WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Основи географії населення - Реферат

Основи географії населення - Реферат

сама людина, розділ про населення безслідно щез, провалившись між природою та господарством".
Загальні відомості про населення ми знаходимо у підручниках з економічної географії К.Г.Воблого, В.Садовського, М.Фещенка-Чопівського та ін. Крім цього, В.Садовський зробив значний внесок у демо- та етногеографією. У своїх працях "Північно-західна Україна у світлі статистики" (1924), "Людність західноукраїнських земель по польському перепису 30 вересня 1921 р.", "Українці поза межами УРСР на основі перепису 1926 р.", "Огляд літератури про українську демографію" (1931 р.) вчений розкриває необ'єктивність польської статистики щодо етнічного складу населення, встановлює зміни чисельності українців в Україні та за її межами на початку XX ст., дає критику політики русифікації, що проводилась царською і радянською владою стосовно українців. Детальний опис демографічних процесів на території України початку ХХ ст. знаходимо у працях вчених Інституту демографії АН УРСР - М.Птухи (директор), Ю.Корчак-Чепурківського, С.Томіліна, М.Трачевського, П.Пустохода, Ю.Масютіна, А.Хоменко та ін. Вони здійснили аналіз процесів смертності у різних регіонах і серед різних вікових груп населення, впливу вікової структури на продуктивність праці у виробництві, демографічне прогнозування. Вченими-демографами було розроблено програму і організовано перепис населення 1937 р., але його результати радянський уряд визнав недійсними, а вчених було знищено. Їх наукові праці тривалий час були заборонені для ознайомлення. Невідомими для українського загалу були тоді також і праці українського вченого В.Кубійовича, який проживав у Польщі. Цей вчений-енциклопедист написав багато наукових праць, в яких висвітлювались питання географії населення (тоді - антропогеографії) України і окремих її регіонів (передусім Галичини, Закарпаття, Волині та ін.). Він досліджує пастуше життя у Карпатах, людність Українських Карпат, зміни у стані людності Радянської України у першій половині ХХ ст., міграції, національний склад населення за переписами 1926 і 1959 рр. особливості розселення українців в Україні та у діаспорі, етнічні меншини в Україні, міста України та ін. Найповніше питання географії населення представлені у книзі "Географія українських і сумежних земель" (1938 р.), у серії карт "Населення" в "Атласі України і сумежних країв" (1937 р.), статтях в "Енциклопедії Українознавства" (13 т.) та інших наукових виданнях. Цього вченого, поправу, можна вважати засновником географії населення в Україні. Поруч з ним у передвоєнний період у галузі географії населення працювали О.Степанів, М.Кулицький, В.Огоновський, та ін. О.Степанів, що була ученицею С.Рудницького, здійснила комплексне і найбільш повне дослідження міста Львова, яке може й зараз служити зразком географічної характеристики міста ("Географічний нарис Львова", 1938; "Сучасний Львів", 1943; "Архітектурне обличчя Львова", 1945 та ін.).
В.Огоновський видав серію статей та книжок з проблем демо- і етногеографії Галичини, Полісся, західних земель України, Мармарощини, в яких розкрив особливості природного руху, густоту населення, його етнічний склад, визначив чисельність українців у Румунії, Словаччині.
М.Кулицький досліджував зимаркові оселі на Галицькій Гуцульщині, він - автор великої кількості карт, що відображають населення, у "Атласі України і сумежних країв" (1937 р.) та "Енциклопедії Українознавства".
Саме завдяки його працям можемо говорити про початок диференціації географії населення на окремі наукові напрямки (галузі) ще у І половині ХХ ст. (30-40-і роки). А вже чітко ці напрямки визначились у 50-60-і роки цього століття. Це було зумовлено бурхливим розвитком міст та їх агломерацій, значними потоками (міграціями) людей із сільської місцевості у міста, потребами раціонального використання трудових ресурсів, необхідністю впорядкування міських і сільських поселень та ін.
Вже з початку ІІ-ої половини ХХ ст. активно розвивається географія міст. Українські вчені в еміграції (В.Кубійович, Б.Кравців, В.Голубничий, О.Оглоблин, А.Фіголь) обґрунтовують визначення міста, аналізують процеси виникнення міст в Україні, розкривають причини розквіту та занепаду міст в різні історичні періоди, подають відомості про найбільші міста України.
Дослідження міст і міського населення, що проводились в Україні у цей час, мали регіональний характер. Розвиток і розміщення міських поселень у різних областях досліджували Д.І.Богуненко, М.Григорович, Т.К.Дагаєва, О.Діброва, Г.М.Коваленко, П.С.Коваленко, І.В.Кончаківський, М.П.Крачило, С.С.Мохначук, Ю.І.Пітюренко, Д.М.Стеченко, І.М.Табориська, Є.Й.Шипович та ін. У 70-ті роки ці дослідження охопили всю територію України. Окремі аспекти географії міст, що проводились у країні в попередні роки, було узагальнено у монографії Ю.І.Пітюренка "Розвиток міст і міське розселення. Ці питання поглиблено у наступних працях цього вченого, а також у працях Л.М.Корецького, Л.М.Коваленка, П.С.Коваленка, С.С.Мохначука, В.В.Обозного, А.В.Степаненка, Д.В.Ткача, М.П.Якимової та ін.
Демогеографічні дослідження території України і її регіонів почали активно розвиватись у 60-70 - ті і наступні роки ХХ ст. Різним аспектам цього напряму присвячені статті Є.Капчинської, Ф.Д.Заставного, Є.Янковської, А.Єлоненка, І.Білоконя,Д.М.Стеченка, О.В.Коржа, М.О.Ковтонюка, Б.І.Заставецького, М.О.Петриги, Є.П.Качана, Т.В.Буличевої, П.Копчака, О.Г.Топчієва, М.І.Фащевського, В.О.Джамана, Г.М.Анісімової та ін.
Географія трудових ресурсів в Україні представлена працями І.Пасхавера, І.В.Білоконя, О.В.Ярошенко, В.В.Онікієнка, А.І.Доценка, С.М.Писаренко, Л.О.Ганечко, Ю.І.Пітюренка, С.О.Волоса, Г.М.Коваленка, Д.М.Стеченка, Є.П.Качана, М.О.Петриги, Г.П.Баб'як та ін.
Географія сільських поселень (георуралістика) тривалий час розвивалася поруч із географією міського розселення. Окремі наукові праці саме з цієї галузі географії населення найбільше представлені у В.В.Загороднього, Б.І.Заставецького, І.Л.Дітчука, М.П.Крачила, М.О.Ковтонюка, О.В.Коржа, Г.М.Рогожина, Д.Ф.Крисанова, А.І.Доценка та ін.
Системна інтерпретація розселення найповніше відображення дістала у працях Л.М.Корецького, Ю.І.Пітюренка, М.П.Якимової (системи міських поселень), А.І.Доценка, Г.М.Анісімової, В.В.Смаль, Т.В.Буличевої, Б.І.Заставецького (субрегіональні та регіональні інтегральні системи розселення).
Етнічна географія України, зародилась у ХХ ст. у діас-порі. Вагомий внесок у розвиток цієї вітки географії населення В.Кубійовича. У його працях "Географія Українських і сумежних земель", "Етнічні групи Південно-Західної України (Галичини) на 1.01.1939 р.", у статтях про національні меншини в Україні послідовно описано динаміку української колонізації і її роль у формуванні української етнічної території, особливості розміщення різних народів в Україні, українські етнічні землі, розселення українців у діаспорі та ін. У радянській Україні етногеографія розвивалась дуже повільно внаслідок національної політики, яка проводилась в СРСР і була спрямована на злиття націй. Книги В.І.Наулка "Географія розміщення народів в УРСР" (1966 р.) та Р.А.Старовойтової "Етнічна географія УРСР" (1979 р.) тривалий час представляли даний напрямок науки. Багатоаспектно розвивається етнічна географія у кінці ХХ ст., особливо після здобуття Україною незалежності. Чи ненайбільше книг, у яких висвітлюються питання цієї науки, зокрема розселення українців у східній і західній діаспорі, українців та різних етносів в Україні, написав Ф.Д.Заставний. А теоретичні та методологічні проблеми цієї науки окреслив проф. О.І.Шаблій, він також розкрив особливості розміщення в Україні різних народів, здійснив етногеографічне районування країни. Цікавими набутками етнічної географії України є книга І.І.Винниченка "Українці в державах колишнього СРСР: історико-географічний нарис" (1992) та атласи "Українці. Східна діаспора" (1992) та
Loading...

 
 

Цікаве