WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Політична карта світу та основні етапи її формування - Реферат

Політична карта світу та основні етапи її формування - Реферат


Реферат на тему:
Політична карта світу та основні етапи її формування
План
1. Поняття політичної карти світу. Держава як елемент політичної карти і основна форма геопросторової організації суспільства.
2. Основні підходи до періодизації процесу розвитку світового суспільства.
3. Політична карта світу від стародавніх часів до Великих географічних відкриттів (до кінця ХV ст.).
4. Формування політичної карти світу в епоху розвитку і утвердження капіталістичного господарства (новий час, ХVI - початок ХХ ст.).
5. Основні періоди становлення політичної карти світу під час новітньої історії:
5.1. Перша світова війна і міжвоєнний період;
5.2. Друга світова війна і післявоєнний період;
5.3. Сучасний період.
1. Поняття політичної карти світу. Держава як елемент політичної карти і основна форма геопросторової організації суспільства.
Термін "політична карта світу" у суспільній географії використовують у вузькому і широкому розуміннях. У вузькому розумінні політична карта світу - це географічна карта Земної кулі, на якій відображені всі країни і держави світу, їх кордони і столиці, деякі інші географічні об'єкти, що мають важливе політичне значення (поселення, шляхи сполучення тощо). У широкому розумінні політичною картою називають сукупність різноманітних даних політичного змісту про країни і регіони світу. Якщо у першому випадку поняття політичної карти відображає статичну (на конкретний момент часу) політико-територіальну модель світового простору, то широке значення цього поняття передбачає також врахування динамічних явищ і процесів, що мали місце чи відбуваються зараз в окремих країнах або ж між ними.
Основними елементами політичної карти світу є країни і держави. У суспільно-географічному сенсі країна означає певну (окрему) частину земної поверхні з постійним населенням, природними й антропогенними ресурсами, яка обмежена політичними межами (кордоном)[1]. З погляду міжнародного права країна може мати державний суверенітет (незалежність) або бути залежною. У першому випадку країна виступає державою. Таким чином, держава - це суверенне політико-територіальне утворення, незалежна країна з публічною політичною владою, що здійснюється через систему спеціальних органів і установ. Кожна держава є країною, тоді як не кожна політико-географічна країна є державою. Наприклад, Данія є країною і державою, тоді як Гренландія - це країна, залежна від держави Данії. У наш час у світі налічується понад ... країн, 192 з яких є державами.
До ключових понять, що розкривають політико-географічну сутність держав, належать поняття державного суверенітету, державної території і державного кордону. Суверенітет держави полягає в її праві на власний розсуд вирішувати свої внутрішні і зовнішні справи без втручання інших держав і без порушення прав інших держав. Територія держави (державна територія) - це певна частина земної поверхні, що перебуває під суверенітетом даної держави і обмежена зі всіх сторін кордоном. Суверенітет держави над територією показує повноту політичної влади над нею, верховенство тут законів даної держави.
Державна територія - явище об'ємне, яке, окрім земної поверхні, включає певну товщу літосфери, гідросфери й атмосфери в межах кордонів. У склад державної території входять: а) суходіл (материковий і/чи острівний); б) внутрішні води - ріки, озера, водосховища, канали в межах суходолу, а також деякі морські води (акваторії портів, води бухт, заток, проток, морів, береги яких повністю належать даній державі); в) територіальні води - смуга вод в океанах, морях, затоках, протоках завширшки до 12 морських миль (приблизно 22,2 км) від берегової лінії материка і островів, а також від лінії, що є межею внутрішніх морських вод. (Конкретна ширина територіальних вод визначається внутрішнім законодавством держави); г) надра суходолу і шельфу під внутрішніми морськими і територіальними водами разом із наявними в них мінеральними ресурсами; ґ) повітряний простір над суходолом, внутрішніми і територіальними водами; д) т. зв. умовні території - морські судна і літаки під прапором даної держави, що перебувають за її межами і дотримуються законодавства країни перебування, а також посольства даної держави в інших країнах.
Державний кордон - це лінія на поверхні Землі і проведена через неї уявна вертикальна поверхня в літосфері, атмосфері і гідросфері, яка оконтурює державну територію. Державний кордон відділяє територію держави від територій сусідніх країн і від т. зв. відкритого моря, що знаходиться за межами територіальних вод у напрямку моря чи океану. Відкрите море є нейтральним для судноплавства і польотів над ним літаків різних держав. Особливий статус у ньому має економічна зона держави - морський район, що прилягає до її територіальних вод і поширюється на відстань 200 морських миль (370 км) від берегової лінії або ж до межі континентального шельфу у тих місцях, де він (шельф) перевищує 200-мильну ширину. В економічній зоні прибережна держава має виняткове право на розвідування, експлуатацію і збереження природних ресурсів (мінеральних і біологічних), що є на дні, в його надрах, у самій воді, а також на управління цими ресурсами. У даний час майже всі країни світу встановили свої економічні зони, які охоплюють загалом 40% Світового океану.
2. Основні підходи до періодизації процесу розвитку людського суспільства.
За сучасними уявленнями вчених найдавніші люди з'явилися приблизно 2,5 млн. років тому, їх прабатьківщиною була Африка. Їм дали видову назву "люди вмілі". З плином часу ці люди трансформувалися у "людей прямоходячих" (архантропів), ареали розвитку яких знаходилися в межах екваторіального і тропічного поясів Африки й Азії. Звідси розпочалося розселення людини у Старому світі. 700 - 600 тис. років тому архантропи почали змінюватись іншими давніми людьми - палеоантропами.
Проіснувавши декілька сотень тисяч років, палеоантропи стали безпосередніми попередниками неоантропів, тобто "людей розумних", до роду яких належать і сучасні люди. Поява неоантропів відбулася приблизно 40 - 30 тис. років тому. Приблизно тоді перші люди переселились в Австралію і Америку (за іншими даними в Америку люди вперше прийшли 12 - 15 тис. років тому), поступово заселивши їх території.
Періодизацію процесу розвитку людства здійснюють представники різних наук. В основу археологічної періодизації покладено матеріали, з яких люди виготовляли засоби праці. Виділяють три "віки": кам'яний (найбільш тривалий - від 2,5 млн. років тому до 3 тис. років до н. е.) бронзовий і залізний, що триває досі. Два останніх періоди розпочиналися в різних районах Землі не одночасно: бронзовий - у ІV - ІІ тисячоліттях до н. е., залізний - із середини ІІ - початку І тисячоліття до н. е. Кожен з названих періодів має внутрішню періодизацію. Наприклад, кам'яний вік поділяють на палеоліт (давній кам'яний вік), мезоліт (середній кам'яний вік) і неоліт (новий кам'яний вік).
Історична періодизація передбачає поділпроцесу людського розвитку насамперед на два періоди - первісний і період існування складно організованих суспільств. Перший період людської історії співпадає з археологічним кам'яним віком, тривав сотні тисяч років. Саме тоді людина стала людиною у повному розумінні слова, виникла його культура. Первісні общини людей були відносно невеликими і просто організованими, з примітивними побутом і економікою, родинними
Loading...

 
 

Цікаве