WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Загальна характеристика господарства України - Реферат

Загальна характеристика господарства України - Реферат


Реферат на тему:
Загальна характеристика господарства України
У процесі своєї діяльності людина вступає у взаємодію із природою, з іншими людьми, продукує різноманітні матеріальні і духовні цінності. Здійснюється це окремими людьми, сім'ями, колективом або всім суспільством і називається господарською діяльністю, або господарством.
У процесі історичного розвитку господарство пройшло 2 етапи: 1) натуральне господарство; 2) товарне господарство.
Натуральним вважається господарство, пов'язане з сім'єю, колективом чи територіальною громадою і виробництвом продуктів, необхідних лише для їх власного споживання, задоволення потреб самих виробників. Такий етап людство пройшло у первісному і феодальному суспільстві, але елементи натурального господарства збереглися і дотепер - насамперед у вигляді домашнього і підсобного господарства. Товарне господарство виникло з появою обміну продуктами людської діяльності, тобто коли продукція вироблялася не тільки для власного споживання, а й для задоволення потреб інших людей. Це відбувалося шляхом обміну результатами праці, купівлі-продажу товарів на ринках.
З розвитком товарного господарства розвивається територіальний (географічний) поділ праці, тобто виробництво певних товарів закріплюється за тими територіями, де для такого виробництва існують кращі умови - природна сировина, матеріали, робоча сила з відповідними навиками тощо. З часом відбувається об'єднання (інтеграція) праці між окремими територіями. Результатом цих процесів є розподіл ринків товарів, робочої сили і їх об'єднання в межах держави. Формується національне господарство країни.
В Україні активний розвиток товарного виробництва розпочався у XVIII - XIX ст. Оскільки територія України тривалий час перебувала у складі інших держав, то її господарство було складовою частиною національних господарств цих країн. Тільки зі здобуттям Україною незалежності можна говорити про те, що її господарство є національним. Національні господарства більшості країн на сучасному етапі є складними сукупностями великої кількості найрізноманітніших галузей, підгалузей виробництв, підприємств. Між ними існують постійні взаємозв'язки і взаємодія, що виражається взаємними потоками палива, енергії, сировини, матеріалів, готової продукції, послуг, інформації тощо. Іншими словами, національне господарство являє собою національний господарський комплекс з тісними внутрішніми зв'язками, а також з більш чи менш розвиненими зовнішніми зв'язками з національними господарствами інших країн (слово "комплекс" означає сукупність взаємозв'язаних об'єктів, що становлять єдине ціле).
Національний господарський комплекс України протягом останнього десятиріччя XX ст. перебував у стані затяжної економічної кризи. Серед причин цього є й те, що він з'явився як осколок т. зв. єдиного народногосподарського комплексу колишнього СРСР, сформованого свого часу не на ринкових, а на соціалістичних господарських відносинах. Багато виробництв, що знаходяться на території України, мають неповний цикл, а зв'язки з підприємствами, які залишилися поза Україною і є ланками єдиного виробничого процесу, часто розірвані і втрачені (до того ж їх відновлення не завжди є раціональним). Наприклад, вимушено простоюють великі текстильні комбінати, які отримували сировину (бавовну) із Центральної Азії; припинена діяльність багатьох машинобудівних підприємств, які виробляли деталі і вузли для російських заводів; значні кошти витрачаються на придбання з Росії ядерного палива для української атомної енергетики, бо в країні існує лише первинна ланка ядерного циклу (видобуток урану) і т. д.
Господарство України здебільшого розвивалося екстенсивним шляхом. Це означає, що збільшення обсягів виробництва досягалося за рахунок кількісного приросту виробничої бази, а не якісного переоснащення її. Наприклад, задля збільшення випуску продукції вдвічі у стільки ж збільшувалася кількість машин, верстатів, устаткування, робочої сили, сировини, вдвоє зростали посівні площі, поголів'я худоби тощо. Такий шлях якийсь час приносив позитивні результати, однак внаслідок обмеженості ресурсів він став безперспективним.
Екстенсивний шлях поєднувався з інтенсивним шляхом розвитку, який базується на впровадженні передових досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, застосуванні нових технологій, підвищенні рівня освіти й кваліфікації працівників, поліпшенні організації виробництва і т. д. Інтенсивний шлях веде до зниження енерго-, матеріало- і трудомісткості виробництва при одночасному зростанні його обсягів і покращення якості продукції. Обсяги виробництва зростають завдяки підвищенню продуктивності праці.
Саме інтенсифікація виробництва сприяла швидкому розвитку економіки розвинених країн у другій половині XX ст. Зараз цей шлях став визначальним для розвитку України.
Економічна система - це спосіб організації економічного життя суспільства, її визначають, насамперед, відносини власності у суспільстві та господарський механізм.
Основними типами економічної системи впродовж багатьох десятиліть у XX ст. були ринкова економіка і централізовано планова економіка. Ринкову економіку мали більшість країн світу, тоді як централізовано планову - півтора десятка соціалістичних країн, у т. ч. колишній СРСР. З початку 90-х рр. XX ст. на карті світу з'явилися т. зв. постсоціалістичні країни ("пост" з лат. - "після") з перехідним типом економічної системи, серед них - Україна.
Ринкова економіка базується на приватній власності, вільному підприємництві і ринковому господарському механізмові. Ринок передбачає обмін вироблених товарів відповідно до їх вартості, існування конкуренції між виробниками, врівноваження попиту і пропозиції товарів. Він виступає також регулятором господарської діяльності.
Показники, що характеризують ринкову економіку і ступінь її розвитку, можуть суттєво відрізнятися в окремих країнах чи регіонах, а тому розрізняють національні моделі економічних систем. Серед моделей, притаманних країнам з найбільш розвиненою ринковою економікою, виділяють такі:
англосаксонську модель (США, Великобританія), яка характеризується повним панування в економіці приватної власності окремих осіб, підприємств, фірм, банків, великих компаній і мінімально необхідним втручанням держави в господарські процеси;
соціально-ринкову модель (континентальні країни Західної Європи, Канада), яка подібна до попередньої, однак допускає більшу частку Державної власності в економіці і передбачає широке використання можливостей і важелів держави у соціальній політиці;
східно-азіатську модель (Японія, Південна Корея, Сінгапур), яка характеризується незначною часткою державної власності в економіці, однак високим ступенем впливу держави на економічні процеси.
Багато країн, що розвиваються, створили менш ефективні моделі ринкової економіки. Для них характерне, наприклад, значне поширення т. зв. неформальної ("тіньової") економіки і "чорного" ринку (латиноамериканська модель), низькийрівень розвитку товарно-грошових відносин і висока частка споживчого (натурального) господарства (різні види афро-азіатської моделі) і т. д.
Централізовано планова економіка відзначалася загальним домінуванням державної або "колективної" власності, вирішальною роллю держави у розв'язанні економічних питань, що здійснювалося шляхом централізованого планування й адміністративного розподілу ресурсів. Інша назва даної системи - командно-адміністративна економіка.
Втручання держави в усі економічні процеси і
Loading...

 
 

Цікаве