WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Історико-географічне джерелознавство - Реферат

Історико-географічне джерелознавство - Реферат

наукову працю (протоколи слідства) з реальною діяльністю, зафіксованою в інших джерелах (книги, статті, листи, пресові повідомлення), дає дійсно повну картину розвитку української політичної географії у цей період.
Розглянемо детальніше систему писемних джерел у цілому і їх значення для висвітлення і дослідження історії географії , зокрема суспільно-географічної науки (рис. 1)
На нашу думку, усі писемні джерела можна розділити на три великі групи: фахові праці, праці із суміжних із суспільною географією наук, які стосуються територіального аспекту явищ, інші писемні праці.
Фахові писемні суспільно-географічні джерела. Це велика група джерел, серед яких ми виділяємо три підгрупи: загально-суспільно-географічні, описово-суспільно-географічні та картографічні твори. Всі вони є результатом праці вчених чи практиків, які мали фахову освіту географа чи картографа (у минулому не було великої різниці між картографією і географією). Фахові дослідження не були рідкісним явищем навіть в умовах малоподіленої науки. Ніхто не може заперечити, що, наприклад, Г.Вареніус не був географом (написав книгу "Генеральна географія"), а Меркатор - картографом.
Серед загально-суспільно-географічних праць слід, у першу чергу, виділити праці з теорії, історії та методики дослідження, а також з методики викладання. В історії української географії загалом, і особливо галицької, ця група поки що малочисельна. Зокрема, у міжвоєнний період була написана перша книга академіка С.Рудницького "Історія землезнання. Старі віки" (1925 p.), в якій відображено розвиток географії в цілому у стародавньому (грецькому, римському та ін.) світі. І це єдиний факт історії української географії в цілому. Подальші томи не були написані через арешт вченого органами ГПУ.
У галицькій географії, в т.ч. антропогеографії міжвоєнного періоду, який ми найповніше вивчили, серед вчених, що досліджували проблеми теорії та історії, виділяються проф. В.Садовський (проблеми теорії реґіоналізації, в т.ч. історії реґіоналізації України), д-р В.Огоновський (проблеми реґіоналізації, взаємодії суспільства і природи), проф. В.Кубійович (теж проблеми реґіоналізації). Їхні твори - це переважно статті і підрозділи монографій, опубліковані на межі 20-30-х років, коли проблема реґіоналізації в теоретичному і прикладному планах гостро стояла на підрадянській Україні.
Серед названих вчених передусім слід назвати проф. В.Садовського, який у трьох книгах - "Нариси економічної географії України" (1919, 1920 рр.), "Світове господарство" (1931-1933 рр.), "Нариси економіки українських земель" (1935 р.) [присвятив великі розділи загальним теоретичним питанням економічної географії]. Зокрема, це були питання об'єкта дослідження ЕГ, її місця у системі наукових дисциплін, поняття економічного району, класифікації економічних районів, ролі географічного середовища у розвитку і розміщенні виробництва.
Окремі галицькі географи, як, наприклад, д-р В. Геринович і д-р М.Дольницький підняли актуальні тоді (1918-1920 pp.) і тепер теоретичні (а, по-суті, - метатеоретичні) проблеми об'єкта дослідження географічної науки в цілому і антропогеографії зокрема. Це було зроблено у статтях, опублікованих у "Записках природничо-математично-лікарської секції Наукового Товариства імені Шевченка" (Т. 18-19, 1919). Цікаво, що В. Ґеринович у своїй праці "Географія, її цілі і задачі" доказує, що загальної географії не існує, а є лише описова, регіональна географія. Але парадокс полягав у тому, що сама стаття В.Ґериновича належить до категорії загальногеографічних творів. Отже, все-таки існує загальна географія, в т.ч. і суспільна.
На жаль, поки що не можемо назвати хоч би одну працю з методики суспільно-географічних досліджень чи викладання суспільної географії, що були написані у міжвоєнний період. Проте вже після війни ця прогалина була заповнена. Джерельна база тут надзвичайно велика. Серед праць, наприклад, з методики і методів економіко- і соціально-географічних дисциплін слід назвати публікації проф. О.Топчієва, проф. А.Голікова, проф. О.Шаблія та ін.
Найбільшою групою фахових джерел є твори вчених, присвячені описово-географічним характеристикам, починаючи від описів світу в цілому (світове господарство) і закінчуючи описами окремих економічних центрів чи населених пунктів. Серединними ланками тут є описи окремих держав (країнознавство) і регіонів різних таксономічних рівнів (зон, районів, субрайонів тощо). Фахові характеристики відрізняються від нефахових (навіть зроблених фахівцями негеографами) логічною послідовністю (наприклад, на початку економіко-географічної характеристики розглядаються фактори розміщення виробництва, а вже потім - саме це розміщення, нарешті, форми геопросторової організації виробництва певного регіону чи країни), використанням науково-географічної термінології, акцентуванням уваги на просторові зв'язки тощо.
Для галицької географії міжвоєнного періоду серед трьох аспектів описового землезнання найкраще представлене джерелами країнознавство, менше - регіоналістика і найменше - світознавство. Серед країнознавчих праць передусім виділяються монографії і підручники, присвячені Україні. Це, зокрема, праці В. Гериновича "Економічна географія України" (1920 p.), С.Рудницького "Основи землезнання України. Антропогеографія" (1926 p.), В.Садовського "Нариси економіки українських земель" (1935 p.), В.Кубійовича із співавторами "Географія українських і сумежних земель" (1938 р.).
Щo ж стосується антропогеографічних характеристик країн світу, то кількість джерел надзвичайно мала. Вона обмежується переважно короткими нарисами про окремі країни в "Українській Загальній Енциклопедії", виконані переважно д-ром В.Огоновським. Слід відзначити, що і в післявоєнний період література з цієї проблеми небагата. Загалом - це слабке місце в історії української описової суспільної географії. Окремо варто згадати збірник наукових праць за ред. В.Кубійовича, виданий у Кракові в 1930 p. українською мовою "Науковий збірник Географічної секції при українській студентській громаді у Кракові".
Нарешті, третя група фахових джерел - це картографічні твори: різного виду карти й атласи чи серії карт. В історії географії складання карти було переважно метою географічних досліджень. Сама карта служила засобом орієнтації на земній поверхні і носіємнеобхідної геопросторової інформації. Це вже у наш час вона стала важливим методом географічних досліджень, як носій і зберігач просторової інформації, яку можна зчитувати і трансформувати з метою одержання нової геопросторової інформації.
В історії української географії загальновідомими є карти України, виконані у XVII ст. французом Гійомом Левассером Бопланом. Важливим джерелом геопросторової інформації на макрорівні є кадастрові карти Йосифінської (кінець XVIII ст.) і Францісканської (перша половина XIX ст.) метрик. Першою картою національної географії України була створена у 1896 р. доктором Григорієм Величком "Народописна карта українсько-руського народу". А наукові основи національної картографії заклав акад. С.Рудницький. У 1919 р. у Відні вийшла його фундаментальна "Фізична карта України" масштабу 1:1000000 з декількома картами-врізками, в т.ч. етнічною картою.
Серед найфундаментальніших картографічних джерел української географії міжвоєнного періоду був "Атлас України і сумежних країв", який вийшов у Львові в 1937 р. за редакцією професора В.Кубійовича. Це - фундаментальна комплексна картографічна праця галицьких географів і вчених з інших наукових сфер, яка підвела риску під періодом становлення української наукової картографії. Дві третини карт створені В.Кубійовичем. Більшість карт були антропогеографічними. В
Loading...

 
 

Цікаве