WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Тернопільська область (географія, економіка, пам’ятки) - Реферат

Тернопільська область (географія, економіка, пам’ятки) - Реферат


Бучач лежав на так званому "волоському шляху", що йшов вздовж Дністра з півдня Європи. Цим шляхом йшли на Річ Посполиту турецькі війська, ним же і туди ж добиралася й армія Богдана Хмельницького.
Найдавнішою пам'яткою в Бучачі є руїни замку, спорудженого українськими феодалами Бучацькими, що згодомполонізувалися.
Твердиню спорудили на місці більш давніх укріплень. Від 14-15 ст. в замку залишилися знайдені в розкопах готичні деталі порталу, можливо, церковного. Решта збережених стін і башт відноситься до 16 ст. Стіни (до 3,5 м. товщиною) мали 3 яруси обходів з бійницями для вогнепальної зброї. До палацу вела в'їздна брама на першому поверсі та підйомний міст, перекинутий через рів. Палац прикрашали галереї з аркадами. Посеред двору був фонтан.
Перша згадка про замок відноситься до 1379 р. 1501 помирає Яків Бучацький, воєвода руський, останній з роду. Його дочка Катерина вийшла заміж за Творковського, чия родина і стала володіти замком, взявши собі прізвище Бучацьких. Найстаріша, північна частина фортеці, що лежить на трикутному мисі над Стрипою, збудована з червоного та світлого пісковику з вапном. Замок багато разів руйнувався, але завжди потім відбудовувався. Особливо бурхливо проходив процес руйнації та відбудови в 16 ст.
На початку 17 ст. Бучачем заволоділи Потоцькі (завдяки шлюбу кам'янецького каштеляна Анджея Потоцького з останньою з Бучацьких, Катериною, в першому шлюбі - Гольською). Дружина Стефана Потоцького (померла в 1631 р.) Марія Могилянка укріпила замок. Було розширено його південну частину, зведено дві великі напівкруглі бастеї з сходу та заходу, фланковані ламаною південною куртиною. Мури цієї частини укріплень були 4 м. завтовшки. На той час замок був одним з найважливіших східних форпостів Речі Посполитої, так само, як і замки в Сидорові, Будзанові, Бережанах чи Терембовлі.
В 17 ст. замок пережив багато штурмів козаків, татар та турків, завжди даючи надійний захист місцевим жителям. У 1672, буремному та нещасливому для Кам'янця році, Бучач взяли в облогу татари та турки під проводом Магомета IV. А так як власника міста в той час не було поблизу, обороною замку керувала його дружина - Тереза Потоцька. Дізнавшись, що твердинею управляє жінка, татари, за легендою, зняли облогу.
1676 р. фортецю зруйнували турки, але Ян Потоцький швидко підняв замок з руїн, про що свідчить опис 1684 р. Писемні джерела середини 18 ст. згадують укріплення в Бучачі як вже покинуті та занедбані. 1772 р. місто потрапило під володіння Австрії, і, як і більшість українських замків, фортеця в Бучачі за Австро-Угорщини занепала. В 19 ст. розібрано оборонні мури, а каміння продали як будівельний матеріал. Фрагменти замку, що існують в наш час, потребують більш поважного до себе ставлення та, можливо, реставрації або консервації.
1610 р. дружиною власника міста Потоцького Марією - сестрою київського митрополита Петра Могили - була збудована Миколаївська церква, в якій поєднано тип української тридільної безверхої церкви з молдавськими конховими храмами. Особливістю Миколаєвської церкви є витягнутий неф з характерним зальним простором, що розкривається вглибину.
Поставлена на скелі над потоком, що вічно шумить своїми водоспадами, вона створює один з наймальовничіших куточків старого Бучача. В 1660-х рр. на кошти міщан було створено новий іконостас - справжній шедевр різьби 17 ст. Композиція іконостасу нескладна, вона утворена двохярусним восьмиколонним портиком, який в нижньому ярусі поєднує царські, ризницьки та дияконські врата, намісні та празникові ікони, а в горішнім - Ісус в центрі з апостолами.
Недалеко від Миколаївської церкви знаходиться найголовніша атракція Бучача, без фото якої не обходиться жодне видання, присвячене українському бароко та архітектурі взагалі. Мова, звичайно, йде про шедевр Б. Меретина та Пінзеля - Ратушу. Споруджена вона була на кошти бучацьких міщан та не без допомоги власника міста в 1751 р. Проект - авторства видатного архітектора Бернарда Меретина, а скульптури витесав з каменю його товариш Пінзель (обидва - творці Львівського собору св. Юра, костелів в Городенці, Гвіздцю тощо).
Ратуша - найбільш досконале творіння Меретина. В жодній іншій споруді епохи бароко на Україні скульптура не знаходиться в такому ж неподільному єднанні з архітектурою. Оскільки на центральній площі Бучача було мало місця, архітектор вирішив будувати Ратушу в висоту - і створив неповторну будівлю в стилі українського бароко з елементами Відродження. Будівля в плані квадратна, 14 на 14 м. Всередині знаходяться гвинтові сходи.
У Ратуші жителі міста втілили свої смаки і уподобання, свою силу, успіхи. Вони більше всього прагнули в житті порядку та незалежності, тому-то головною темою численних скульптур, яких первісно могло бути близько 17 або навіть до 24, є боротьба проти сил зла і насильства, апофеоз перемоги. Вся Річ Посполита знала ратушу в Бучачі - і недарма: адже саме тут було підписано трактат від 18 жовтня 1672 року, за яким все Поділля разом з Кам'янцем та Хотином на 27 років перейшли під владу Туреччини.
Бучацькі залишили місту не лише замок. Згідно копіям релішійних документів 14 століття, Михайло Бучацький 28 червня 1397 року заснував тут парафію з костелом. До сьогодні вчені дискутують щодо дати, бо вінших документах йде мова про 1379 та 1387 роки. Як би там не було, костел було споруджено - і він простояв 400 років, переживши пожежі на навали ворогів. З часом місто потребувало нового храму - і у 1761-1763 рр. з'явився лаконічний та суворий собор успіння богородиці, який прикрашає місто і тепер.
Трохи нижче Покровська церква 18 ст., збудована в стилі пізнього бароко, збудований тим же Бернардом Меретином, автором ратуші. Невеликий, легкий храм з заокругленими кутами та гармонічними лініями портала виглядає напрочуд гарно.
Вишнівець
Старовинне містечко в 18 км на південь від Кременця, в Збаражському районі. Перша згадка про це поселення відноситься до 1395 року, коли князь Вітовт дав Дмитру Корибуту Вишнівець, де той заклав замок на правому березі р. Горині (зараз це село Старий Вишневець). Це вже волинські землі.
Відоме поселення тим, що саме тут розташовувалося родинне гніздо
магнатів Вишневецьких.
Та більшості Вишнівець цікавий не кармелітами. Тут був - і є - старовинний замок, який 1720 року останній з роду Вишневецьких князь Михайло-Серватій перебудував на палац, що зберігся і до наших часів. По смерті Вишневецького у 1744 р. маєтність переходить до Мнішиків. Вони збільшують палац, роблять з нього першокласну магнатську резиденцію. Чудова картинна галерея, інтер'єри оздоблені в стилі пізнього рококо робили палац в Вишнівцях
Loading...

 
 

Цікаве