WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Історико-географічні передумови формування системи розселення Волинської області - Реферат

Історико-географічні передумови формування системи розселення Волинської області - Реферат

статусу, то частина з них підлягали центральній княжій владі, а частина - місцевим феодалам. Порівняльна характеристика селищ лісостепової та поліської зон Волині Х - середини XIV ст. вказує, що на тлі значного зростання селищ у лісостеповій зоні їх розвиток у поліській зоні йшов значно повільніше, а подекуди навіть припинявся.
Наприкінці Х ст. з'являється адміністративно-територіальна спільність Червенські городи (рис. 1). Тут у Х-ХІ ст. функціонувало 114 городищ. У другій половині Х ст. адміністративним центром князівства став Володимир, а Волинь як адміністративний центр поступово зійшов з політичної арени. З 1015 р. по 1030 р. Волинь була захоплена Польщею, а з 1031 року Ярослав Мудрий повернув її до складу Київської Русі [13].
У середині ХІІ ст. при князі Ізяславі відбувся поділ Волині на князівства Володимирське і Луцьке [21]. Після смерті Ізяслава Мстиславовича зі складу Володимирського князівства виділяються забузькі землі. Тут утворюється Белзько-Червенське князівство, наприкінці ХІІ - на початку ХІІІ ст. у північній частині Забужжя формується Угровське князівство. У південній частині Волинської землі існувала невелика Буська волость.
Наприкінці ХІІ ст. завершився поділ Волині на дрібні волості. Однак цей процес не набув небезпечного характеру, бо ці князівства (уділи) не мали жодного політичного значення. Їхні князі, як і великі землевласники-феодали, повністю залежали від становища і сили Володимирського князя Романа Мстиславовича - володаря всієї Волині, в руках якого незабаром опинилася більшість волинських земель, а пізніше й Галичина (рис. 2).
Рис. 2. Волинські землі наприкінці ХІІ - на початку ХІІІ ст. [18, c. 110]
Складові частини Волинської землі: 1 - Земля Берестейська; 2 - Володимир-Волинське князівство; 3 - Земля Червенсько-Холмська; 4 - Земля Белзька; 5 - Князівство Луцьке.
У 1199 р. після об'єднання Романом Мстиславовичем Волині та Галичини утворилася Галицько-Волинська держава. У рамках цієї держави кількість князівств на Волині не зменшилася. Не змінилися й розміри території як самої землі (близько 60 тис. км2), так і окремих князівств: Володимирського - близько 15 тис. км2, Луцького - 20-25 тис. км2, Белзько-Холмського - понад 15 тис. км2 [21].
У 1349 р. Галицько-Волинська держава і Волинь потрапили під владу Литви. До Волині належала північно-західна частина Галичини та землі Володимирського, Луцького, Кременецького, Острозького, Дубенського, Ковельського, Старокостянтинівського, Заславського, Рівненського і частини Новоград-Волинського повітів [3]. У 1452 р. були ліквідовані удільні столи і утворилися три повіти - Луцький, Володимирський і Кременецький. Вони існували до середини 1560-х років.
У цей період формується маґнатське і шляхетське землеволодіння, що певним чином впливає на розбудову іменних поселень. Зокрема, на Волині князям Острозьким належала третина всіх земель - 100 міст і 1300 сіл. Багатими землевласниками були Чарторийські, Збаразькі, Вишневецькі, Корецькі. Наприкінці XV ст. 430 маґнатських і шляхетських родин Волині володіли більшістю земель [16].
Феодальне землеволодіння на території формувалося у вигляді вотчини. Господарським, адміністративним і військовим центром вотчини був феодальний замок, який мав назву "двір". З XIV ст. поширився термін "фільварок". Основою селянського господарства став двір - дим. Десять-п'ятнадцять димів, переважно родичів, об'єднувалися у дворища. Ці землі складалися з ділянок, розкиданих по різних місцях, і час від часу перерозподілялися. Дворища входили до складу громади (сільської общини).
Після Люблінської унії 1569 р. Волинське воєводство потрапило під владу Польщі. На приєднаних до Польщі українських землях було створено воєводства Волинське і Київське, до яких згодом додалося ще Брацлавське (рис. 3). Берестейщина залишилась у складі Литви. До Волинського воєводства входили повіти Луцький, Володимирський і Кременецький.
Рис. 3. Волинське воєводство XVII ст. [18, с. 110]
Починаючи з цього часу у зв'язку з розвитком козацького землеволодіння поширюється така форма розселення як хутори. Поява хутірського типу поселень на Поліссі пов'язується з проведенням лісорозробок і виплавкою заліза. Втікаючи від поміщиків, селяни ховалися у нетрях непрохідних боліт чи серед глухих лісів, де й займалися видобутком залізної руди. Їх так і називали - будниками або рудниками.
У XVІI ст. мережа міських поселень стала щільнішою (рис. 3). У цей період існувало вже два типи міських поселень: міста і містечка. Міста, яких у XV ст. налічувалося тільки два - Луцьк і Володимир, - виконували функції політико-адміністративних, ремісничих, торговельних, культурно-освітніх центрів. Луцьк був одним із найбільших міст не лише Волині, а й України.
Містечка, яких існувало майже 50, виконували функції адміністративних центрів великих поміщицьких і монастирських володінь. Значна їх кількість (14) мала маґдебурзьке право та певну політичну самостійність. У них були розвинені ремесло і торгівля, хоча більша частина населення займалася землеробством [7, с. 13].
У 1791 р. Волинське воєводство складалося з повітів: Луцького, Горинського, Надслуцького, Кременецького, Володимиро-Чернігівського і Володимиро-Новгородського (друга частина назв двох останніх повітів була дана їм на згадку про Чернігівське воєводство та його повіти - Чернігівський і Новгород-Сіверський).
Після другого поділу Речі Посполитої 1793 р. Східна Волинь разом із Київщиною, Брацлавщиною і частиною Західної Білорусі ввійшла до складу Російської імперії. На західній половині Волинського воєводства, що залишилася за Річчю Посполитою, були створені Волинське і Володимирське воєводства (до складу останнього ввійшла й частина розформованого Белзького воєводства) [10]. Ці воєводства були поділені на землі: Волинське - на Луцьку, Кременецьку і Поліську, а Володимирське - на Володимирську і Ковельську.
У результаті третього поділу Речі Посполитої 1795 р. до Росії відходить і Західна Волинь. Це спричинило зміни адміністративно-територіального устрою. Так, Ізяславське намісництво перейменовується на Волинське й адміністративний центр переноситься до міста Новограда-Волинського. Отже, Волинське намісництво, що займало територію колишніх Ізяславської та Брацлавськоїгуберній і доданої до них Кам'янецької області, стало охоплювати три губернії - Волинську, Брацлавську і Подільську, які у свою чергу поділялися на тринадцять округів. У січні 1796 року всі три губернії були перетворені в намісництва. У грудні цього ж року у межах Волині була утворена Волинська губернія, яку поділили на повіти [11].
У період розквіту феодалізму (початок XVII - XVIII ст.) в межах сучасної Волинської області існувало 1000 поселень, значна частина яких лежала в лісостеповій частині. На цей період припадає процес формування міських поселень. За своїми функціями вони відрізнялися від навколишніх сільських поселень, усе ж зберігаючи з ними тісні зв'язки. Малі міські поселення були основною формою міського розселення.
З розвитком товарного виробництва і капіталістичних виробничих відносин характер розселення істотно змінився. Капіталістичні підприємства використовували працю робітників, які проживали поряд з підприємствами, що зумовило концентрацію населення у таких поселеннях. Розвиток капіталістичних відносин на селі, ріст продуктивності аграрної праці зумовив вивільнення значної кількості селян, які в умовах вільного переміщення населення по території держави прямували до міста, поповнюючи лави робітників і збільшуючи кількість міського населення.
У Правобережній Україні Волинська губернія займала найбільшу територію, яка, однак, була найменш заселеною. Її площа
Loading...

 
 

Цікаве