WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Географія релігії України (сакральна географія) - Реферат

Географія релігії України (сакральна географія) - Реферат


Реферат на тему:
Географія релігії України (сакральна географія)
План
1. Проблеми становлення сакральної географії в Україні.
2. Історико-географічні особливості розвитку релігії в Україні.
3. Сучасні релігійно-конфесійні відмінності в Україні. Територіальна організація релігії в Україні.
- 1 -
Релігійна сфера суспільства виконувала і виконує насамперед засадничі духовно-культурні функції. Але враховуючи те, що вона включає не лише систему вірувань, а й релігійні інституції, об'єднання віруючих, її функції і вплив в цілому ширші, охоплюють різні аспекти життєдіяльності суспільства, формуючи загальносуспільні стереотипи поведінки, традиції, цінності.
Кількісні та якісні зміни у релігійній ситуації, релігійному житті населення і діяльності служителів культу вимагають осмислення багатьма науками, у першу чергу гуманітарними, а в тому числі і соціально-економічною географією, в системі якої і виділяється географія релігії або сакральна географія (від латинського слова sacra - святий). Релігія - це елемент духовного життя, але вона є водночас сферою ідеологічної діяльності. Вона включає в себе відправлення різних культів (молитви, обряди, свята), що відбуваються на базі різних об'єктів (церкви, монастирі, релігійні громади, мечеті тощо), які, пройшовши певні етапи становлення і розвитку, є локалізованими і функціонують у просторі (на земній поверхні з її природними та суспільними відмінностями). І саме тому до дисциплін, що вивчають релігію, цілком слушно відносять географію релігії як суспільно-географічну дисципліну, що вивчає територіальну організацію релігійної сфери життєдіяльності. Географічні суть релігійної сфери проявляється в різних аспектах, але в першу чергу це:
а) розміщення та розповсюдження релігійних вірувань і відповідних їм інституцій;
б) наявність геопросторових ядер релігійного життя і діяльності, які стягують на себе міграційні потоки віруючих, паломників і рекреантів (т. зв. святі місця, апостольські столиці, місця знаходження чудотворних ікон тощо);
в) розвитку територіальної сакральної інфраструктури, яка забезпечує власне духовну сферу послугами (виробництво церковного одягу, видання релігійної літератури, малювання ікон, підготовка служителів культу - осіб духовного стану);
г) залежності територіальної диференціації релігійного життя і діяльності від геопросторових відмінностей в етнодемографічній і природно-географічній обстановці.
Сьогодні місце сакральної географії визначається роллю релігії в суспільстві. Тому ця галузь перебуває на стику географії культури і географії сфери послуг. В центрі уваги географії релігії ставляться сакральні інтереси людини, конфесійні інтереси конфесійного життя, релігійні інтереси суспільства.
Предметом сакральної географії є територіальна організація релігійного життя і діяльності, а загалом - релігійної сфери. Конкретними об'єктами дослідження є геопросторові форми цієї організації, зокрема її морфологія, зміст, генезис, динаміка, а також фактори і закони формування й функціонування. Таким чином географія релігії виступає міждисциплінарним напрямком, який розвивається на стику географії, релігієзнавства, теології.
ТСС формуються під впливом територіальної організації суспільства і є компонентом духовної підсистеми територіальної суспільної системи. ТСС як специфічна географічна реальність об'єднує всі різноманітні прояви релігійного життя в їх взаємозв'язку та взаємодії на певній території. Вона є структурно-компонентною частиною географічного простору, що дозволяє застосувати для характеристики територіальної організації релігії геоситуаційний підхід, який дає змогу простежувати зміни стану ТСС та її частин за певний проміжок часу.
Науковими завданнями сакральної географії на сучасному етапі є:
- обґрунтування системи чинників розвитку і геопросторової організації територіальних сакральних систем;
- виявлення і обґрунтування законів і закономірностей їх формування і функціонування;
- розробка понятійно-термінологічного апарату.
Географічність у вивченні соціальних релігійних явищ полягає в сполученні просторових, комплексно-пропорційних, конкретних і глобальних підходів з соціологічними, економічними та екологічними, які охоплюють територіальні аспекти взаємодії суспільства й природи і проявляються у вигляді дискретних утворень ноосфери, що є ієрархічно організованими цілісними системами.
- 2 -
Релігійні вірування в Україні мають довгу і складну історію, що тісно пов'язано з історичними процесами становлення української нації, зокрема її духовності, культурного та економічного зв'язку з іншими народами.
Під вплив християнства Україна попадає в X ст. (офіційно з 988р., коли кн. Володимир охрестив Русь-Україну). Тоді християнство знайшло на Україні сприятливий суспільно-громадський, державний та етнічний ґрунт для свого формування.
Проникало на Україну християнство двома шляхами. З півдня, від візантійців перші паростки християнства припадають ще на початок нашої ери, про що є незаперечні свідчення (діяльність апостола Андрія Первозванного спочатку в Криму, а потім і на Київських берегах). Кн. Володимир своїм актом хрещення завершив еру спорадичного впровадження християнства на Русі, паралельно витіснивши старі поганські вірування, а відповідно запровадивши єдину для всіх віру.
З заходу християнство прийшло через Чехію, Моравію та Македонію років на 100-300 раніше, але охопило своїм впливом лише Західну Україну, де проживало племена білих хорватів. Головним чинником поширення християнства тут стала місіонерська діяльність македонських братів Кирила і Мефодія, що проповідували близькою для тодішнього населення краю староболгарською мовою, а відповідно мали належний вплив на тогочасне суспільство. Власне мовна проблема і була чи не найосновнішою в утвердження християнства на Русі, що розтягнуло цей період на кілька століть. Як тільки східне християнство стало послуговуватись давньоболгарською мовою, воно за короткий період опанувало великий простір від Чорного моря до поліських боліт.
Після знищення Києва монголо-татарською навалою 1240р., центр православ'я переміщується дальше на північ, до Москви. Україна таким чином втратила центристе значення, а церква, що все частіше починає називатись Східною, набирає ознак різкого консерватизму та реакційності. У той же час Західна Церква була більш поступливою в догматиці, і вона все сильніше почала впливати особливо на Західну Україну. Щодо України в цілому слід зауважити, що захід вів двоїсту політику. Вона використовувалась як форпост для боротьби з східними впливами (і монголо-татарським, і московським). Процес латинізації української церкви не вдався і вона зберегла свої національні особливості. Особливо яскравими подіями цього напрямку були Люблінська унія (1569р.). Тому Берестейське об'єднання Української православної церкви з Римом (1596р.) було практично єдиним способом врятувати її від поглибленнялатинства у його польському варіанті і збереження своєї ідентичності. Це також був прецедент щодо об'єднання церков з метою утворення національної церкви.
Впродовж XVII ст. українська православна церква послаблювала свої позиції і остаточно позбулась своєї самостійності в 1686 р., коли Київська метрополія була "добровільно приєднана до Московського патріархату. Українська Греко-католицька церква також пережила важкі часи у складі Австро-Угорської імперії та Польщі, що не сприяли розвитку національних церков. Радянська влада взагалі в 1946 році ліквідувала українську Греко-Католицьку церкву, знищивши всі її інституції.
Loading...

 
 

Цікаве