WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Історія медичної географії в Україні - Реферат

Історія медичної географії в Україні - Реферат

зв 'язку не можна не згадати ім'я відомого українського географа В.Кубійовича, наукова діяльність якого була розцінена як шкідлива, що до сьогоднішнього дня не дало змоги належним чином вивчити медико-географічну цінність його спадщини. В "Атласі України і суміжних країн" (Львів, 1937) він наводить карти загальної смертності населення, зокрема смертності дітей та ін., що є зразками медйко-географічної оцінки населення та медико-географічного картографування. Вивчення і переоцінка наукової спадщини таких учених у наші дні, безумовно, дасть новий поштовх розвиткумедичної географії як самостійної галузі знань.
До таких учених належить і великий українознавець академік Степан Рудницький, ім'я якого замовчувалось майже шістдесят років, а наукові праці знищувались або зберігались у спецхранах. С. Рудницький є не тільки фундатором української наукової географії. Його праці з географії України ("Коротка географія України", "Антропогеографія", "До основ українського націоналізму" та ін.) мають величезне значення для становлення, формування і розвитку української медичної географії. Зокрема, у роботі "До основ українського націоналізму" С.Рудницький виділяє п'ять рис (прикмет), які об'єднують індивідуумів в одну національну групу: 1) антропологічна расовість (своєрідна будова і вигляд тіла); 2) самостійна мова (разом з літературою, наукою); 3) питомі історичні традиції і устремління (на політичному, суспільному тощо полях); 4) питома культура (як матеріальна, так і духовна) й поспільні культурні стремління; 5) питома суцільна національна територія, на якій була, є або може бути питома національна держава. Безумовно, виділені цим ученим п'ять рис національної групи формують її стан, тобто визначають якість і кількість суспільного здоров'я. Професор О.Шаблій наголошує на тому, що "біологічне" розуміння С.Рудницьким нації наділяє останню такими рисами, характерними для живих популяцій, як утримання якнайдовше свого існування, здобування найкращих умов існування, здобуття додаткового приплоду. Без такого розуміння неможливе уяснення суті суспільного здоров'я та інших фундаментальних категорій медичної географії.
Суть шостої особливості розвитку медичної географії в Україні полягає у тому, що, незважаючи на складні історичні умови, українські вчені зробили величезний внесок у розвиток світової медичної географії. Так, українські вчені були провідними у дискусії про предмет, об'єкт і завдання медичної географії. Ця дискусія почалася, по суті, у 1929 р. на засіданні Товариства вивчення расової патологи і географії поширення захворювань у Москві, на якому під медичною географією розуміли лише вивчення географічного поширення захворювань. Цей погляд, зважаючи на тогочасний рівень знань, відстоював український учений Д.К.Заболотний. Він стверджував, що медична географія (нозогеографія) - це галузь медицини, що вивчає поширення різних захворювань, переважно інфекційних, на земній кулі. У завдання медичної географії входить визначення території найбільш уражених даною формою хвороби, а також вивчення зовнішніх факторів, що впливають на зміни карти поширення захворювань. А.Н.Сисін (1879-1956), якого вважали одним з організаторів і керівників санітарно-епідеміологічної справи в СРСР, вбачав завдання медичної географії у виясненні зв'язків масових захворювань (не лише епідемічних) з умовами місцевості, а також зв'язків цих захворювань з даним зовнішнім середовищем (живим і мертвим) (1929). Цю дискусію продовжили медико-географи різних країн при подальшій участі й українських учених. Так, Ріпман (1934) під медичною географією розумів той напрям географії, який досліджує і пояснює вплив на людину і тварину факторів, що виходять з географічного простору землі, і їх вплив на життя. Обергулемер (1935) вважає, що поняття і зміст медичної географії випливають з установленого факту поширення певних захворювань у визначених областях земної кулі і знайшли свій вираз як у старій медичній літературі, так і в перших спробах їх картографування. Американський вчений Лайт (1944) писав, що дві пошукові дисципліни - медицина і географія об'єднали свої засоби і можливості для кардинального вивчення впливу оточуючого середовища на виникнення в людей тих чи інших захворювань. У 1947 р. Шевелев розглядає медичну географію як метод вивчення санітарного стану населення. У 1950 р. Мей, голова відділу медичної географії Американського географічного товариства у статті "Медична географія, її методи і завдання" зазначає, що медична географія вивчає взаємозв'язок між патологічними факторами, які називають "патогенами", і географічними факторами, які можна назвати "геогенами", а можливо, ще й іншими чинниками, які тут не згадано. Це наука про зв'язки, що існують між географічними факторами і виникненням хвороб, або коротше - екологія здоров'я і хвороби.
У 1954 р. створено Комісію медичної географії - організації Географічного товариства (м.Ленінград), яка в дуже стислі строки обговорила і розробила теоретичні основи медичної географії, програми і методики медико-географічних досліджень, принципи надання методичної допомоги в проведенні медико-географічного вивчення території країни і регіонів. Аналогічні комісії медичної географії були створені у Львівському, Новосибірському, Омському, Східносибірському (м.Іркутськ), Приамурському (м.Хабаровськ), Сахалінському відділах Географічного товариства колишнього СРСР. У 1960 р. в Іркутську відбулася Друга наукова нарада, а у 1962 р. у Владивостоку симпозіум на тему "Медико-географічні дослідження у вирішенні комплексних географічних проблем". Проте до спільного погляду на предмет і завдання медичної географії вчені так і не прийшли. Дискусії тривали. У 1955-1956 рр. Є.Н.Павловський писав: "Важливою галуззю географічної науки є медична географія, яка вивчає поширення і причини поширення захворювань людини на Землі в рамках материків, територій держав чи яких-небудь інших частин земної поверхні, що мають значний інтерес за своїми особливостями. Аналогічне визначення дає Н.П.Соколов (1958). Японський учений М.Асако у 1956 р. у доповіді на тему "Методи і предмет медичної географії" розкриває суть предмета медичної географії як вивчення патологічних явищ у взаємозв'язку з географічними аспектами людського життя. У 1958 р. Сасне де ля Кальсада у праці "Основи медичної географії" дає історичний огляд розвитку медичної географії. У Ленінграді 19-24 листопада 1962 р. відбулася Перша
Loading...

 
 

Цікаве