WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Історична географія культури: проблеми змісту та рангування одиниць дослідження - Реферат

Історична географія культури: проблеми змісту та рангування одиниць дослідження - Реферат

коли Україна (комуністична) стала самостійною. Її незалежність була проголошена 18 березня 1918 р. на II з'їзді рад України у м. Січеславі (перед тим Катеринослав, зараз Дніпропетровськ) [10, с. 33]. У листопаді 1918 р. самостійною стала Західна Україна з першою столицею у Львові, яка у січні наступного 1919 р. возз'єдналась з Великою Україною. Ці події сприяли зростанню значення таких геокультурних центрів як Київ, Січеслав (Дніпропетровськ), Львів.
У 1939 р. важлива історико-культурна подія відбулася у м. Хуст де була проголошена незалежна Карпатська Україна. Це сприяло подальшому зміцненню геокультурної єдності між Закарпаттям та рештою України.
Перед проголошенням (відновленням) незалежності України у серпні 1991 р. Київ і Львів у січні 1990 р. пов'язав "Людський ланцюг". Це було своєрідне геокультурне та історико-культурне відзначення річниці незалежності (січень 1918 р.) та соборності (січень 1919 р.) України. Воно ще раз символізувало геокультурну єдність України.
Геокультура столиць України послідовно нараховує дев'ять їх місць знаходження: Київ у ІХ-ХІІ ст., Володимир (сучасний Володимир-Волинський Волинської області) та Галич (Івано-Франківська область) в XIII ст., Львів у першій половині XIV ст., Чигирин (Черкаська область) в другій половині XVII ст., Батурин (Чернігівська область) у кінці XVII - на початку XVIII ст., Глухів (Сумська область) у XVIII ст., Харків у 20-х - першій половині 30-х pp. ХХ ст., Хуст у 1939 р. З другої половини 1930-х pоків і до сьогодні столицею України знову стає Київ. Так, за майже 1150 річний геокультурний цикл (починаючи з 862 p.) столицями України були послідовно дев'ять міст - Київ, Володимир, Галич, Львів, Чигирин, Батурин, Глухів, Харків, Хуст та знову Київ.
Давні столиці або міста, які в певний період часу виконували функції столиць держав, є важливими їх геокультурними центрами. Наприклад, Ґнєзно та Краків у Польщі, Владимир та Санкт-Петербурґ у Росії, Уппсала в Швеції, Майнц у Німеччині, Рашка в Сербії-Чорногорії, Бурса та Стамбул у Туреччині, Самарканд в Узбекистані, Сіань в Китаї, Кіото в Японії та ін.
Отже, на території сучасної України, крім основної автохтонної держави Русі-України (з 862 p.), існували також етнокультурно неукраїнські держави Боспорське царство, князівство Феодоро та Кримське ханство. Етнічними наступниками Кримського ханства є сучасні кримські татари.
Етнічними спадкоємцями князівства Феодоро, на нашу думку, є греки-уруми. Тюркомовні греки-уруми, православні християни за вірою, до 1778 р. проживали у південному Криму, на захід від сучасного Сімферополя. На схід від нього були розселені елліномовні греки-румеї [3, с. 67], яких можна (до певної міри) вважати етнічними наступниками Боспорського царства. У 1778-1780 pp. греки Криму (уруми та румеї) були переселені на південний захід сучасної Донецької області (район Маріуполя). Там вони були розселені впереміжку. Обидві мови активно функціонували у грецьких поселеннях Маріупольщини до кінця 1920-х pp. [Ibid, c. 76]. Зараз рівень знання греками обох мов низький. Проте можна говорити про існування двох етнолінгвістичних груп українських греків - елліномовних румеїв та тюркомовних урумів.
У сучасній українській науці існують й інші історико-культурні (геокультурні) погляди на процеси державотворення в межах України. Наприклад, Володимир Петрук виділяє чотири історико-культурні періоди формування держав на українській території, які тісно пов'язані з геокультурними масштабами України. Перший відповідає Великій Скіфії VII-IV ст. до Хр. Це була поліетнічна за складом населення, синкретична за віруваннями, але об'єднана спільною долею і єдиною скіфською культурою країна. Другий - Європейська Сарматія II-V ст., межі якої були приблизно такими ж, як і Великої Скіфії. Європейська Сарматія була також поліетнічна і синкретична, але досягла високого рівня інтеграції, виявом чого стала яскрава Черняхівська культура. Третій історико-культурний період представлений козацькою (Сарматською) Україною XVI-XVIII ст. Козацька духовна культура, що склалась в умовах військової демократії з глибоким пошануванням і оспівуванням величних степових могил, пошуками військової слави, дуже близька за своїм характером до скіфо-сарматської. Четвертий період розпочався з кінця XX ст. утворенням сучасної незалежної України. Її кордони в основному збігаються з прадавніми межами Великої Скіфії, включно з Малою Скіфією-Кримом [8].
Історико-культурні (культурно-історичні) реґіони з геокультурного погляду поділяються на два типи - історичні та історико-географічні (історико-культурні). Історичні реґіони - це ті, які існували в минулому, і зараз вони та їх територіальні масштаби відомі переважно спеціалістам. Наприклад, Переяславщина, Єдисан, вище згадане Феодоро. Історико-геокультурні реґіони - це історичні, які зараз не мають офіційного адміністративно-територіального статусу, але їхня локалізація та територіальні масштаби відомі переважній більшості населення. Історико-геокультурні реґіони, як правило, були одиницями відносно недавнього адміністративно-територіального устрою - останнього перед сучасним. Наприклад, Галичина, Поділля, Буковина. Історико-геокультурні реґіони за територіальними масштабами можуть не повністю збігатися з відповідними історичними реґіонами. Російський географ Андрій Манаков запропонував свої підходи до культурно-географічного районування. Говорячи про історико-геокультурні (в нашому розумінні) реґіони, він зауважив, що це своєрідна: "адміністративно-політична доля території" [7, с. 126]. При формуванні історико-геокультурних реґіонів природні умови та, наприклад, конфесійна ситуація території відіграють незначну роль.
Рангування історико-геокультурних реґіонів ми розглядаємо у співвідношенні з існуючим адміністративно-територіальним устроєм України. Якщо рівень держави Україна прийняти за суперреґіональний, то внутрідержавними (реґіональними) історико-геокультурними рівнями (рангами) будуть макрореґіональний, мезореґіональний та мікрореґіональний. Історико-геокультурні макрореґіони включають декілька (дві і більше) сучаснихадміністративних областей. Наприклад, Галичина (Львівська, Івано-Франківська та Тернопільська області), Поділля (Хмельницька та Вінницька області), Сіверщина (Чернігівська та Сумська області), Донбас (Донецька та Луганська області). Макрореґіональний рівень включає власне реґіональний субрівень (підранг). Це історико-геокультурні реґіони, до складу яких входить тільки одна адміністративна область. Наприклад Буковина (Чернівецька область), Слобідщина (Харківська область).
Історико-геокультурні мезореґіони охоплюють частину адміністративної області і включають низку її адміністративних районів. Прикладом мезореґіонів можуть бути Мармарош, Покуття та Буджак. Мармарош займає східну частину Закарпатської області - Міжгірський, Хустський, Тячівський та Рахівський райони. Перша згадка про Мармарош датується 1199 роком. У 1303 р. була утворена жупа (територіальна одиниця) Уґоча і Мармарош (Уґоча на захід від Мармарошу), а з 1385 р. Мармарош - окрема жупа. У 1925-1927 pp. внаслідок адміністративно-територіального переустрою Мармарош як окрема жупа ліквідований. Отже, Мармарош як єдине історико-культурне ціле існував близько 550 років. Невелика південна частина історичного Мармарошу знаходиться зараз у Румунії. Там же розташований історичний центр Мармарошу - м. Сіґет (сучасний Сіґету-Мармацієй). Ця територія входить зараз до румунського жудецю Марамуреш, центр якого - м. Бая-Маре -знаходиться за межами історичного Мармарошу. Крім історико-геокультурного Мармарошу, на його південному сході існують також природно-географічні Мармароські Карпати. Вони розташовані на суміжній території України та Румунії. Український вчений-географ та геодезист Тетяна Божук пропонує закріпити за українською частиною Мармароських Карпат назву "Український Мармарош" [1, с.
Loading...

 
 

Цікаве