WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Етапи формування поселенської мережі Луганської області - Реферат

Етапи формування поселенської мережі Луганської області - Реферат


Реферат
на тему:
Етапи формування поселенської мережі Луганської області
Територіальна організація розселення в Луганській області формувалася під впливом багатьох чинників. Використовуючи історичний метод дослідження, виділимо етапи її формування та з'ясуємо основні напрямки розвитку поселенської мережі у кожному з них.
Початок утворення поселенської мережі на території сучасної Луганської області припадає на XVII ст., коли внаслідок стихійного заселення виникла низка поселень вздовж річок Сіверський Донець, Айдар, Красна, Біла тощо. Заради укріплення південного кордону ще у середині XVII ст. з'явилося кілька невеличких поселень, найбільшими з яких були Осиновий Острог, заснування якого відноситься до 1637 р., Новопсков, (1638 р.) та Білолуцьк на Айдарі (1643 р.), які є найдавнішими поселеннями та території Луганщини [8].
На початку XVIIІ ст. на лівобережжі Сіверського Донця вже існувало більше 10 поселень, чисельність населення яких не перевищувала 150 осіб. До найбільших належали Луганське (зараз - Станично-Луганське) із населенням 149 осіб, Боровське - 120 осіб та Краснянське - 115 осіб [9]. Інші поселення - Староайдарське, Теплинське, Трьохізбенське, Сухорєвське, Ново-Краснянський Юрт, Ново-Айдарське, Біленське, Закотинське, Обливи - мали людність менше 100 осіб.
Головним чинником, який відігравав провідну роль на першому етапі розселення, були природні умови, що визначали місця виникнення поселень. Формування поселенської мережі розпочалося з орієнтації на гідрографічну мережу регіону: річки Сіверський Донець та його ліві притоки Айдар, Красна, Тепла, Біла.
У 1707-1708 рр. процес формування поселенської мережі було порушено в результаті повстання Кіндрата Булавіна та карної експедиції російських військ, які зруйнували низку містечок, насамперед вздовж річки Айдар. Таким чином, первинну мережу поселень було зруйновано під впливом військово-політичного чинника, який і надалі відігравав не останню роль в процесі її формування.
Відтоді заселення території Луганщини відбувалося вже за царськими грамотами, у яких вказувалося якому воєводі (або військовому чину) віддаються у володіння ті чи інші землі. Загалом ця територія спочатку була підпорядкована Воронезькій губернії, потім частина її перейшла до складу новоутвореної Слобідсько-Української губернії.
Згідно з матеріалами перепису Слобідських полків, що його зробив у 1732 р. майор Хрущов, вздовж річки Красної вже існувало кілька слобід із населенням до 500 осіб і два містечка - Кабаньє та Сватова Лучка [9].
Матеріали перших трьох ревізій свідчать про те, що примусове поселення однодворців та військових було не досить ефективне: у переважній більшості таких поселень кількість населення не тільки не збільшувалася, а навіть зменшувалася.
Таблиця 1
Населення слобід Луганщини на території Бахмутської провінції за матеріалами 1-ї, 2-ї та 3-ї ревізій*
Назва слободи Чисельність населення у 1719 р. Чисельність населення у 1737 р. Чисельність населення у 1744 р.
Трьохізбенська 533 539 350
Староайдарська 645 627 352
Новоайдарська 1176 1156 547
Борова 257 233 267
Сухарівська 179 172 116
Краснянська 586 582 308
Борівська 314 294 149
Муратове - - 11
Капітонівка - - 5
*Джерело: [7].
На людність слобід помітно вплинув також стихійний чинник - у 1719 р. та у 1738 р. на цій території була епідемія чуми.
До 1745 р. лівобережна частина Луганщини мала приурочену до річок мережу поселень, до яких належали укріплені містечка Старий Айдар, Новий Айдар, Краснянський та Боровський. На правобережній частині Луганщини існувало лише одне невеличке поселення - Данилів буєрак [1].
Отже, перший етап формування поселенської мережі у цьому регіоні відбувався під впливом двох чинників: природних умов та військово-політичного. Функції, що їх виконували поселення (аграрна та військова), свідчать про первинність цього етапу.
Другий етап заселення Луганщини розпочався у 1753 р., коли було підписано указ про відведення земель на правому березі річки Сіверський Донець двом сербським гусарським полкам під командуванням полковників Р. де Прерадовича та І.Шевича. Спочатку кожен з цих полків утворив по 10 ротних поселень. Роти Шевича були організовані вздовж правого берега р. Сіверський Донець, а Прерадовича - вздовж річок Бахмут та Лугань і мали свою нумерацію.
Загальна кількість поселенців, підпорядкованих де Прерадовичу, у 1757 р. складала 423 особи, а під-порядкових Шевичу - 631 особу. На кожне окреме поселення припадало в середньому 50 осіб [9].
Територія, заселена військовими сербськими поселенцями, одержала назву Слов'яносербія, центром якої було місто Бахмут. Хоча нові поселення значно розширили поселенську мережу, але були малолюдними, і провідну роль у регіоні на той час відігравали поселення лівобережжя Сіверського Донця, чий високий аграрний потенціал було спрямовано на задоволення військових потреб російської армії.
У 1764 р. полки Прерадовича та Шевича через малочисельність було об'єднано в один Бахмутський гусарський полк, з 20 поселень залишилося 15. Однак, окрім ротних поселень, розпочалося утворення хуторів, що належали військовим чинам цього полку (хутори Шевича, хутір Прерадовичів, хутір Рашковича тощо). В цей час Слов'яносербія втратила автономію і була включена до складу Новоросійської губернії.
У 1765 р. відбулися суттєві зміни на Лівобережжі: землі Біловодська, Євсуга та Макарівської слободи було передано конюшній канцелярії, яка утворила там кінні заводи [9]. Місто Біловодськ було призначено центром Біловодського кіннозаводського округу.
Землі більшої частини Луганщини у цей час було передано Азовській губернії. У 1784 р. у східній частині Бахмутської провінції утворено Донецький (Слов'яносербський) повіт, населення якого у 1789 р. складало близько 40 тисяч осіб. Втім, середня кількість мешканців поселення складала лише близько 200 осіб. У цей час було засновано п'ять слобід (Чорнухине, Фащівка, Городище, Орехове та Петропавлівка).
Незважаючи на те, що Донецьк виконував адміністративні функції, він не був найбільшим поселенням у регіоні (людність - 755 осіб). Більшими від нього були поселення Айдар, Петропавлівське, Новий (зараз Новий Айдар), Іванівка, Успенське, Муратове, Трьохізбенський, Безгиновки, Шульгинка, людність
Loading...

 
 

Цікаве