WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Океан і його ресурси - Реферат

Океан і його ресурси - Реферат

затоки, утворені при затопленні гирл рік, продовжували існувати - наприклад Чесапікська затока або затоки на північно-західному узбережжі Піренейського півострова. У тропічному поясі підвищення рівня моря сприяло більш інтенсивному росту коралів із зовнішнього боку рифів, так що з внутрішнього боку утворювалися лагуни, які відокремлюють від берега бар'єрний риф. Подібний процес відбувався і там, де на тлі підвищення рівня моря відбувалося занурення острова. При цьому бар'єрні рифи із зовнішнього боку частково руйнувалися під час штормів, і уламки коралів нагромаджувалися штормовими хвилями вище рівня спокійного моря. Кільця рифів навколо затоплених вулканічних островів утворили атоли. За останні 2000 років підвищення рівня Світового океану практично не спостерігається.
Пляжі завжди високо цінувалися людиною. Вони складаються переважно з ліску, хоча зустрічаються також галькові й навіть дрібновалунні пляжі. Іноді пісок являє собою здрібнені хвилями раковини (т. зв. черепашковий пісок). У профілі пляжу виділяються похила і майже горизонтальна частини. Кут нахилу прибережної частини залежить від її піску: на пляжах, складених тонким піском, фронтальна зона найбільш положиста; на пляжах із грубозернистого піску схили трохи більші, а найбільш крутий уступ утворюють галькові й валунні пляжі. Тилова зона пляжу знаходиться зазвичай вище рівня моря, але часом величезні штормові хвилі заливають і її. Розрізняють кілька типів пляжів. Для берегів Північної Америки найбільш типовими є протяжні, відносно прямолінійні пляжі, що облямовують із зовнішнього боку бар'єрні острови. Для таких пляжів характерними є балки, розташовані вздовж берега, де можуть розвиватися небезпечні для плавців течії. Із зовнішнього боку балок знаходяться витягнуті вздовж берега піщані бари, де й відбувається руйнування хвиль. При сильному хвилюванні тут часто виникають розривні течії. Скелясті береги неправильних обрисів зазвичай утворюють безліч дрібних бухточок із невеликими ізольованими ділянками пляжів. Ці бухточки часто бувають захищені з боку моря виступаючими над поверхнею води скелями або підводними рифами. На пляжах зазвичай зустрічаються форми, створені хвилями, - пляжні фестони, знаки брижів, сліди хвильового плескоту, вимоїни, що утворюються при стіканні води під час відливу, а також сліди, залишені тваринами. При розмиванні пляжів під час зимових штормів пісок переміщується в напрямку до відкритого моря або вздовж берега. За спокійнішої погоди влітку на пляжі надходять нові маси піску, принесені ріками або утворені при розмиванні хвилями берегових уступів, і в такий спосіб відбувається відношіення пляжів. На жаль, цей компенсаційний механізм часто порушується втручанням людини. Будівництво гребель на ріках або спорудження берего-укріпних стінок перешкоджає надходженню на пляжі нового матеріалу замість розмитого зимовими штормами. У багатьох місцях пісок переноситься хвилями увздрвж берега, переважно в одному напрямку. Якщо берегові спорудження (дамби, хвилеломи, пірси, буни й т. ін.) зупиняють цей потік, то пляжі "вище за течією" (тобто розташовані з того боку, звідкіля відбувається надходження наносів) або розмиваються хвилями, або розширюються за рахунок надходження наносів, тоді як пляжі "нижче за течією" майже не підживлюються новими відкладеннями.
Рельєф дна
На дні океанів знаходяться величезні гірські хребти, глибокі розпадини зі стрімчастими стінками, протяжні гряди й глибокі рифтові долини. Морське дно не менш порізане, ніж поверхня суші. Платформа, що облямовує континенти і називається материковою обмілиною, або шельфом, не настільки рівна, як це колись вважалося. На зовнішній частині шельфу зустрічаються скельні виступи; корінні породи часто виходять і на пов'язану із шельфом частину материкового схилу. Середня глибина зовнішнього краю (брівки) шельфу, що відокремлює його від материкового схилу, складає близько 130 м. У берегів, що зазнавали заледеніння, на шельфі часто помітні балки (троги) і западини. Так, біля фіордових берегів Норвегії, Аляски, південного Чилі глибоководні ділянки з'являються поблизу сучасної берегової лінії; глибоководні банки існують біля берегів Штату Мен і в затоці Св. Лаврентія. Створені льодовиками троги часто тягнуться поперек усього шельфу; місцями уздовж них розташовуються винятково багаті на рибу обмілини, наприклад банки Джорджес або Велика Ньюфаундлендська.
Шельфи біля берегів, де заледеніння не було, мають більш одноманітну будову, однак і на них часто зустрічаються піщані або навіть скельні гряди, що височать над загальним рівнем. У льодовикову епоху, коли рівень океану знизився внаслідок того, що величезні маси води акумулювалися на суші у вигляді льодовикових покривів, у багатьох місцях нинішнього шельфу були створені річкові дельти. В інших місцях на окраїнах материків на позначках тодішнього рівня моря в поверхню були врізані абразійні платформи.
Однак результати цих процесів, що протікали в умовах низького положення рівня Світового океану, були істотно переінакшені тектонічними рухами й опадонакопиченням у наступну післяльодовикову епоху. Найдивовижпішим є те, що в багатьох місцях на зовнішньому шельфі все-таки можна знайти відкладення, що утворилися в минулому, коли рівень океану був більше ніж на 100 м нижчим за сучасний. Там само знаходять кістки мамонтів, що жили в льодовикову епоху, а іноді й знаряддя первісної людини. Розповідаючи про материковий схил, необхідно зазначити такі особливості: по-перше, він зазвичай утворює чітку і добре виражену границю із шельфом; по-друге, майже завжди його перетинають глибокі підводні каньйони. Середній кут нахилу на материковому схилі складає 4°, але зустрічаються і більші круті, іноді майже вертикальні ділянки.
Біля нижньої межі схилу в Атлантичному й Індійському океанах розташовується пологопохила поверхня, що одержала назву материкового підніжжя На периферії Тихого океану материкове підніжжя зазвичай відсутнє; його часто заміщають глибоководні жолоби, де тектонічні переміщення (скидання) породжують землетруси і де зароджується більшість цунамі. Підводні каньйони, врізані в морське дно на 300 м і більше, зазвичай вирізняються крутими стінками, вузьким днищем, звивистістю в плані; як і їхні аналоги на суші, вони приймають численні притоки. Найглибший з відомих підводних каньйонів - Великий Багамський - врізаний майже на 5 км. Незважаючи на подібність з однойменними утвореннями на суші, підводні каньйони здебільшого не є давніми річковими долинами, зануреними нижче рівня океану. Каламутні течії цілком здатні як вирівняти долину на дні океану, так і поглибити й трансформувати затоплену річкову долину або зниження уздовж лінії скидання Підводні долини не залишаютьсянезмінними; ними здійснюється транспортування наносів, про що свідчать знаки брижів на дні, і глибина їх постійно змінюється. Чимало фактів про рельєф глибоководних частин океанічного дна з'ясувалося в результаті широкомасштабних досліджень, що розгорнулися після Другої світової війни. Найбільші глибини приурочені до глибоководних жолобів Тихого океану. Найглибша точка - т. зв. безодня Челленджера - знаходиться в межах Маріанського жолоба на
Loading...

 
 

Цікаве