WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Нова Зеландія - Реферат

Нова Зеландія - Реферат

острова клімат дуже вологий, річна норма опадів перевищує 2000 мм. Рівнини Кентербері набагато сухіші й часом продуваються то спекотними і сухими північно-західними вітрами фенового типу, то холодними, дощовими південними вітрами. На всьому
Північному острові, крім внутрішніх гірських районів, і літо, і зима м'які, на всій його території випадають помірні або чималі опади.
Природна рослинність. За 100 років після 1850 р. Нова Зеландія була перетворена з лісистої країни на величезне пасовище. Зараз лісами зайнято тільки 29 % її території (7,9 млн га), із них 6,4 млн га займають природні збережені ліси і ще 1,5 млн га - штучні насадження (переважно сосни Pinus radiata). З більш ніж ста порід дерев, що ростуть тут, тільки деякі мають господарське значення, у тому числі чотири види хвойних - дакридіум кипарисовий, ногоплідники тотара, мітелковий і дакридієподібний, - і один широколистий вид - нотофагус (південний бук). Знамениті й колись широко розповсюджені ліси з агатиса новозеландського зараз збереглися тільки в заповідниках на півночі Північного острова. У часи освоєння країни європейцями великі площі в Новій Зеландії, особливо на Південному острові, були зайняті високотрав'я-нистими дерновинними злаківниками. Сьогодні вони збереглися тільки в горах, а на рівнинах заміщені пасовищами з інтродукованих європейських злаків (пажитниці, грястиці, вівсяниці) і конюшини. На сході Північного острова ще досить розповсюдженими є угруповання місцевого злаку дантонії.
Ґрунти. Загалом грунти Нової Зеландії бідні на гумус і малородючі. Усюди, за винятком періодично затоплюваних паводками територій і ділянок, що перекриваються мулом, для збереження продуктивності пасовищ потрібно вносити велику кількість добрив. Найбільш розповсюдженими зональними типами грунтів у Новій Зеландії є буро-сірі, сірі й жовто-бурі. Перші характерні для сухих міжгірних улоговин о. Південного зі злаковою рослинністю, що одержують менше 500 мм опадів. Зайняті ними площі використовуються як овечі пасовища і лише зрідка для землеробства. У більш вологих областях, перехідних від злакових степів до мішаних лісів, і в нижній частині східних схилів гір поширені жовто-cipі грунти. Вони більш родючі й використовуються для інтенсивного землеробства (наприклад на Кентерберійській рівнині) і як пасовища. Для більш вологих районів з розчленованим горбкуватим рельєфом і лісовою рослинністю характерні сильно вилужені бідні жовто-бурі грунти. Місцями в таких районах на глинистій корі вивітрювання розвинуті глієво-підзолисті ґрунти ("пакіхи"), як, наприклад, у Вестленді на Південному острові, або субтропічні глинисті Грунти, розповсюджені під лісами із сосни каурі в Нортленді. У профілі таких ґрунтів на невеликій глибині залягає щільний водонепроникний горизонт, Що ускладнює дренаж і оранку.
Близько 6 млн га займають різноманітні азональні й інтразональні грунти, властивості яких визначаються материнською породою. Такими є родючі грунти, розвинуті на вулканічному попелі в центральній частині Північного острова, торф'янисті грунти долини Уаїкато, алювіальні грунти річкових долин, а також грунти осушених ділянок морського узбережжя. Майже половину площі країни (13 млн га) займають гірські грунти, зазвичай малопотужні й слаборозвинені, часто щебенисті. Близько 1,6 млн га з них припадає на верхній пояс гір, практично позбавлений рослинності. Ґрунти на схилах зазнають ерозії, тому випалювання й вирубування їхніх лісів і дерновинних злаківників у багатьох місцях призвели до жалюгідних результатів.
Фауна. Тваринний світ Нової Зеландії подібний до фауни деяких інших районів Південної півкулі, тут є ендемічні види і навіть роди і, якщо не брати до уваги двох видів кажанів, відсутні плацентарні ссавці. Найбільш цікавими є птахи. Тільки тут знайдені залишки вимерлих моа, або динорнисів, гігантських нелітаючих пернатих, деякі види яких сягали 3,6 м заввишки. Вони були повністю винищені, ймовірно, близько 500 років тому. У лісах дотепер живуть нелітаючі ківі, зображені на емблемі країни. Інший нелітаючий птах - новозеландська султанка, або такахе, - вважалася вимерлою, але в 1948 р. була знову виявлена. У Новій Зеландії - 10 національних парків (Маунт-Кук, Тонгаріро, Фьордленд та ін.), 2 морські парки, численні резервати.
Населення
Демографія. За даними перепису 1996 p., населення Нової Зеландії складало 3681,5 тис. чоловік - приблизно на 7,2 % більше, ніж у 1991 р. Приріст населення відбувся в основному завдяки імміграції. 14,5 % населення складають маорі, 5,6 % - переселенці з островів Тихого океану; присутні також китайці, індійці й в'єтнамці, на частку кожної з цих груп припадає менше 1 %. Серед іншого населення приблизно 90 % складають нащадки вихідців із Великобританії. Населення Північного острова зростає швидше, ніж населення Південного, і сьогодні там зосереджено більше 3/4 населення країни. Маорі населяють Нову Зеландію приблизно з 750 р. Коли на початку 1790-х років тут з'явилися європейські поселенці, чисельність маорі складала приблизно 100- 120 тис. чоловік. Завезені європейцями хвороби, до яких у тубільців не було імунітету, а також розпад традиційних суспільних відносин, що супроводжував колонізацію, призвели до того, що під час першого перепису 1857-1858 pp. на 59 тис. білих припадало менше 60 тис. маорі. Після 1900 р. і особливо після 1945 р. чисельність маорі дещо збільшилася.
Розміщення населення. До 1896 р. на Північному острові було більше жителів, ніж на Південному. У містах тоді проживало 40 % населення; дотепер частка городян зросла приблизно до 85 %. У деяких містах, у Південному Окленді і в окремих районах Веллінгтона, живе більше 80 % усіх маорі. Основна частина сільського населення маорі зосереджена на півночі острова Північний. У 1970-ті роки збільшився приплив переселенців з Азії і з островів Тихого океану; одночасно підсилився відтік місцевого населення в Австралію, де вищий рівень життя (громадяни цих двох країн мають право вільного переселення в кожну з них).
У 1991 р. населення найважливіших міст із приміською зоною складало: Окленд - 997 940, Веллінгтон - 335 468, Крайстчерч - 331 443, Гамільтон - 159 234, Нейпір-Хейстінгс - 113 719, Данідин - 112 279, Тауранга - 82 832 і Палмерстон-Норт - 73 862 чоловік. Окленд є найбільшим портом, торговельним і промисловим центром країни.
Веллінгтон - столиця країни; основна частина його промислових підприємств зосереджена в районі Лоуер-Хатт і Аппер-Хатт. Крайстчерч розташований у серці рівнин Кентербері; чимало його підприємств зайняті переробкою виробленої тут сільськогосподарської сировини. Данідин - центр південноїчастини острова Південний і, за традицією, головне університетське місто Нової Зеландії.
Свою специфіку мають і деякі невеликі міста. Роторуа (56 928 жителів) приваблює туристів гарячими джерелами й іншими геотермальними явищами, а також пам'ятниками культури маорі. Тауранга швидко росте як головний експортний порт і курорт. Нельсон (52 348 чоловік) славиться сонячним і рівним кліматом: це місто пенсіонерів, а також один із найважливіших портів, через який проходить експорт яблук, риби і лісопродуктів. Швидкими темпами росте урбанізована зона південної частини провінції Окленд, населення якої з 1961 по 1971 рр, збільшилося більше ніж удвічі, а в 1980-х роках ше на 20 %.
Релігія. Більшість населення, як корінного, так і білого, - протестанти. За переписом 1996 р., у Новій
Loading...

 
 

Цікаве