WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Історична географія культури: проблеми змісту та рангування одиниць дослідження - Реферат

Історична географія культури: проблеми змісту та рангування одиниць дослідження - Реферат

11].
Покуття займає південно-східну частину Івано-Франківської області та південну частину історико-культурного макрореґіону Галичина. Воно охоплює Тлумацький, Надвірнянський, Коломийський, Городенківський, Снятинський, Косівський, Верховинський райони та південно-східну частину Тисменицького району Івано-Франківської області. На південному заході Покуття межує з Мармарошем. Вперше як окрема територія згадується у 1385 р. Приблизно у вищенаведених межах Покуття зображається на багатьох картах. Наприклад, на карті голландського видавця П'єра Мортьє (Pierre Mortier, 1710 p.). Ця карта є дещо збільшеною переробкою (мірило 1 : 320 000) четвертого аркуша восьмиаркушевої спеціальної карти Боплана 1650 р. Покуття, на відміну від більшості інших історико-геокультурних реґіонів, ніколи не складало адміністративної єдності. Центром краю є м. Коломия. Покуття - головний район (в Карпатському реґіоні) поширення різноманітних народних художніх промислів - вишивки, ткацтва, лозоплетіння, художньої обробки дерева, художньої обробки шкіри тощо.
Історико-геокультурний мезореґіон Буджак займає південно-західну частину Одеської області між ріками Дністер та Дунай. До його складу входять Тарутинський, Саратський, Білгород-Дністровський, Болградський, Арцизький, Татарбунарський, Ренійський, Ізмаїльський та Кілійський райони Одеської області. Історичний Буджак охоплює, крім того, також і суміжну територію Молдови до лінії Леова - Бендер. Він є субреґіоном історичного реґіону Бесарабія. Цей субреґіон у XVI-XVIII ст. заселяли переважно ногайці. Назва Буджак походить від тюркського "кут" (у Бесарабії). Подібним є походження також назви Покуття (у Галичині).
Історико-геокультурні мікрореґіони за територіальними масштабами співвідносяться з низовими адміністративними районами. В Україні назви цих районів збігаються з назвами їхніх адміністративних центрів. Виняток становлять чотири райони: Поліський (Київська область) з центром Красятичі, Першотравневий (Донецька область) - центр Мангуш, Жовтневий (Миколаївська область) - центр Миколаїв та Києво-Святошинський (Київська область) - центр Київ. У Польщі, наприклад, також назви повітів збігаються з назвами їхніх центрів. Винятків лише два: Татранський (Малопольське воєводство) - центр Закопане та Бещадський (Підкарпатське воєводство) - центр Устріки Долішні. На нашу думку, в Україні можна виділити декілька історико-геокультурних мікрореґіонів. Наприклад, Уґочанський у Закарпатській області. Його територія приблизно збігається з Виноградівським районом. На даній території більше ніж 600 років (1303-1926 pp.) неперервно існувала Уґочанська жупа. Можливо, задля збереження історико-культурної спадщини, Виноградівський район варто було б назвати Уґочанським, а районному центру Виноградів повернути історичну (до 1946 р.) назву Севлюш. Вважаємо також, що в Автономній республіці Крим Бахчисарайський район доцільно було б назвати Ґотським, а Ленінський - Боспорським. Саме з Бахчисарайським районом пов'язано найбільше історико-культурних пам'яток ґотів, які з'явились в Україні і, зокрема, Криму у III ст. З середини І тис. і до XVII ст. існувала Ґотська єпархія, в окремі періоди в ранзі митрополії. Її центр до XV ст. був розташований у Манґупі, коло сучасного смт Куйбишеве (до 1935 р. Албат). У XV ст. центр Ґотської митрополії перенесено до Успенського монастиря коло сучасного Бахчисараю і до неї приєднано Херсонеську єпархію. У XVII ст. до Ґотської митрополії приєднано Кафську єпархію і митрополія отримала назву Ґотсько-Кафська аж поки не була ліквідована у 1788 р. Геокультурна традиція пов'язує з ґотами або Ґотією також князівство Феодоро (ХІІІ-ХV ст.), столицею якого був вище згаданий Манґуп. Територія Ленінського району АРК (Керченський півострів) була ядром Боспорського царства (V-I ст. до Хр.), що є найдавнішим державним утворенням на території України. Отже, назвам цих двох історико-геокультурних мікрореґіонів варто було б надати офіційний адміністративний статус. Це сприяло б посиленню неперервності історико-культурних традицій реґіонів України.
На нашу думку, назви одиниць адміністративно-територіального устрою України - області, райони, сільради - є геокультурно неукраїнськими. Такі ж назви і в нашої східної сусідки Росії, що є наслідком спільного комуністично-совєтського минулого. Традиційними і геокультурно притаманними Україні є назви "край" (що могла б замінити назву "область"), "повіт" ("район") і "волость" ("сільрада").
Назва край є геокультурно типово українською і означає частину більшого цілого - країни. У західних і східних сусідів України назва край застосовується для вищих одиниць адміністративно-територіального устрою (АТУ). У Словаччині вищими одиницями АТУ є краї. Вона поділяється на вісім країв. З них два - Пряшівський та Кошіцький - межують з Україною. В Росії, з 57 одиниць основного для країни АТУ, сім є краями. Один з них -Краснодарський - через Керченську протоку межує з Україною. Він має ще українську історико-етнокультурну назву Кубань та художньо-публіцистичну - Малиновий Клин.
Назва повіт для середньої ланки АТУ є типовою для української геокультури. Вона широко вживається в українській літературі XIX ст. У сусідній Польщі назва повіт,наприклад, застосовується для середньої ланки АТУ, в системі воєводство - повіт - ґміна. Назва волость для нижчої ланки АТУ є також типовою та традиційною для української геокультури. В староукраїнській мові слово волость означало "власть", "влада". У ХІ-ХШ ст. волость - територіально-адміністративна одиниця, що складалася з кількох громад.
Висновки. Отже, історична географія культури формується на перетині географії культури і історії та, меншою мірою, політології. В Україні, на нашу думку, виділяються історико-геокультурні реґіони трьох рангів. Вищий - рівень макрореґіонів, які включають одну або декілька існуючих адміністративних областей. Середній - мезореґіони, що охоплюють певну кількість низових адміністративних районів області. Нижчий - рівень мікрореґіонів, які включають один низовий адміністративний район.
Література
1. Божук Т. Про назву та районування південно-східної частини Українських Карпат // Вісник Львівського університету. Серія географічна. - Львів, 2003. - Вип. 29. - С. 7-13.
2. Герцен А.Г., Махнееа О.А. Пещерные города Крыма. - Симферополь: Таврия, 1989. - 104 с.
3. Греки на українських теренах / Кер. М.Ф.Дмитрієнко. - Київ: Либідь, 2000. - 488 с.
4. Дітчук І. На стику Галичини, Волині та Поділля (історико-географічне дослідження формування адміністративної території Тернопільщини) // Історія української географії. - Тернопіль, 2006. - Вип. 13. - С. 62-75.
5. Крип'якевич І. Галицько-Волинське князівство. - Львів: Інститут українознавства, 1999. - 219 с.
6. Літопис руський. - Київ: Дніпро, 1989. - XIV+592 с. + 3 к.
7. Манаков А.Г. Подходы к культурно-географическому районированию России // Районирование в современной экономической, социальной и политической географии: потенциал, теория, методы, практика. Тез. докл. Всерос. науч. конф. (Ростов-на-Дону, 23-26 сентября 2004 г.). - Ростов-на-Дону - Москва, 2004. - С. 124-127.
8. Петрук В. Велика Скіфія - Оукраїна. - Київ: Спалах, 2001. - 432 с.
9. Ровенчак І. До питання історико-географічного районування України // Адміністративно-територіальний устрій України крізь призму інтересів регіонів та держави. Тези доп. Міжрег. наук.-практ. конф. (Харків, березень 1994). - Харків, 1994. - С. 56-57.
10. Юрійчук Є.П. Становлення і характер радянської влади в Україні: історико-правові аспекти (1917-1922 pp.). - Київ: Віпол, 1998. - 124 с.
11. Ровенчак І. Історична географія культури: проблеми змісту та рангування одиниць дослідження // Історія української географії. Всеукраїнський науково-теоретичний часопис.- Тернопіль: Підручники і посібники, 2007. - Випуск 1 (15).
Loading...

 
 

Цікаве