WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Демогеографічні особливості населення України - Реферат

Демогеографічні особливості населення України - Реферат


Реферат на тему:
Демогеографічні особливості населення України
ПЛАН
1 Чисельність населення, його динаміка. Природний рух населення
2 Статево-вікова структура населення
3. Міграції населення України
1 Чисельність населення, його динаміка. Природний рух населення
Україна - одна з найбільш густозаселених держав Європи. На її території проживає 48.4 млн. осіб (0. 8% населення світу, на 5.12.2001 р.). За чисельністю населення Україна займає п'яте місце серед європейських держав (після Німеччини, Італії, Великобританії і Франції) та 44 місце серед країн світу.
Чисельність населення постійно зазнає змін під впливом як природних, так і соціально-економічних умов. Зміну цієї чисельності та сучасний стан населення (його кількість), статево-вікову структуру, етнічний та професійний склад тощо), його територіальний розподіл характеризує демогеографічна ситуація.
Найбільші зміни в чисельності населення України відбулися у XX ст. На його початку в сучасних межах України (вона була поділена між Австро-Угорщиною, Польщею, Румунією та Росією) проживало 35.2 млн. осіб (в 1913 р.). Значні втрати населення понесло під час Першої світової і громадянської воєн. В 1922 р. його чисельність становила 26 млн. осіб.
Внаслідок сталінської політики колективізації було визнано куркульськими понад 200 тисяч селянських господарств, а їх власників із родинами вислано в Сибір та в північні райони Росії (понад 1 млн. осіб). Багато з них, особливо діти та старші люди, не витримували холоду, голоду, поневірянь і вмирали по дорозі до нових поселень або в них.
Дуже великі втрати населення в Україні були у 30-40 роки. Штучний голодомор 1932-1933 рр. забрав життя у багатьох мільйонів людей. Цілі села у східній і центральній (найбільш хліборобських) частинах України вимирали, втрати людей за різними даними становили від 6 до 15 млн. осіб. Точнішу цифру могли б дати дані перепису населення 1937 р., але вони були засекречені, а люди, які його проводили, репресовані або знищені. Зараз встановити цю кількість дуже важко, бо працівники сільрад багатьох померлих не реєстрували. У цей же період населення понесло великі втрати внаслідок репресій. Через штучно сфабриковані справи загинув цвіт української інтелігенції - вчені, письменники, митці, духовенство та ін. За даними радянського перепису в Україні проживало у 1939 р. 40.4 млн. осіб. В.Кубійович стверджує, що ці дані набагато перебільшені, воно становило неповних 39 млн. осіб.
Ще одна хвиля нищення українського народу - Друга світова війна. На її фронтах у фашистській та більшовицькій неволі загинуло понад 10 млн. осіб. Багато молодих людей було вивезено із України на роботу в Німеччину, частина з них після розгрому фашистів опинилась у різних країнах світу. В 1943 р. німці провели на частині окупованих українських земель перепис населення, який (хоч і не дуже точно) дозволяє визначити втрати людей у перші воєнні роки. В.Кубійович наводить дані цього перепису: з 1939 по 1943 рр. кількість населення в Україні зменшилась на 25 % (або близько 9 млн. чол.). Найбільші втрати понесли центральні райони країни, з яких було багато евакуйовано людей і звідки планомірніше забирали на роботу у Німеччину, а також великі міста, де жило багато євреїв і росіян (євреї були знищені фашистами, а багато росіян було евакуйовано). Так, людність Києва, зменшилася з 846 до 305 тис. осіб, Дніпропетровська - з 501 до 280 тис. осіб.
Після відступу німців з України було вивезено за її межі всіх кримських татар та німців, що населяли південні регіони країни (як пособників фашистів), це ще зменшило людність держави. Відразу ж після війни зазнало значних втрат населення західної частини України внаслідок репресій та знищення воїнів ОУН-УПА та людей, які їм співчували.
А у східній частині України в 1947 р. нова хвиля голоду забрала людські життя (правда цей голодомор був коротшим, і втрати людей були менші, ніж у 1932-1933 рр.).
Це були так звані прямі втрати населення, вони становили тільки за період сталінського режиму понад 20 млн. осіб. А ще були непрямі втрати, тобто ті люди, які могли б народитись, але не народились від тих, що загинули. Оцінки демографів свідчать, що сучасна Україна без свідомого і цілеспрямованого винищення її народу налічувала б щонайменше 100 млн. осіб (удвічі більше, ніж тепер).
У післявоєнний період в Україну відбувся приплив людей з інших республік колишнього Союзу РСР, але він не міг перекрити масової еміграції молоді на новобудови Сибіру, Далекого Сходу, цілинні землі Казахстану. Після встановлення державного кордону із Польщею з України було переселено понад 500 тисяч поляків, натомість українців (понад 700 тис. осіб) поселено в Україну. Територію Закарпаття після входження його до УРСР залишила частина угорців, чехів, що також мало деякий (хоча й незначний) вплив на людність країни. Всі ці процеси привели до того, що приріст населення в Україні в післявоєнний період був невеликим. Довоєнного рівня людності держава досягнула тільки у 1956 р. - 40.6 млн. осіб.
В 60-90 роки чисельність населення збільшувалася, але дуже повільно, за 1959-1989 рр. - приблизно на 25 % (за 1897-1913 рр.) річні темпи приросту населення відповідно становили 1.5 % і 0.8 %, за вдвічі коротший період - на 22.2 %). Найбільшого показника (52.2 млн. осіб) досягнула чисельність населення України в 1993 р., а вже пізніше вона почала стабільно знижуватись: спочатку на 200-300 тис. осіб, а тепер - на 400-500 тис. чол. щорічно(це приблизно таке місто, як Миколаїв, щезає щорічно). Які ж причини зумовлюють таку ситуацію?
Крім штучних причин, що впливають на людність країни чи її окремих регіонів, як голод, репресії, війни, переселення, є природні причини. Це, передусім, природний рух населення, що визначається показниками народжуваності, смертності та природного приросту. Вони в сучасних умовах визначають, головним чином, людність країни. Ці показники дуже змінилися в Україні впродовж XX століття. Із країни із розширеним типом відтворення (високі показники народжуваності, спочатку високі, а потім поступово нижчі показники смертності, високий природний приріст), на початку століття вона перетворюється у його кінці в країну із звуженим відтворенням (низька народжуваність, достатньо висока смертність, природне зменшення населення). Таке відтворення спочатку забезпечувало стабілізацію чисельності населення, а тепер - депопуляцію, тобто скорочення чисельності населення. Україна, що мала до 1929 р. одні з найвищих показники народжуваності і природного приросту, перетворилась у державу з одними із найнижчих показників (природний приріст - 7% - найнижчий у Європі). Це зумовлено багатьма чинниками, найважливішими з яких є: зниження рівня і якості життя людей у період економічної кризи, ускладнення екологічної ситуації після аварії на Чорнобильській АЕС (всі регіони країни отримали значну дозу радіоактивного забруднення), старіння населення та ін.
У 1991 р. чисельність смертей вперше перевищила чисельністьнароджень в Україні (на 39.1 тис. осіб). В наступні роки ця тенденція все більше посилювалась - в 1992 р. - на 100.3
Loading...

 
 

Цікаве