WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Гори - Реферат

Гори - Реферат

утворилися понад 570 млн років тому. У багатьох місцях збереглися лише структурні корені цих давніх гір. Аппалачі є проміжними за віком. Уперше вони зазнали підняття в пізньому палеозої близько 280 млн років тому і були набагато вищими, ніж зараз. Потім вони зазнали значного руйнування, а в палеогені близько 60 млн років тому були повторно підняті до сучасних висот. Гори Сьєрра-Невада молодші, ніж Аппалачі. Вони теж пройшли стадію істотного руйнування і повторного підняття. Система Скелястих гір США і Канади молодша, ніж Сьєрра-Невада, але старіша, ніж Гімалаї. Скелясті гори сформувалися в пізньому крейдяному періоді й палеогені. Вони пережили два великі етапи підняття, причому останній - у пліоцені, усього 2-3 млн років тому. Навряд чи Скелясті гори коли-небудь були вищими, ніж сьогодні. Каскадні гори та Берегові хребти на заході США і більшість гір Аляски молодші, ніж Скелясті гори.Берегові хребти Каліфорнії і сьогодні зазнають дуже повільного підняття.
Гори досить різноманітні не тільки за віком, але і за структурою. Найбільш складну структуру мають Альпи в Європі. Товщі гірських порід там зазнали впливу могутніх сил, що знайшло відображення у вкоріненні великих батолітів магматичних порід і в утворенні різноманітних перекинутих скяадок і розламів із величезними амплітудами зсуву. Навпаки, гори Блек-Хілс мають досить просту структуру. Геологічна будова гір настільки ж різноманітна, як і їхня структура. Гірські породи, з яких складається північна частина Скелястих гір у провінціях Альберта і Британська Колумбія, - в основному палеозойські вапняки й сланці. У Вайомінгу і Колорадо більшість гір мають ядра з гранітів та інших магматичних порід, перекриті товщами палеозойських і мезозойських осадових порід. Крім того, у центральній і південній частинах Скелястих гір широко представлені різноманітні вулканічні породи, зате на півночі цих гір вулканічних порід практично немає. Подібні розходження зустрічаються також в інших горах світу. Хоча не буває двох абсолютно однакових гір, молоді вулканічні гори часто досить подібні за розмірами й обрисами, що підтверджується на прикладі Фудзіями в Японії і Майона на Філіппінах, які мають правильні конусоподібні форми. Однак зауважимо, що багато вулканів Японії утворені андезитами (магматичною породою середнього складу), тоді як вулканічні гори на Філіппінах складаються з базальтів (важчої гірської породи чорного кольору, що містить багато заліза). Вулкани Каскадних гір в Орегоні в основному утворені ріолітсм 'породою, що містить більше кремнезему і менше заліза в порівнянні з баиалі, тами й андезитами).
Теорії походження гір
Важко з упевненістю пояснити, як утворилися гори, однак відсутність достовірних знань про орогенез (гороутворення) не перешкоджає вченим здійснювати спроби пояснити цей процес. Нижче розглядаються основні гіпотези утворення гір.
Занурення океанічних западин. Ця гіпотеза виходила з того, що багато гірських хребтів приурочені до периферії материків. Породи, що складають дно океанів, трохи важчі за породи, що залягають в основі материків. Коли в надрах Землі відбуваються великомасштабні рухи, океанічні западини прагнуть до занурення, видавлюючи материки нагору, і на краях материків при цьому утворюються складчасті гори. Ця гіпотеза не тільки не пояснює, але й не визнає існування геосинклінальних прогинів (западин земної кори) на стадії, що передує гороутворенню. Не пояснює вона і походження таких гірських систем, як Скелясті гори або Гімалаї, що віддалені від материкових окраїн.
Гіпотеза Кобера. Учений з Австрії Леопольд Кобер ретельно досліджував геологічну будівлю Альп. Розвиваючи свою концепцію гороутворення, він спробував пояснити походження великих насувань, або тектонічних покровів, що зустрічаються як у північній, так і в південній частині Альп. Вони складені могутніми товщами осадових порід, які зазнали значного бічного стискання, у результаті якого утворилися лежачі або перекинуті складки. У деяких місцях свердловини в горах розкривають ті самі шари осадових порід по три рази та більше. Щоб пояснити формування перекинутих складок і пов'язаних з ними насувань, Кобер припустив, що колись центральна й південна частина Європи були зайняті величезною геосинкліналлю. Могутні товщі ранньопалеозойських відкладень накопичувалися в ній в умовах епіконтинентального морського басейну, що заповнював геосинклінальний прогин. Північна Європа і Північна Африка являли собою форланди, складені досить стійкими породами. Коли почався орогенез, ці форланди почали зближатися, видавлюючи нагору неміцні молоді осади. З розвитком цього процесу, що уподібнювався до лещат, які повільно стискаються, підняті осадові породи м'ялися, утворювали перекинуті складки або насувалися форланди, що зближувалися. Кобер намагався (без особливого успіху) застосувати ці уявлення для пояснення розвитку й інших гірських областей. Сама по собі ідея латерального переміщення масивів суші начебто досить задовільно пояснює орогенез Альп, але виявилася непридатною до інших гір і тому була загалом відкинута.
Гіпотеза дрейфу материків виходить із того, що більшість гір знаходиться на материкових окраїнах, а самі материки постійно переміщаються в горизонтальному напрямку (дрейфують).
У ході цього дрейфу на окраїні материка, що насувається, утворюються гори. Так, Анди були сформовані при міграції Південної Америки на захід, а гори Атлас - у результаті переміщення Африки на північ. У зв'язку з трактуванням гороутворення ця гіпотеза викликає багато заперечень. Вона не пояснює формування широких симетричних складок, що зустрічаються в Аппалачах і Юрі. Крім того, на її основі не можна обгрунтувати існування геосинклінального прогину, що передував гороутворенню, а також наявність таких загальновизнаних етапів орогенезу, як зміна первісного складкоутворення розвитком вертикальних розламів і поновленням підняття. Проте останніми роками було виявлено багато підтверджень гіпотези дрейфу материків, і вона отримала безліч прихильників.
Гіпотези конвекційних (підкорових) течій. Протягом тривалого часу розроблялися гіпотези про можливість існування в надрах Землі конвекційних течій, що викликають деформації земної поверхні. Тільки з 1933 до 1938 pp. було висунуто не менше шести гіпотез про участь конвекційних течій у гороутворенні. Однак усі вони побудовані на врахуванні таких невідомих параметрів, як температури земних надр, рідкість, в'язкість, кристалічна структура гірських порід, межа міцності на стисках різних гірських порід та ін. Як приклад розглянемо гіпотезу Грігтса. Вона
Loading...

 
 

Цікаве