WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Етапи формування поселенської мережі Луганської області - Реферат

Етапи формування поселенської мережі Луганської області - Реферат

яких перевищувала 1000 осіб [9].
Таким чином, на цьому етапі у регіоні вперше з'явилися поселення, які виконували адміністративні функції, - Донецьк та Біловодськ. Головними функціями інших поселень залишалися військова та аграрна.
Найвагомішими чинниками, що діяли протягом другого етапу, були: адміністративний (утворення нових поселень, особливо тих, що виконували військові функції, відбувалося за вказівкою влади) та природні умови, які визначали найкращі місця для заселення.
Третій етап формування поселенської мережі Луганщини розпочався у 1795 р., коли за вказівкою російської імператриці Катерини ІІ булостворено Луганський ливарний завод, до якого переведено майстрів з аналогічних підприємств Олонецького, Липець-кого та Херсонського заводів. У 1799 р. чисельність населення Луганського заводу (таку назву отримало поселення) складала 2004 осіб, тобто він належав до числа найбільших поселень Луганщини [9].
Водночас у 1795 р. у Лисичій Балці було розпочато видобуток вугілля, і виникло перше шахтарське поселення, кількість мешканців якого на початок ХІХ століття складала 556 осіб.
У 1797 р. зі складу Біловодського повіту виділено місто Старобільськ із наданням йому статусу повітового міста. Сам повіт тимчасово було повернено із Воронезької до Слобідсько-Української губернії, згодом відбувся зворотній процес. Таким чином, місто Старобільськ стало третім адміністративним центром Луганщини.
Водночас зазначимо, що Луганщина на початку ХІХ століття не розглядалася як єдиний регіон в адміністративному плані. Її територія належала Куп'янському повіту Харківської губернії, Бахмутському та Слов'яносербському повітам Катеринославської губернії, Валуйському та Старобільському повітам Воронезької губернії та Землі Війська Донського [2].
Отже, третій етап формування поселенської мережі регіону був пов'язаний із певними адміністративними змінами та появою промислових поселень.
Однак міське населення на третьому етапі ще не відігравало помітної ролі у регіоні. Так, за результатами 9-ї ревізії (1851 р.) загальна кількість населення Луганського гірничого округу складала 9,2 тис. осіб, у той час як населення Старобільського повіту становило 164,0 тис. осіб, Словяносербського - 76,1 тис. осіб [3].
Відповідно до цього і провідна функція переважної більшості поселень залишалася аграрною. Хоча слід зазначити, що розширення транспортної мережі призвело до того, що кілька поселень набули транспортної функції.
Головними чинниками розвитку поселенської мережі на цьому етапі були: економічний (створення промислових підприємств) та адміністративний (адміністративний розподіл та перерозподіл повноважень між містами).
Початком четвертого етапу формування поселенської мережі Луганщини слід вважати будівництво залізниці Дебальцеве - Луганськ у 1870-х роках. Це було наслідком переходу Російської імперії від феодального до капіталістичного виробництва, яке вимагало удосконалення територіальної організації продуктивних сил і в першу чергу будівництва транспортних магістралей між промисловими містами та регіонами.
Будівництво залізниці на Луганщині призвело до появи поселень, що виконували спочатку лише транспортні функції (Родакове, Алмазна, Попасна). Згодом, в результаті розгалуження транспортної мережі, значно підвищився обсяг видобутку вугілля в регіоні на рудниках та в копальнях, що пізніше перетворилися на шахти. Вивіз вугілля був рентабельним при наявності залізниці, а тому окремі гілки її проведено до кожного родовища.
У цей час виникають такі поселення, як Алчевськ, Боково-Антрацит, Криндачівка (Красний Луч), Шмидтівка (Лутугине), Гірськ. На місці деяких слобід також виникають рудники - Петромар'ївський рудник (Первомайськ), Голубівка (Кіровськ).
Таким чином, протягом четвертого етапу провідну роль у регіоні починають відігравати промислові та транспортні центри (Луганськ, Алчевськ, Попасна, Лисичанськ), поряд з аграрно-торговельними центрами лівобережжя Сіверського Донця (Старобільськ, Біловодськ, Білокуракине, Білолуцьк, Марківка, Мостки, Ново-Красне, Муратове, Осинове).
Саме у цей період Луганськ стає найпотужнішим економічним центром регіону, зростає чисельність його населення. Якщо у 1897 р. вона складала лише близько 20 тис. осіб, то у 1910 р. вже сягала більше 60 тис. осіб [4; 7].
Характерними рисами цього етапу також слід вважати перехід деяких поселень з розряду монофункціональних до поліфункціональних. Проте це було характерним лише для найбільших міст.
На цьому етапі розвитку провідними чинниками стали економічні (створення нових підприємств та утворення великих ринків) та соціальні (відкриття лікарень та шкіл).
П'ятий етап характеризувався значним впливом політичних чинників на територіальну організацію розселення у регіоні. Він тривав приблизно з 1917 по 1950 роки, коли індустріалізація та примусова колективізація призвели до стрімкого зростання кількості міського населення в області.
Важливо зазначити, що підірване внаслідок Першої світової та громадянської воєн господарство вимагало з економічної точки зору припливу в міста та селища міського типу великої кількості робочої сили.
Якщо на початку цього етапу статус міста офіційно мали лише Луганськ та Старобільськ, то впродовж вказаного часу його було надано 14 поселенням: 5 поселень - у період до 1934 р., 9 поселень - у 1938 р. (під час створення власне Луганської області). Це значно розширило мережу міських поселень Луганщини.
Відкриття значної кількості шахт та перетворення багатьох сіл на шахтарські селища заклали основи для подальшої урбанізації регіону (особливо його південної частини). Прикладом можуть слугувати такі поселення, як Краснодон, Енгельсове, Ізварине, Гірне тощо. Загалом, у цей час більше 50 поселень отримало статус селища міського типу [5].
Таким чином, мережа міських поселень протягом цього етапу збільшилася у кілька разів.
На п'ятому етапі також відбулася суттєва зміна адміністративної структури Луганщини - у 1938 році створено Луганську область, і місто Луганськ стало виконувати провідну адміністративну функцію в регіоні. Відповідно до цього була реорганізована вся адміністративна ланка, що склалася на Луганщині (райони, міські, селищні та сільські ради).
Набуло поширення таке явище, як моно-функціональність селищ міського типу,
Loading...

 
 

Цікаве