WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Розселення населення - Контрольна робота

Розселення населення - Контрольна робота

типу. Їм в науковій літературі приділяють значно менше уваги, особливо це стосується класифікацій і типізацій даної групи поселень. Це значною мірою пов'язано з тим, що селища міського типу за своїми функціями дуже близькі до малихміст - центрів аграрно-промислових комплексів, нерідко є центрами адміністративних районів, мають схожу територіально-функціональну структуру.
Жителі селищ міського типу не відокремлені від природи, бо за своїм виглядом (переважно одноповерхова забудова, значні площі зелених насаджень, городів) ці населені пункти подібні на села. В них менш напружений ритм життя, ніж у містах, але дещо вищий рівень життя, ніж у сільській місцевості. Селища міського типу є перехідною ланкою між містами і селами, вони виступають найчастіше центрами обслуговування для сільської місцевості. Поширені також транспортні, курортні, наукові центри, "військові містечка".
В Україні мережа селищ міського типу є досить густою - майже 15 смт на кожні 10000 км2 території. Найбільша кількість селищ міського типу зосереджена у Донецькій і Луганській областях (27% від загальної кількості поселень). Це зумовлено тим, що у районах вугледобування та гірничодобувної промисловості при освоєнні родовищ виникають невеликі потреби у робочій силі і для її розселення доцільніше створювати селища, а не міста. Це саме стосується харчової, лісової і деревообробної промисловості, виробництва будматеріалів, нафто- і газодобування. У районах розвитку цих галузей також створилася досить густа мережа селищ міського типу. Навколо міст-мільйонників та дуже великих міст селища є "поселеннями-спальнями", в яких проживає значна кількість т.з. "маятникових мігрантів". В смт проживає 4.7 млн.чол. Селища міського типу мають різну людність. Середня їх людність в Україні - 5.2 тис.осіб.
Різноманітні за людністю, функціями, зовнішнім виглядом міста є важлимим центрами господарства і вузлами соціально-економічних зв'язків. Їх подальший розвиток пов'язаний із соціально-економічним розвитком території, на якій вони знаходяться. В сучасний період загального складу рівня розвитку економіки, ускладнення демографічних процесів для розвитку міст необхідна активізація соціально-економічної діяльності у цих поселеннях. Шляхи активізації цієї діяльності можуть бути неоднаковими залежно від величини і місце-знаходження поселення, його соціально-економічної бази, природних та екологічних умов. Спільними для всіх міських поселень є: піднесення економіки шляхом вдосконалення форм організації виробництва, регулювання демогеографічних процесів та міграцій населення, вдосконалення територіально-планувальної структури міст тощо.
2.2. Сільське розселення
Основними формами сільського розселення є сільські поселення, до них відносяться сільські населені пункти (села), хутори, окремі службові поселення (залізничні роз'їзди, лісництва та ін.). Таких поселень в Україні налічується понад 28.8 тисяч одиниць. Кількість їх постійно змінюється із різних причин, одні форми змінюються іншими залежно від потреб суспільства. Поширеною в Україні формою розселення впродовж XVII-XX ст. були хутори. Вони виникали внаслідок сільськогосподарського освоєння степових і лісостепових просторів, поступово розростаючись у села. Особливо густою мережа хуторів була після столипінської реформи на тій частині, що входила до складу Росії) та внаслідок утворення "осадницьких господарств" (у західній частині України, що з 1920 р. входила до складу Польщі). Але вже у 30-ті роки нашого століття внаслідок масової колективізації репресій та знищення т.зв. куркулів, штучного голодомору хутірська система у значній мірі була знищеною у східній частині України, а в післявоєнний період - і у західній. Якщо на початку ХХ ст. в Україні було понад 226 тис. хуторів, то у 1959 р. - близько 7 тисяч. У 60-70 рр. в Україні, як і всьому колишньому СРСР, проводилась політика на ліквідацію т.з. "неперспективних" сіл, передусім хуторів, які ніби-то гальмували процес укрупнення сільських поселень. Ці поселення були приєднані до ближніх сіл і зняті з обліку, в багатьох з них були ліквідовані заклади соціальної сфери (фельдшерсько-акушерські пункти, початкові школи, клуби), вони поступово занепадали, втрачали свою людність. Тільки за 1970-1979 рр. кількість населених пунктів зменшилась на 1.6 тис. одиниць, переважно за рахунок хуторів. Зменшенню людності у цих поселеннях сприяли активні процеси урбанізації, які супроводжувалися ростом міст. Деякому відновленню хуторів сприяло відокремлення їх від сіл і облік їх як самостійних поселень, що відбулося в середині 90-их років, а також розвиток фермерського господарства і приватизація землі в сучасних умовах. Ті хутори, що збереглися, стають тепер важливою формою сучасного розселення.
Сучасна мережа сільських поселень складається із різних за людністю та функціями населених пунктів. Це, передусім, села різних розмірів: малі (до 500 осіб), середні (500-1000 осіб), та великі (понад 1000 осіб). За даними останнього перепису населення в Україні понад 57% поселень становили малі села, в т.ч. 18.3% - хутори (з числом жителів до 100 осіб). В них проживало тільки 6.5% населення, а в хуторах - 0.5%. Середні села займали 20.8% поселенської мережі, а великі - близько 18%.
Середня щільність сільських поселень в Україні становить 50 поселень на 10000 км2 території. Найгустіша мережа - у Львівській (88.7%), Тернопільській, Хмельницькій, Полтавській (65-75) областях. Найрідше сільські поселення розміщені у Херсонській (25 поселень на 1000 км2), Луганській, Запорізькій, Одеській областях, АР Крим (35-40).
Середня людність сільського населеного пункту в Україні становить 560 осіб. Цей показник є найбільшим у регіонах з крупнозаселеним розселенням - Карпатському (Закарпатська, Чернівецька (понад 1300 осіб), Івано-Франківська (понад 1000 осіб) та Південному (АР Крим, Херсонська, Одеська області), районах, а також у Черкаській області (800-1000 осіб). Найменші села в Україні - у її північно-східних (Харківська, Сумська, Полтавська області (300-400 осіб), східних (Донецька і Луганська) і поліських (крім Київської та Рівненської) областях (400-500 осіб). Це пов'язано з тим, що у них поширеною є хутірська (дисперсна) форма розселення.
Більшість сільських поселень - це сільськогосподарські, в них населення в основному зайняте у сільськогосподарському виробництві. Трапляються також несільськогосподарські поселення: лісопромислові, лісоохоронні, транспортні, рекреаційні, агропромислові. Всі вони, крім останніх, мають невелику людність, безсистемну забудову. Агропромислові поселення --багатофункціональні. В них населення зайняте як у сільському господарстві, так і промисловому підприємстві (з видобутку або переробки місцевої сировини). Ці села мають, як правило, більшу людність, ніж однофункціональні, в них кращі соціальні умови для життя людей. Своєрідними є села, які розміщені поблизу великих міст, їх відносять до т.з. приміських поселень. У них населення
Loading...

 
 

Цікаве