WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Історичний огляд міграційних процесів в Україні - Реферат

Історичний огляд міграційних процесів в Україні - Реферат

міграційних рухів
Доіндустріальний (початковий) період Перший етап Міграційні рухи обмежені. Незначні переміщення людей на невеликі відстані
Початок "демографічного" вибуху Другий етап Міграція із села в місто. Колонізація нових земель. Збільшення переміщень на великі відстані (часто у формі еміграції). Загальне посилення міграції. Розвиток сезонних міграцій.
Третій етап Збереження переміщень із села в місто. Прискорюється міграція між містами. Еміграція дещо скорочується. В цілому міграція посилюється, її види взаємодоповнюються.
Високий рівень технологічного розвитку Четвертий етап Міграція із села в місто зберігається на незначному рівні. Незворотна міграція висока, особливо у внутрішніх міжміських переселеннях. Починає розвиватися зворотний міграційних рух з міста в село (приміські території). Зберігається імміграція некваліфікованих робітників і висококваліфікованих фахівців, але переважно за рахунок функціонування міжнаціональних корпорацій.
Гіпотетична стадія розвитку майбутнього суспільства П'ятий етап Характерна переважно міжміська міграція та переміщення із міста в село. Зберігається міждержавна міграція. Посилення контролю з боку держави.
Тривалий час міграційні потоки, їх динаміка й структура в Україні підтримувалися економічною політикою, зорієнтованою на екстенсивний тип господарювання; відсутністю вільного ринку житла, інституцією прописки, неможливістю виїзду за межі країни. Домінантою міграційних процесів в Україні у цей період був відплив сільських жителів, переважно молоді, у міста республіки та за її межі. Загалом у 1961-1990 роках сільське населення України зменшилося за рахунок міграцій на 6,7 млн. осіб, або в середньому на 225 тис. осіб щороку. Проте у 1986-1990 роки щорічний міграційний відплив сільських жителів почав послідовно зменшувався: в 1989 році він становив 124,0 тис. осіб, в 1990 році - 70,7 тис., в 1991 році - 36,4 тис. осіб. А з 1992 року вперше за повоєнні роки відплив населення із сільської місцевості змінюється на його приплив: позитивне сальдо міграції досягає цього року в українському селі 78,7 тис. осіб, а 1993 року, дещо зменшившись, все-таки зберігає позитивне значення -41,7 тис. осіб. З 1994 року тенденція до зменшення позитивного сальдо міграції в сільській місцевості триває, а його розмір досягає лише 0,5 тис. осіб.
Не такою масовою, однак досить інтенсивною, була еміграція з України громадян німецького походження. За даними перепису населення 1979 р., в Україні проживало 34,1 тис. німців. Впродовж 70-х років ХХ ст. дозвіл на виїзд для постійного проживання за кордоном отримало майже 3 тис. німців. Тобто, емігрував майже кожний десятий представник німецької національної меншини.
Багаторічний відплив сільської молоді в міста України та за її межі визначив деформацію всіх демографічних структур і процесів в сільській місцевості країни. Позаяк село залишали переважно молоді та працездатні люди, цей процес супроводжувався збільшенням частки осіб пенсійного віку, зростанням смертності сільського населення, скороченням його народжуваності, зниженням питомої ваги дітей і підлітків. Нерегульована міграція з села призвела до істотних деформацій не тільки вікової, але й статевої структури сільського населення в Україні. Відбулося поглиблення диспропорцій статей у низці вікових груп, що істотно погіршило ситуацію на сільському шлюбному ринку: у 1989 році у вікових групах від 16 до 40 років на кожні 1000 чоловіків припадало від 833 до 957 жінок відповідних вікових груп.
І якщо у сільській місцевості відзначено недобір жінок, то у місті, яке поглинало майже весь внутрішньореспубліканський приріст, був їх надлишок практично в усіх вікових групах. Диспропорції статей у населенні репродуктивного віку створюють труднощі щодо укладення шлюбів і супроводжуються достатньо високим рівнем позашлюбної народжуваності. Вона збільшилась від 7,9% у 1985 році до 13,1% у 1993 році від загальної кількості тих, хто народився в місті, й відповідно з 9,2% до 12,8% - у сільській місцевості.
Небувалий вихід селянства з українського села, який почався ще у 20-ті роки ХХ ст. й тривав до недавнього часу, визначив деформацію всіх демографічних структур у сільській місцевості України. Зменшилися абсолютні та відносні розміри населення працездатного віку: воно становить сьогодні менше половини серед сільських жителів (48,9%), в його структурі відбулося зрушення на користь старших вікових груп. У сільській місцевості постала регресивна вікова структура населення, яка не забезпечує його розширене відтворення: без припливу ззовні чисельність мешканців села неухильно знижувалася. Демографічна ситуація в сільській місцевості постійно погіршувалась. За 1959-1993 роки частка осіб пенсійного віку в сільській місцевості України збільшилася у 1,9 раза. І якщо на 1000 сільських жителів працездатного віку в 1959 р. припадало 276 пенсіонерів, то у 1993 р. - вже 594. Це співвідношення зросло у 2,2 раза [2, с. 245].
Безпосереднім підсумком перерозподілу жителів із сільської місцевості у міста України є радикальна зміна їх розселення. В Україні сформувалася система регіонів з високою концентрацією міського та сільського населення. Вони приурочені до найскладніших транспортних структур України. Висока концентрація населення в районах індустріального розвитку та зосередження транспортної інфраструктури вкрай небажана з погляду забезпечення ядерної безпеки країни (мається на увазі як загроза ядерної експансії ззовні, так і екологічної катастрофи, подібної до чорнобильської). Формування в межах України обшир-них слабозаселених регіонів, в яких виведені з господарського обігу значні площі земель також не бажане. Безпосередні й побічні втрати врожаю зростають з кожним роком, що за умов економічної кризи неприпустимо.
З початком т.з. перебудови в Україні, як і в інших республіках СРСР, активізувався рух за демократизацію суспільного життя, пожвавилися зв'язки із закордоном. З 1987 р. почала діяти інструкція щодо оформлення виїзних документів, яка значно розширила можливості виїзду людей з причини возз'єднання сімей. Цією інструкцією допускалося видавати дозволи на виїзд за запрошеннями не тільки безпосереднім родичам - батькам, дітям, чоловікам, дружинам, але й братам, сестрам тощо. Закон СРСР "Про в'їзд і виїзд" став початком перегляду політики режиму відносно еміграції. З його прийняттям держава відмовлялася від надання своїм громадянам дозволу на еміграцію, залишаючи за ними право на вибір країни проживання, а також від трактування емігрантів як зрадників батьківщини, що самим фактом еміграції позбавлялися всіх громадянських прав. Новий Закон гарантував емігрантам збереження радянського громадянства, а також житла, майна на території СРСР, крім того, можливість повернення на батьківщину. Новим у Законібуло також надання громадянам права на тимчасовий виїзд за кордон у так званих особистих справах, що раніше не дозволялося.
Лібералізація режиму виїзду відбулася одночасно з активними пропагандистськими діями провідних західних держав у напрямку підтримки демократичних перетворень у СРСР, серед них - і здійснення права на вільне пересування.
Після 1987 р. виїзд на постійне місце проживання за кордон став
Loading...

 
 

Цікаве