WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Основи географії населення - Реферат

Основи географії населення - Реферат

функції.
Про життя населення, звичаї, особливості господарювання людей в окремих частинах України (Галичині, Волині, Поділлі, Подніпров'ї) залишили відомості у своїх спогадах іноземні діячі і чиновники - Е.Лясота, Д.Флетчер, Г.Боплан, П.Алеппський, К.Гільдебрант та ін. Всі вони відзначають високий рівень освіти і культури, працелюбність і щирість українського народу. Найбільше інформації про населення та населені пункти знаходимо у "Описі України…" (1650 р.) французького інженера Гійома Боплана. Це - відомості про звичаї і побут людей, яких Боплан називає українцями, а їхню землю - Україною. Він відзначає їх свободолюбність, відвагу, сильне здоров'я, а про дівчат говорить як про прегарних красунь, які сором'язливі, цнотливі, і де наперекір усім народам, дівчата нерідко пропонують хлопцям свою руку. Боплан також дає детальний опис тих поселень, через які він проїжджав, відмічаючи їх зовнішній вигляд, заняття людей, особливо торгівлю товарами і ремісництво.
Із захопленням подавали свої враження від українців іноземні посли, що їздили до гетьмана Богдана Хмельницького. Найбільш обширним описом нашої землі цього часу (XVII ст.) є щоденник подорожі Павла Алеппського (з Сирії). В ньому він пише про нашу землю, як про "прекрасну країну, що повна мешканців і замків, як гранатне яблуко зерен". П.Алеппський відзначає високий рівень освіти і культури населення, його здивувало те, "що всі чоловіки, за малими винятками, навіть здебільшого їх жінки і дочки, вміють читати та знають порядок богослужби і церковний спів. Крім того, священики вчать сиріт і не дозволяють, щоб вони неуками тинялися по вулицях…Серед монастирських наставників є люди вчені, правники, промовці, вони знають логіку і філософію та працюють над глибокими питаннями…" Він також звертає увагу на забудову міст, описує замки, церкви.
У XVIII-XIX ст., коли Україна знаходилася у володінні різних імперій (Російської, Австро-Угорської, Польської) розвиток географічних знань здійснювався значною мірою представниками цих держав. Територію України найбільше описували російські вчені. Шукаючи природних багатств, вони звертали увагу і на мешканців т.зв. "Малоросії" (В.Зуєв, П.Шаліков, П.Сумароков, В.Ізмайлов та ін.). Всі підкреслювали охайний вигляд поселень, в українцях вони відмічали такі риси, як побожність, палку любов до Батьківщини, вихованість, а у їх родинному житті - любов, повагу і довіру.
На початку XVIII ст. український історик Г.І.Новицький вперше вжив термін "велелюдство" (тепер "народонаселення"), під яким розумів сукупність людей та оцінку чисельності народів у порівняльній формі. А запровадив цей термін вихованець Києво-Могилянської Академії М.М.Мотоніс, який також запропонував запровадити в країні облік дворянства.
В середині XVIII ст. М.Маркевич і О.Ригельман здійснюють історико-географічне вивчення України, у якому подають чисельність населення у 17 і 18 ст. Він зазначає, що Б.Хмельницький був главою народу, який налічував (Ригельман) 6 млн. душ (осіб). М.Маркевич робить підсумок демографічного розвитку Лівобережної України у XVIII ст., відмічаючи високу смертність селян, що перебували у кріпацтві. Ці ж питання порушував на початку XIX ст. український географ В.Каразін.
У ХІХ ст. питанням географії населення приділяв велику увагу російський вчений П.П.Семенов-Тянь-Шанський. У його п'ятитомному "Географо-статистичному словнику" дано опис всіх народів, які населяли тодішню Росію.
У першій половині ХІХ ст. відомості про населення окремих частин України знаходимо у статистичних описах, які складали найчастіше працівники урядових установ та статистичних комітетів.
У середині ХІХ ст. появилась праця А.Скальковського "Опыт статистического описания Новороссийского края", в якій автор дає детальну характеристику народностей, які населяли у цей час південь України. Про населення окремих губерній можна довідатись із записок офіцерів Генерального штабу, які складали статистичні огляди губерній.
На цей час (середина ХІХ ст.) у Київському університеті завдяки зусиллям видатного статистика і етнографа Д.П.Журавського було складено "План статистичного опису губерній Київського учбового округу", у якому автор поряд з іншими питаннями пропонує з'ясувати особливості заселення краю, динаміку чисельності його населення, соціальний і класовий склад, побут населення, здійснити огляд населених пунктів. Це було основою подальшого комплексного аналізу суспільних процесів, що відбувалися на певних територіях. Їх почали здійснювати вчені, які входили до складу Південно-Західного відділу Російського географічного Товариства.
Вивчення етнографічних особливостей населення Пів-денно-Західного Росії (територія України, що входила до Росії) найбільше пов'язано із іменем П.Чубинського. Він вперше визначив етнічні межі поселення українців, вивчав їх економічне становище і побут, провів типізацію українського населення. В основу виділення типів українців (власне український, поліський та подільсько-галицький) він поклав рівень адаптації людей до навколишнього середовища, вплив природних умов на фізичний розвиток людей. Переважна більшість матеріалів, зібраних і проаналізованих П.Чубинським, опублікована у семитомній праці "Труды этнографо-статистической экспедиции в Западно-Русский край".
В кінці ХІХ ст. під керівництвом М.Зібера була складена програма перепису населення м.Києва (1874 р.), яка була основою розвитку комплексного підходу до вивчення народонаселення.
Деякі аспекти вивчення населення України знаходимо у публікаціях С.О.Подолинського (про стан здоров'я населення, трудові стосунки українців), І.Я.Франка і П.А.Грабовського (про трудову міграцію селян), Є.В.Святковського, І.Пантюхова (про природний рух населення), М.І.Туган-Барановського (про місце і роль людини, її праці у господарському поступі, про мотивацію праці) та ін..
Розвиток географії населення у кінці ХІХ на початку ХХ ст. відбувався переважно на основі аналізу даних першого Всеросійського перепису населення 1897 р. і здійснювався переважно статистиками. Регіональний огляд сільського населення європейської частини Росії (в т.ч. і України) заданими цього перепису здійснив відомий географ (відомий більше як кліматолог) О.Воєйков, він показав загальні закономірності розподілу населення, особливості його природного руху. Він підкреслив, що вирішальним фактором у розподілі населення є не стільки навколишнє середовище, скільки сама людина. Ця ідея О.Воєйкова була підхоплена передусім у Радянській Україні у процесі боротьбі з антропогеографією. Остання, зародившись у ХІХ ст. в Німеччині, передбачала вирішальний вплив природних умов на розселення людей. Представниками антропогеографії в Україні були М.Кордуба, С.Л.Рудницький, О.Степанів, а пізніше - В.М.Кубійович.
С.Л.Рудницький у своїх працях "Чому ми хочемо самостійної України", "Україна - наш рідний край", "Україна і українці", "Територія й населення України" та багатьох інших, визначає особливості демографічної і національної політики українського народу. Він вважає, що "могутність народів більше залежить від біологічних, ніж від економічних чинників", і тому важливим повинно бути "стремління до расово найкращого приплоду" і "якісно вищого приросту населення". Значну увагу приділяє розселенню українського народу на його етнічних землях, і на основі цього визначає етнічні межі України, досліджує поселення українців у діаспорі.
У перші роки радянської влади в Україні антропогеографічні ідеї були оголошені ворожими і розвиток науки, в т.ч. і географічної, відбувався на основі нової методології - діалектичного та історичного матеріалізму. Увага географів у цей час була звернена на питання розміщення виробництва і в боротьбі з антропогеографією географічні дослідження населення не проводились взагалі. Радянський вчений М.М.Баранський пізніше образно відзначив, що "з водою була вихлюпнута і
Loading...

 
 

Цікаве