WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Україна і світове господарство. Зовнішні економічні зв'язки України - Реферат

Україна і світове господарство. Зовнішні економічні зв'язки України - Реферат


Реферат на тему:
Україна і світове господарство. Зовнішні економічні зв'язки України
Жодна з держав світу в сучасних умовах не може існувати відокремлено від інших країн та бути ізольованою від тих процесів, які відбуваються в регіоні або частині світу, де вона знаходиться. Країни, їх національні господарства взаємодіють між собою у виробничій, економічній, політичній, військовій, культурній, гуманітарній, екологічній та інших сферах. Для реалізації цих відносин між країнами встановлюються дипломатичні стосунки, укладаються угоди, договори, що регулюють різні напрямки співробітництва. Країни прагнуть брати участь у міжнародних глобальних організаціях (Організації Об'єднаних Націй - ООН, Міжнародному валютному фонді - МВФ, Світовій організації торгівлі - СОТ та ін.), створюють міждержавні регіональні організації - економічні (наприклад, Європейський Союз - ЄС), військово-політичні (Організація Північноатлантичного договору - НАТО) тощо.
Численні міжнародні зв'язки об'єднують країни світу в тісну систему - світове співтовариство, а їхні національні економіки - у світове господарство. Світове господарство - це сукупність взаємодіючих національних господарств країн світу, яка функціонує на основі міжнародного поділу праці. Найважливішу роль в об'єднанні країн у світову господарську систему відіграють міжнародні економічні зв'язки. Вони виражаються рухом товарів, послуг, капіталів, робочої сили, інформації між країнами, регіонами й частинами світу.
Національні господарства взаємодіють у системі світового господарства за законами міжнародного географічного поділу праці. Географічний поділ праці проявляється:
а) у формуванні господарської спеціалізації територій, тобто виробництві певної продукції, призначеної для вивозу на інші території. При Цьому за певними територіями "закріплюються" ті галузі спеціалізації, Для яких тут існують найкращі природні та соціально-економічні умови; б) у товарному обміні між територіями результатами господарської діяльності - вивезенні продукції галузей спеціалізації і ввезенні продукції інших галузей. При цьому завозиться продукція, виробництво якої на даній території або взагалі неможливе (у зв'язку з її природними особливостями), або недостатнє для власних потреб, або ж недоцільне (обходиться дорожче, ніж ввезення з інших територій).
Географічний поділ праці може бути міжрайонним (між окремими територіями в межах однієї держави) і міжнародним (між окремими державами). Господарську спеціалізацію територій визначають як готова продукція (наприклад, автомобілі), так і її частини (деталі, вузли, агрегати), окрім цього сировина й напівфабрикати (залізна руда, кокс, чавун, сталь тощо). Галузями спеціалізації територій можуть бути галузі матеріального виробництва (промисловості, сільського й лісового господарства, рибальства), а також послуги виробничого й невиробничого характеру (ремонтні, будівельні, інженерні, транспортні, комунікаційні, фінансові, науково-технічні, рекламні, інформаційні, страхові, туристичні тощо).
Отже, міжнародний поділ праці полягає у спеціалізації окремих країн на виробництві певних видів готової продукції, її частин, а також послуг і в подальшому товарному обміні ними на світових ринках. "Обличчя" країни у міжнародному поділі праці визначають галузі міжнародної спеціалізації, продукція яких значною мірою зорієнтована на експорт (вивезення в інші країни).
Основні чинники міжнародного поділу праці:
1) географічне положення країн. Наприклад, приморські країни спеціалізуються на морському рибальстві, приморські "вузлові" країни - на обслуговуванні світової морської торгівлі (Сінгапур, Кіпр, Панама, Греція), внутрішньоконтинентальні європейські країни - на міжнародних транзитних перевезеннях сухопутним транспортом;
2) природно-ресурсна база. Визначає спеціалізацію країн на галузях добувної промисловості, сільського і лісового господарства, лікувально-санаторного господарства, відпочинку і туризму;
3) соціально-економічні умови. Різноманітні галузі спеціалізації формуються під впливом історичних особливостей розвитку країн, національних і релігійних традицій населення, наявності масових або кваліфікованих трудових ресурсів, нагромадження капіталів, науково-технічного прогресу, впровадження нових технологій тощо.
Міжнародні економічні відносини проявляються в різних формах. Найдавнішою і найбільш розвиненою з них є міждержавна, або зовнішня, торгівля товарами. Зовнішню торгівлю конкретної країни за певний проміжок часу (наприклад, за рік) характеризують такі показники: експорт (вивіз товарів), імпорт (ввіз товарів), зовнішньоторговельний обіг (сума вартості експорту та імпорту), торговий баланс (співвідношення вартості експорту та імпорту), сальдо торгівлі (різниця між вартістю експорту та імпорту). Якщо вартість експорту перевищує вартість імпорту, то сальдо активне, якщо ж перша поступається другій - сальдо пасивне.
Такі ж характеристики застосовують і до зовнішньої торгівлі послугами. Є й інші форми міжнародних економічних відносин:
кредитно-фінансові відносини - надання позик і кредитів, експорт та імпорт капіталу;
науково-технічне співробітництво - обмін науково-технічною інформацією, технічними, комерційними і виробничими знаннями та досвідом (т. зв. "ноу-хау"); торгівля патентами й ліцензіями; обмін новітніми технологіями; підготовка спеціалістів за рубежем; здійснення спільних наукових розробок і проектів (наприклад, у сфері дослідження космосу, охорони навколишнього середовища, охорони здоров'я);
спільне підприємництво - створення підприємств, об'єднань, організацій на основі вкладання іноземного капіталу для спільного виробництва й збуту продукції, надання послуг тощо.
За часів СРСР господарство України було залучене до системи міжнародних економічних відносин. Однак зовнішньоекономічні зв'язки українських підприємств і організацій поширювалися, здебільшого, на колишні соціалістичні країни і ряд країн, що розвиваються. З початку 90-х років XX ст. Україна поступово входить у світове господарство як повноправний учасник. Розширюється коло зовнішньоекономічних партнерів, урізноманітнюються форми зв'язків з ними.
Найбільш розвиненою формою таких зв'язків є зовнішня торгівля товарами, її обсяги упродовж певного часу зростали і в 1997 р. досягли 31,3млрд. дол., при цьому експорт товарів поступався імпорту. Однак у подальші роки зовнішньоторговельний обіг дещо скоротився, а сальдо торгівлі вперше стало активним (див. табл. 5). Пасивний баланс зовнішньої торгівлі формувався внаслідок значного імпорту паливних ресурсів - нафти і природного газу. Він
Loading...

 
 

Цікаве