже виконала. Ще в країнах Стародавнього Сходу - Єгипті, Вавілоні, Індії, Китаї - нагромаджувалися емпіричні знання про природу та суспільство, про навколишній світ. Уся енциклопедична сукупність знань про природу земної поверхні і про господарство народів, що населяють Землю, становила предмет античної географії.
Страбон, Птолемей та інші найвидатніші географи давнини описували країни, материки, океани, взаємне розташування їх, клімат, грунти, води, рослинний і тваринний світ. Ці знання були життєво необхідні людям з моменту виникнення людської цивілізації. Тому не випадково географію називають найдавнішою наукою про Землю.
Можна виділити кілька етапів у "відносинах" географії з навколишнім світом. Спочатку, на перших стадіях суспільного розвитку, коли окремі держави часто були територіальне роз'єднані, географія обмежувалася вибірковим описом земної поверхні. Проте згодом потреби суспільства і тенденції розвитку географічного пізнання породили епоху великих географічних відкриттів. У цей час географія фактично очолила ускладнену систему наукових дисциплін. Географічні відкриття виявилися важливим імпульсом економічного "оновлення" європейських країн і становлення господарських осередків у різних районах Азії, Африки та Америки.
Підсумком цієї епохи було завершення в загальних рисах описового етапу в розвитку географії. Соціальне замовлення того часу
в основному виконане: завдяки картографії об'єкт географії - географічна оболонка, а точніше земна поверхня, - набув територіальної впорядкованості.
Проте економічний розвиток суспільства ставив нові вимоги до пізнання навколишнього середовища. Розвиваючись у певних природних умовах, людство відчувало свою залежність від зовнішнього світу. Вивчення зміни кліматичних і погодних циклів, територіального розподілу природних ресурсів, розвитку старих і виникнення нових центрів діяльності людини - все це поповнювало перелік життєво важливих завдань, без розв'язання яких воно неминуче зазнавало б (і не раз зазнавало й зазнає) економічних, соціальних, психологічних втрат.
Наслідком зрослих потреб у поглибленому вивченні навколишнього середовища стало прискорене розчленування енциклопедичне широкої географії на ряд наукових дисциплін, що сконцентрували свою увагу на окремих елементах або частинах природи і господарства. Так виникли спеціалізовані географічні науки - кліматологія, ґрунтознавство, гідрологія, економічна географія. Прогресивність і необхідність диференціації географічної науки, починаючи головним чином з XVIII-XIX ст., були цілком очевидними і аналогічними до процесів у всій системі наукових знань.
Проте паралельно виявилися й негативні риси, властиві методології і методам географічної науки з часу її нерозчленованості. Насамперед виявилося, що в географії практично немає понятійного і методичного апарату, необхідного для поглибленого аналізу конкретних географічних об'єктів. Усе, що можна описати, в основному було описано і відображено на картах. Для аналітичних досліджень, що виявляли певні залежності між окремими географічними елементами, не було адекватного інструментарію.
Ера великої географії, здавалося, безповоротно минула. Це уявлення посилювалося бурхливим розвитком інших галузей природознавства і насамперед механіки - лідера науки в XVII- XVIII ст. Закономірність її висунення випливала як з виробничих потреб суспільства, так і з внутрішньої логіки самого наукового пізнання (Б. М. Кедров, 1974).
Як відомо, однією з підвалин механістичного світогляду є принцип детермінізму - переконання в тому, що будь-які процеси можна пояснити через міцні причинні зв'язки. Ідея причинності, загальної залежності проникала тоді в усі сфери наукового пізнання. Своєрідне відображення дістала вона і в географії, пояснюючи суспільний розвиток цілковито зумовленим природним середовищем. Таким чином заперечувалися соціальні, суспільні закономірності, і наука, розчленовуючи складні об'єкти та явища, з дивовижною швидкістю засвоювала сферу причинних взаємозв'язків матеріального світу на рівнях, де діють закони фізики і механіки.
Проте окремі компоненти географічного середовища функціонують, як невід'ємні частини матеріального світу, "на загальних підставах". Отже, можливе виявлення законів їх функціонування і розвитку за допомогою теоретичного і методичного арсеналу фізики та інших галузей природознавства. Йдучи за цією логікою, географічні, а точніше фізико-географічні науки почали шукати у висновках аналітичних досліджень підтвердження загальності фізичних законів і тим самим успішно долати стан кризи.
Але дослідження поглиблювалися паралельно дробленню, членуванню природного середовища на незалежні складові елементи. І цей процес членування географічної оболонки призвів зрештою до тези про "зникнення" об'єкта географічного вивчення, а отже, і самої географії.
Не варто думати, що такі уявлення тепер зовсім забуті й оживають лише в історичних екскурсах, хоча "мода" на них, безперечно, минає. Навіть тепер, коли перед людством вимальовуються одна за одною найскладніші суто географічні проблеми взаємодії природи і суспільства, географію часом обходять під час наукового "поділу" її проблематики.
У цьому зв'язку, на наш погляд, доречно і необхідно вдатися до класифікації наук, принципів виділення їх із загальної системи наукових знань. Досі не втратила свого значення класифікація наук, яку дав Ф. Енгельс. За цією класифікацією кожна наука "аналізує окрему форму руху або ряд форм руху, що зв'язані між собою і переходять одна в одну". Разом з тим вона є "класифікацією, розміщенням, згідно з внутрішньо властивою їм послідовністю, самих цих форм руху, і в цьому саме і полягає її значення".
Відповідно до основних форм руху матерії - механічної, фізичної, хімічної, біологічної, геологічної, соціальної - окреслюються й основні групи наук. Кожна з них має цілком певний предмет дослідження, що визначає її специфіку та закономірності.
За рубежем і досі мають великий вплив погляди Канта та його послідовників Ріккерта і Вільденбанда, які класифікували науки не за змістом (предметом вивчення), а за підходом, методом вивчення. Кант твердив: "Наші емпіричні знання можна класифікувати двома способами: або стосовнодо усталених концепцій про світ, або стосовно до простору і часу, до яких вони фактично належать... Географія і історія охоплюють усю сферу наших сприйняттів: географія - просторові
Loading...

 
 

Цікаве