WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Фізична й економічна географія України - Реферат

Фізична й економічна географія України - Реферат

(1065 тис), Одеса (1027 тис). 46 міст мали населення більше 100 тис. чоловік. Київ - столиця держави. Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Запоріжжя, Луганськ і Кривій Ріг - промислові, наукові й гірничодобувні центри. Харків і Дніпропетровськ - центри військово-промислового комплексу України. Одеса, Херсон і Миколаїв - портові міста із суднобудівною промисловістю. Севастополь - головна база колишнього радянського Чорноморського флоту. Західноукраїнські Львів і Чернівці протягом довгого часу знаходилися в складі Австро-Угорщини, тому їхня культура своєрідна, а архітектура нагадує архітектуру Відня, Кракова й Бухареста.
Економічний розвиток
Економічна історія. Розквіту Київської Русі в IX-XI ст. сприяло її вигідне положення на перехресті торговельних шляхів і створення єдиного економічного й культурного простору. У XII ст., після перекриття кочівниками торговельного шляху по Дніпру "з варяг у греки", відбувся розпад Київської Русі на незалежні князівства. Виснажені міжусобицями, нападами половців, монголо-татар, поляків і литовців, вони стали окраїнними землями інших, могутніших держав. Зруйнована економіка була відновлена лише в XV-XVI ст. як частина аграрного господарства Польського королівства, а потім польсько-литовської Речі Посполитої. Після інтеграції з Російською імперією в XVII-XVIII ст. Україна зробилася головною житницею Росії. Наприкінці XIX ст. Донецький басейн (Донбас) перетворився на один із головних гірничодобувних і металургійних центрів Росії, а Одеса стала одним з її головних морських портів. При радянській владі Україна зберегла статус розвинутого аграрного й гірничодобувного регіону. Крім того, розвивалися обробна промисловість, транспорт і сфера послуг. Незважаючи на значні руйнування під час Другої світової війни, Україна залишилася однією з найбільш розвинутих республік СРСР.
Національний дохід. Відповідно до західних оцінок, національний дохід України на душу населення в 1970-х роках був вищий, ніж в Італії. Наприкінці 1970-х років ріст припинився, у 1980-х роках почався спад, а після 1990 р. вибухнула економічна криза. Зниження національного доходу склало 11-15 % на рік за період з 1991 по 1994 pp.; у 1995 р. валовий національний продукт складав 2400 дол. на душу населення. Результатом гіперінфляції стало майже повне руйнування в 1993-1994 pp. економіки країни, більшість жителів України були змушені зайнятися вирощуванням продуктів харчування на власних городах і працювати на декількох роботах. До 1997 р. інфляцію вдалося призупинити, але середньомісячний дохід громадян складав 90 дол., а в 1998-1999 pp. продовжував знижуватися.
Економічна географія. В Україні є три економічні райони: Донецько-При-Дніпровський, Центрально-Західний і Південний. У першому зосереджені підприємства гірничодобувної, металургійної, хімічної й важкої промисловості. У другому - обробна, легка і харчова промисловість. У Південному районі переважають суднобудування, портове господарство й індустрія відпочинку. Найбільш привабливі для туризму райони - Крим і Карпати. Повсюдно є сприятливі умови для сільського господарства. Західні й центральні області України спеціалізуються на технічних і харчових культурах (цукровий буряк, хміль, кукурудза, картопля), у південній Україні переважає зернове господарство й садівництво, біля великих міст розвинуте овочівництво.
Трудові ресурси. У 1997 р. чисельність трудових ресурсів склала 22,6 млн чоловік. У галузевій структурі зайнятості переважає сфера послуг - 49 % У промисловості й будівництві зайнято ЗО %, у сільському, лісовому і рибному господарстві - 21 %. Загальна кількість безробітних у 1998-1999 pp. сягнула 2 млн чоловік. Частка жінок серед безробітних складає 66 %, молодих людей (у віці до 30 років) - 36 %. У пошуках роботи багато жителів республіки виїжджають у Російську Федерацію, східноєвропейські й середземноморські країни.
Енергетика. Україна має значні запаси кам'яного вугілля (Донецький і Львівсько-Волинський басейни) і бурого вугілля (Дніпровський басейн); невеликі родовища нафти і природного газу розташовані в Прикарпатті й на північному сході республіки. Ці енергетичні ресурси використовуються на великих теплових електростанціях (Вуглегірській, Криворізькій, Бурштинській, Зміївській та ін.). На Дніпрі побудований каскад гідроелектростанцій (Каховська, Дніпровська, Канівська, Київська й ін.). Більше чверті вироблюваної в Україні електроенергії дають атомні електростанції (Рівненська, Запорізька, Південноукраїнська й ін.). Безпека їхньої роботи викликала сумніви після вибуху реактора на Чорнобильській АЕС у квітні 1986 p., що призвів до радіоактивного забруднення північної України, деяких районів на заході Росії і більшої частини Білорусії. Виробництво електроенергії в 1995 р. склало 194 млрд кВт/год. Оскільки власні паливні ресурси забезпечують лише 58 % потреб України, інша їхня частина надходить з Росії й Туркменістану. В умовах кризи в нафтовій промисловості Росії й зростання цін на паливо паливно-енергетичний сектор економіки України став украй неефективним і викликав загальне падіння виробництва.
Транспорт. У країні добре розвинуті шляхи сполучення. Є 247,3 тис. км автодоріг, у тому числі 82 % із твердим покриттям, і 22,7 тис. км залізниць. Обсяг вантажних і пасажирських перевезень у 1990-ті роки постійно знижувався. Важливим джерелом доходу є перекачування російської нафти і газу в центральну й західну Європу по транзитних трубопроводах. У Києві, Харкові й Дніпропетровську є метрополітен. Розвинутий морський і річковий (по Дніпру) водний транспорт, а також система повітряних сполучень. Серед інших, діють нові авіакомпанії ("Міжнародні українські авіалінії", "Київавіа", "Аеросвіт" й ін.).
Організація й планування виробництва. У період існування СРСР економіка України була підпорядкована диктатові Держплану СРСР, що разом з українським Держпланом розробляв п'ятирічні плани її розвитку як інтегральної частини радянської економіки. Українські підприємства підпорядковувалися союзним міністерствам у Москві або республіканським міністерствам у Києві. Після 1991 р. підприємства, незважаючи на збережену формально приналежність до державної власності, потрапили під контроль своїхдиректорів. До 1996 р. близько 6 тис. середніх і великих підприємств стали акціонерними товариствами, а до 1998 р. було приватизовано 45 тис. невеликих підприємств і майже 99 % магазинів роздрібної торгівлі, підприємств торгівлі й сфери послуг.
Сільське господарство. Приватні селянські господарства України, як і інших республік СРСР, на початку 1930-х років зазнали насильницької колективізації. У результаті створення колгоспів і радгоспів найбільш активна частина селянства була репресована і позбавилася стимулу до виробництва. Подальший розвиток індустрії забезпечив вищий рівень механізації сільськогосподарського виробництва і певне підвищення продуктивності праці. Однак колгоспи й радгоспи контролювалися місцевими представниками компартії й орієнтувалися на плани державних постачань, що стримувало виробництво. У 1960-ті роки селянам було дозволено мати невеликі власні наділи землі, що забезпечували до третини загального сільськогосподарського виробництва країни. Приватизація сільгоспугідь стала однією з головних цілей, поставлених українською державою після 1991 р. Перешкоди на шляху приватизації землі досить значні: літнє сільське населення (в основному жінки), брак капіталу в селянства, відсутність допомоги держави. До січня 1998 р. в Україні було майже 36 тис. приватних селянських господарств і 8 тис. великих колективних господарств. Сприятливі кліматичні умови й грунти України забезпечували в умовах СРСР відносно високу врожайність. У 1985 р. УРСР дала 46 % усієї пшениці, 56 % кукурудзи, 60 % цукрового буряка, 50 % соняшника СРСР. Виробництво яловичини складало 24 % від загальносоюзного.
Loading...

 
 

Цікаве