WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Етнічний склад населення України, його особливості, динаміка та територіальні відмінності - Контрольна робота

Етнічний склад населення України, його особливості, динаміка та територіальні відмінності - Контрольна робота

Петербурзі, Франції.
Зараз представники цього субетносу працюють в лісовому та сільськомугосподарстві, різних галузях промисловості, сфері послуг та в інших галузях господарства.
На Бойківщині народилися відомі діячі історії, науки та культури. Серед них Юрій Дрогобич (Котермак) спочатку професор в Кракові, а згодом проф. та ректор університету в Болоньї, П.Конашевич-Сагайдачний - генеральний суддя Б.Хмельницького, письменник, вчений, громадський діяч І.Я.Франко, а також письменники М.Устиянович, А.Могильницький.
В першій половині XX ст. (30-ті рр.) дослідження Бойківщини були зосереджені в музеї "Бойківщина" в Самборі. Тут видавався "Літопис Бойківщини".
Гуцули як етнографічна група, мають свою гуцульську говірку, виділяються красивим гуцульським одягом, своєрідною народною архітектурою, звичаями, традиціями, багатим розмаїтим фолькльором, широким розвитком народних ремесел. Вони мають свою етнографічну територію, яка умовно була окреслена у кінці XIX-початку XX ст. на основі тривалих етнографічних та мовно-діалектичних досліджень. Відповідно було встановлено схематичні межі території, заселеної гуцулами. Так, на заході границя з бойками проходила по р.Лімниці, в Закарпатті - верхів'ями річок Берестянки, Турбату, Тересви, долині Малої Шопурки до її злиття з Тисою, а на півдні ця лінія проходить до державного кордону. На півночі та північному сході від Лімниці межа пересікає Бистрицю Солотвинську та Надвірнянську, через село Пасічну йде на Делятин, Яблунів, Косів, Вижницю, Берегомет, Красноїльськ до кордону з Румунією.
Гуцульщина за сучасним адміністративно-територіальним поділом займає південну частину Надвірнянського, Косівського районів та весь Верховинський район Івано-Франківської області, південну частину Вижницького району і Путильський район Чернівецької області та Рахівський район Закарпатської області. Її територія складає 6.5 тис. кв. км. Всю нинішню Гуцульщину можна поділити на Галицьку (2.9 тис .кв. км), Буковинську (2.2 тис. кв. км) та Закарпатську (1.4 тис. кв. км).
Найбільш заселеною є Галицька частина Гуцульщини і найменше - Закарпатська. Переважна більшість населення проживає у сільських поселеннях, а значно менша - у малих містах і містечках. Сільські оселі тут розпорошені, вони тут досягають найвищої верхньої межі постійного заселення (до 1400 м). На Гуцульщині досить багато сезонних сільських поселень, зокрема високогірні пастуші оселі на полонинах, а також перехідні форми між постійними та тимчасовими оселями.
Природні умови території зумовили основні напрямки господарської діяльності гуцулів. Основним їх заняттям завжди було скотарство, для якого тут були найсприятливіші умови. Землеробство велося на примітивному рівні (вирощування картоплі, кукурудзи, ячменю, льону, вівса, жита). Дещо пізніше почався розвиток курортного господарства, з якого не могли скористатися гуцули. Додатковими заняттями гуцулів є домашні промисли - ткацтво, обробка металу і шкіри, різьба по дереву, художня вишивка та ін.
В новітній час гуцули в значній мірі зайняті в лісовому господарстві, лісорозробках, в деревообробній та інших галузях господарства.
На Гуцульщині народилися ватажки опришківського руху в Карпатах та Прикарпатті - Іван Пискливий (с. Довгополе Руське), Олекса Довбуш (с.Печеніжин), керівник селянського повстання проти поміщиків Лук'ян Кобилиця. Тут народився письменник та громадський діяч, близький соратник Івана Франка - Михайло Павлик, його сестра, громадський діяч - Анна Павлик. На цій землі народилися відомі народні майстри з різьби по дереву Юрій та Дмитро Шкрібляки, а також відома вишивальниця, лауреат Державної премії ім.Т.Г.Шевченка Ганна Василищук із с.Шешори.
Лемки - етнографічна група українських горян, яка до 1947 р. жила по обох боках Карпатського хребта і державних кордонів (до 1772 р. - польсько-угорського, а з 1919 р. - польсько-чехословацького). Їхня територія виступає півостровом між польською і словацькою етнографічною територією завдовжки 140 км і завширшки 25-50 км.
Територія галицької Лемківщини до 1946 р. займала південну частину таких повітів як Новосандецького, Горлицького, Ясельського, Коростянського, Саніцького, південний захід Ліського і 4 села Новоторзького площею близько 3.5 тис.кв.км. На цій території проживало 200 тис.осіб, в т.ч. 160 тис. українців (1939 р.), які жили близько в 300 селах. Закарпатська Лемківщина займає більшість Пряшівщини - близько 3 тис. кв.км і 110 тис. мешканців та ряд етнографічних островів.
Згідно польсько-радянського договору від 16.08.1945 р., що визначив польсько-радянський кордон, остаточно було віддано Польщі всю північну Лемківщину і проведено взаємний обмін населенням між Польщею і УРСР. До половини 1946 р. більшу частину лемків (близько 80 %) було виселено в Україну, переважно в її західні області та частково у крайні східні. Решту, за малим винятком, в 1947 р. внаслідок проведення операції "Вісла" було переселено на північно-західні землі Польщі і розселено окремими родинами між польськими поселенцями. Північна Лемківщина була заселена польськими верховинцями, а більшість земель залишилась пусткою. Отже, після виселення лемків поляками з північної Лемківщини, єдиною територією їх компактного розселення на сьогодні залишилось західне Закарпаття - Пряшівщина та західна частина Закарпатської області. На Лемківщині переважали сільські поселення, а міські були представлені м.Сяніком та містечками Мушина, Криниця, Буківсько, Балигород. Міські жителі складали 15 %. На кількості населення Лемківщини в минулому (1880-1914 рр.) суттєво позначилися значні міграції до Америки. Лемківські оселі розташовані у долинах, витягнуті ланцюгами. В найвищих частинах Західного Бескиду збереглися залишки наступного життя та перехідні рільничо-пастуші форми.
Основним заняттям лемків з давніх давен було сільське господарство переважно для власних потреб. До 1914 р. важливим тут був випас волів та овець. Після скасування сервітутів та обмеження випасу по лісах тваринництво занепало і набрало молочного напрямку. В цей час піднялось рослинництво (овес, картопля, льон, на півночі Сяніччини - жито і пшениця). Допоміжними заняттями на Лемківщині були ткацтво, деревообробка (виробництво гонти, ложкарство), каменярство. До 1914 р. досить поширеними були сезонні мандрівки на жнива до Угорщини, а також еміграція на заробітки до Америки. Лемки, які жили біля курортів, працювали в прислузі, продавали молочні продукти, гриби, ягоди.
Лемки, як етнографічна група, мають свою говірку, духовну та матеріальну культуру. Як зазначає В.Кубійович, з одного боку вони архаїчні, а з другого - зазнали впливу словацько-польського оточення. Лемки в порівнянні з іншими етнічними групами українських горян більше прив'язані до своїх гір, традиційних форм життя і церкви та відпорні на зовнішні впливи. Це і в значній мірі зберегло їх від денаціоналізації. Щодо матеріальної культури лемків, то вона бідніша в порівнянні з гуцульською.
Loading...

 
 

Цікаве