WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Деякі закономірності взаємозв'язаного розвитку демогеографічних, соціально-географічних та етногеографічних процесів в Україні на початку XXI ст. (ре - Реферат

Деякі закономірності взаємозв'язаного розвитку демогеографічних, соціально-географічних та етногеографічних процесів в Україні на початку XXI ст. (ре - Реферат

росіян є більш незрівноваженою, ніж пересічно в Україні: частка жінок становить 55,1%, чоловіків - 44,9%. Середній вік етнічно російського населення (41,9) є також вищим, ніж у середньому в Україні, а також дещо вищим порівняно з етнічними українцями (38,2). Причому у демографічних параметрах етнічних росіян простежується закономірність: чим меншою є їхня компактність та питома вага у структурі усього населення, тим більшою є незрівноваженість статевої структури та вищим середній вік. Так, якщо в АР Крим незрівноваженість статевої структури етнічних росіян (співвідношення кількості жіночого і чоловічого населення) становить 1,20, середній вік 38,5 роки, у Донецькій області незрівноваженість статевої структури - 1,21, а середній вік - 40,6 року, то вже у Запорізькій і Дніпропетровській областях незрівноваженість статевої структури досягає 1,23 і 1,26 відповідно, а середній вік - 42,1 та 43,7 року [3]. У центральній Київській області статева структура вже більш незрівноважена (1,32), середній вік значно вищий - 46,7 року, і водночас у західній Івано-Франківській і незрівноваженість статевої структури етнічних росіян ще більше зростає (1,41), зростає і середній вік (49,6 року). Таку залежність підтверджує і кореляційний аналіз: коефіцієнт кореляції між питомою вагою росіян у регіонах України та їхнім середнім віком становить (-0, 95).
Росіяни як демографічно і політичнодомінуючий етнос колишнього Радянського Союзу, незважаючи на велику віддаленість від ареалу свого формування, майже не зазнали асиміляції. Понад 96% з них у 2001 році рідною визнали мову своєї національності, це значно вищий відсоток, ніж в українців (78,1%) та в більшості інших етнонаціональних груп. Вважає рідною українську мову лише 3,5% росіян. Водночас понад 42% етнічних росіян (переважно це міське населення) зазначили, що не володіють вільно українською мовою [3].
Про рівень асиміляції етнонаціональних меншин в Україні свідчить насамперед втрата мовної самобутності, хоча, як уже зазначалося, ототожнювати її з асиміляцією загалом не можна. Якщо розглянути структуру населення за рідною мовою (на 2001 р.), то можна виділити такі групи етнонаціональних меншин: 1) менше 25% спільноти чи групи вважає рідною мову своєї національності (білоруси, євреї, поляки, греки, німці, корейці, казахи, чехи, латиші); 2) вважає рідною мову своєї національності 26 - 51% спільноти (татари, словаки, вірмени, грузини, цигани, узбеки, литовці); 3) вважає рідною мову своєї національності 52 - 75% спільноти (молдовани, болгари, азербайджанці, гагаузи); 4) понад 75% спільноти вважає рідною мову своєї національності (росіяни, кримські татари, румуни, угорці) [2]. Як бачимо, найліпше зберегли рідну мову росіяни (у радянські часи фактично державоформуюча нація), кримські татари, етнічні групи, що компактно проживають у сільських районах західного прикордоння (румуни, угорці) та деякі міграційні групи новітнього часу. Коефіцієнт рангової кореляції між часткою міського населення і ступенем мовної асиміляції, розрахований для одинадцяти етнонаціональних меншин (євреїв, білорусів, поляків, молдован, румунів, болгар, греків, угорців, татар, ґаґаузів, кримських татар) становить 0,74, що свідчить про помітний вплив структури розселення на етнічні процеси. Слід виокремити й напрям асиміляції етнонаціональних меншин, який є відображенням реалій етнонаціональної політики колишнього Радянського Союзу. За винятком частки поляків, угорців, румунів, чехів, словаків, циган, котрі більше асимілювали в українське, а ніж в російське мовне середовище, представники всіх інших груп, які не визнають рідною мову свої національності, переважно визнали рідною російську мову, що є, власне, наслідком цілеспрямованої русифікації попередніх десятиліть та вже сформованих механізмів, що продовжують діяти і в сучасних умовах.
Cпіввідношення сільського і міського населення за етнонаціональними групами істотно впливає і на рівень їхньої освіти. Зокрема, питома вага осіб з вищою освітою серед таких урбанізованих етнонаціональних груп, як росіяни та білоруси є значно вищою, ніж серед молдаван, румунів та угорців, більшість яких є сільським населенням [3].
Висновки:
1. Зростання питомої ваги української етнічної нації за міжпереписний період відбулося головно завдяки змінам у самоідентифікації міського населення із значною часткою нащадків змішаних шлюбів, які стали наслідком геополітичних змін.
2. Із зменшенням частки етнонаціональних спільнот і груп погіршуються їхні демографічні характеристики (зростає незрівноваженість статевої структури, збільшується середній вік).
3. Поступове зниження демографічної ваги етнічних українців у південному і східному напрямах у межах України веде до загострення кризових виявів української етнічності: зростає частка етнічних українців з рідною російською мовою і збільшується розрив між культурним середовищем великих міст і україномовної сільської місцевості
4. Інтеграція в українське культурне середовище представників етнонаціональних меншин характерна для регіонів з високою питомою вагою етнічних українців і цілісним україномовним середовищем великих міст.
5. Співвідношення сільського і міського населення в середовищі етнонаціональних меншин істотно впливає не лише на рівень їхньої асиміляції, але й вектор асиміляційних процесів (в україномовне чи в російськомовне середовище).
Література
1. Населення України за місцем народження та громадянством. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року. - К., 2004.
2. Національний склад населення України та його мовні ознаки за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року. - К., 2003.
3. Розподіл населення найбільш чисельних національностей за статтю та віком, шлюбним станом, мовними ознаками та рівнем освіти. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року. К., 2004. Національний склад населення України та його мовні ознаки за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року. - К., 2003.
4. Дністрянський М. Деякі закономірності взаємозв'язаного розвитку демогеографічних, соціально-географічних та етногеографічних процесів в Україні на початку XXI ст. // Історія української географії. Всеукраїнський науково-теоретичний часопис.- Тернопіль: Підручники і посібники, 2007. - Випуск 1 (15).
Loading...

 
 

Цікаве