WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Історія екологічного районування - Реферат

Історія екологічного районування - Реферат


Реферат
на тему:
Історія екологічного районування
Одним із найефективніших методів вивчення закономірностей та проблем територіальної диференціації взаємодії суспільства та природи, суспільного розвитку чи інших явищ є районування [1].
Як зазначав Гродзинський М.Д., районування поки що є цілиною для екології, тоді як в фізичній та економічній географії - багаті напрацювання з даної проблеми. Наприклад, принципи та методи фізико-географічного районування були визначені ще в 60-70 рр. ХХ ст. і відтоді не зазнали суттєвих змін [3]. Незважаючи на те, що фізико-географічні та економіко-географічні види районування все більше набувають прикладної спрямованості та комплексності, вони не охоплюють повною мірою різні за генезисом зв'язки, що виникають при взаємодії природних і соціально-економічних територіальних систем, а тому не можуть бути достатньою науковою основою для управління процесом природокористування, що й призвело до необхідності розробки нових - екологічних - видів районування [18].
Еколого-географічне районування як метод спрямоване на виявлення регіональних і локальних екологічних проблем, типологічний аналіз екоситуацій і прогнозування змін природного середовища під впливом суспільної діяльності [15].
Багатогранність форм взаємодії суспільства і природи, структурно-компонентна різноманітність суспільно-територіальних та природно-територіальних комплексів, в результаті взаємодії яких виникають екологічні проблеми, міждисциплінарний характер цих проблем обумовили багатоплановість еколого-географічного районування, багаточисельність його галузевих видів.
В систему еколого-географічного районування входять такі його основні види: еколого-фізико-географічне (в тому числі, еколого-ландшафтне) - диференціація природних ландшафтів за їх природоохоронною та природостабілізуючою функцією; еколого-економіко-географічне - диференціація території за рівнем перетворення ландшафтів господарською діяльністю, що зумовлює певну гостроту екологічної ситуації; еколого-соціально-географічне (в т.ч. медико-географічне) - поділ території, що розкриває соціальну якість довкілля, тобто відповідність умов середовища санітарно-гігієнічним нормам проживання та біологічним, психічним потребам населення та інтегральне еколого-географічне районування. Дане районування є передетапом до еколого-управлінського, спрямованого на реалізацію заходів оптимізації природно-господарських систем [15].
Теорія та методи екологічно орієнтованих видів районування недостатньо розроблені і єдиного підходу з даного питання немає.
Іще в 50-х роках ХХ ст. Колосовський М.М. зауважив існування закономірних територіальних зв'язків між природними і економічними районами і висловив думку, що при виділені районів потрібно враховувати і вплив матеріальних процесів суспільного виробництва, що змінюють природу, і навпаки - враховувати вплив природи на суспільство [7]. Колосовський М.М. по суті підняв питання про третій вид районування, відмінний від фізико-географічного та економічного. Проте, незважаючи на практичну необхідність в ньому, пов'язану із актуальністю проблем навколишнього середовища, цей вид районування на той час не набув активного розвитку [13].
Одні з найперших праць з картографування оцінки стану і якості природного середовища України з'явились у 60-х рр. ХХ ст. Це розробки співробітників Відділення географії ГІФ АН УРСР Золовського А.П., Корольової М.А., Підоплічка І.П., Руденка Л.Г., Пархоменко Г.О. [5, 6], основна увага в яких зосереджувалась на оцінці впливу суспільства на природу, а також прогнозі її змін. Крім цього, автори запропонували зміст карт комплексної медико-географічної оцінки природного середовища, впливу господарського використання території на її "медико-географічну" ситуацію [14].
Термін "екологічні карти" з'являється у 1978 році з виданням Золовським А.П., Марковою Є.Є. та Пархоменко Г.О. фундаментальної монографії з картографічного дослідження проблем охорони природи та раціонального природокористування [6].
Нечіткість і багатоаспектність поняття "екологія", його співвідношення з поняттями "природокористування", "охорона природи" визначили таку ж розпливчастість у розумінні екологічного районування.
Переважна більшість праць присвячена еколого-економічному районуванню. Єдиного підходу до проведення такого районування немає: одні автори вважають, що еколого-економічне районування більше тяжіє до економічної основи, інші - до природної, а деякі вчені пропонують якісно відмінні підходи до даного питання (басейновий підхід Олдака П.Г. та ін.) [1].
Серед перших - Підоплічко І.П. (1972 р.), який взявши за основу фізико-географічне районування України, проводить районування території України за несприятливими факторами, зумовленими діяльністю людини, враховуючи такі негативні процеси, як змив ґрунтів, еродованість, засолення ґрунтів, пилові бурі, суховії, заболоченість, карстові та селеві явища, побутове та промислове (хімічне) забруднення ґрунтів, води і повітря, руйнування поверхні землі внаслідок шахтних, дорожніх, будівельних та інших робіт [16].
Нев'яжський І.І. (1979 р.) основною одиницею природно-господарського районування вважає еколого-географічний район - територію, для якої характерна певна спрямованість і ступінь зміни природного середовища, зумовлена як історично складеною специфікою господарського навантаження, так і місцевими особливостями природи, що виражається в особливій, властивій лише району, морфології [9].
Єрмаков Ю.Г. зі співавторами проводить еколого-господарське районування за провідним типом процесів (так званими "техногенними перебудовами"), що виникають в ландшафтах при впливі на них господарської діяльності, до яких відносять опустинення, ерозійну деструкцію ландшафтів, фотохімічний смог, активізацію кріогенних процесів тощо. При виділенні еколого-господарських районів автори враховують межі природних районів, зонально-провінційної ландшафтної структури території [16].
До екологічного можна віднести комплексне природоохоронне районування Генсірука С.А. (1979), яке автор виконав з урахуванням змін в навколишньому середовищі під впливом господарської діяльності людини, базуючись на основних принципах фізико-географічного районування [16].
Схема природно-господарського районування Чепурка Н.Л. і Чижової В.П. (1981 р.) також тяжіє до природної основи. Основними районоутворюючими факторами автори вважають однорідні природні умови, загальні тенденції природного розвитку, а також напрямки існуючого і перспективного природокористування [13, 16].
Блехцин І.Я. і Мінєєв В.А. (1981) розробили схему еколого-економічного районування на базі методики економічного районування. За основу еколого-економічного районування пропонують взяти процеси впливу господарської діяльності на навколишнє середовище, а саме: характер, рівень і типи впливу, форми природокористування. Головними показниками комплексного навантаження на навколишнє середовище авторивважають щільність населення, питому вагу міського населення, ступінь територіальної концентрації виробничих фондів, щільність шляхів сполучення та рівень територіальної концентрації видобутку мінеральної сировини. На території України вони виділяють чотири райони: Поліський, Південно-Західний, Донецько-Придніпровський і Південний [16].
Дмітрєвський Ю.Д. і Лавров С.Б. (1983) також віддають перевагу економічним критеріям, визначаючи вплив суспільства на навколишнє середовище за такими показниками: відношення щільності населення в даній країні до середньосвітової; валовий національний продукт
Loading...

 
 

Цікаве