WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Іспанія - Реферат

Іспанія - Реферат

поширювалися морські трансгресії і були відкладені осадові породи, а в четвертинному періоді накопичувалися алювіальні товщі, тому ґрунти вирізняються дуже високою родючістю.
Ріка Гвадалквівір впадає в Кадисську затоку; неподалік від її гирла знаходиться велика заболочена територія Національного парку Доньяна. На південному і сході Іспанії простягаються складчасті гори Кордильєра-Пенібетика з найвищою вершиною країни - г. Муласен (3482 м), увінчаної снігом і льодовиками, що займають найпівденніше положення в Західній Європі.
Іберійські гори відокремлюють Месету від Арагонського плато, дренованого р. Ебро, і мають у плані дугоподібну форму. Місцями вони перевищують 2100 м (до 2313 м у Сьєррі-дель-Монкайо). Ріка Ебро бере початок у Кантабрійських горах, тече на південний схід і прорізає ланцюг Каталонських гір перед впаданням у Середземне море. Місцями її русло знаходиться на дні глибоких, майже непрохідних каньйонів. Води Ебро інтенсивно використовуються для зрошення, без якого було б неможливим землеробство на сусідніх рівнинах. Невисокі Каталонські гори (середні висоти 900-1200 м, вершина - г. Каро, 1447 м) йдуть протягом 400 км майже паралельно до берега Середземного моря і фактично відокремлюють від нього Арагонське плато. Ділянки прибережних рівнин, розвинуті в Мурсії, Валенсії і Каталонії на північ від мису Палос до кордону із Францією, відрізняються високою родючістю. З півночі Арагонське плато облямовують Піренеї. Вони тягнуться майже на 400 км від Середземного моря до Біскайської затоки й утворюють могутній нездоланний бар'єр між Піренейським півостровом й рештою Європи. Ці складчасті гори, що сформувалися в третинний період, місцями перевищують 3000 м; найвища вершина - пік Ането (3404 м). Західним продовженням Піренеїв є Кантабрійські гори, що теж мають субширотне простягання. Вища точка - гора Пенья-Прієта (2536 м). Ці гори утворилися в результаті інтенсивного складкоутворення, розбиті розламами і сильно розчленовані під впливом річкової ерозії.
Клімат. В Іспанії виділяють три типи клімату: помірний морський на північному заході й півночі - з помірними температурами і численими опадами протягом усього року; середземноморський на півдні й узбережжі Середземного моря - із м'якими вологими зимами і спекотним сухим літом; арид-ний континентальний клімат у внутрішніх районах країни - із прохолодними зимами і теплим сухим літом. Середня річна кількість опадів коливається від понад 1600 мм на північному заході й західних схилах Піренеїв до менше 250 мм на Арагонському плато й у Ла-Манчі. Більше половини території Іспанії щорічно одержує менше 500 мм опадів на рік і лише близько 20 % - понад 1000 мм. Оскільки Андалузька низовина відкрита західним вологим вітрам, що віють з Атлантичного океану, там випадає значно більше опадів. Так, у Севільї середня річна кількість опадів трохи перевищує 500 мм. На більшій частині Месети опадів недостатньо для вирощування основних сільськогосподарських культур, хоча в північній частині Нової Кастилії випадає вельми багато опадів і там збирають високі врожаї пшениці.
Мадрид має середню річну кількість опадів 410 мм, і вона помітно збільшується У верхніх частинах гірських схилів у Месеті. Температури всюди, крім внутрішніх районів Месети, загалом помірні. На північному заході середня температура січня +7 °С, а серпня - +21 °С; у Мурсії на східному узбережжі відповідно + 10 °С і +26 °С. Оскільки південно-східне узбережжя захищене від північних вітрів горами Кордильєри-Бетикі, клімат там близький до африканського, із Дуже сухим і спекотним літом. Це область розведення фінікової пальми, бананів і цукрової тростини. Зими в Месеті холодні, нерідко бувають сильні морози і навіть сніжні бурани. Влітку тут спекотно й порошно: середня температура липня й серпня +27 °С. У Мадриді середня температура січня +4 °С, а липня +25 °С. Улітку найбільш спекотна погода тримається в районі Андалузької низовини. У Севільї середня температура серпня +29 °С, але іноді температура вдень підвищується до +46 °С; зими м'які, середня температура січня +11 °С.
Ріки. Головні ріки Іспанії - Тахо, Гвадіана, Дуеро й Ебро - беруть початок у середньовисотних горах, тому льодовикове й снігове живлення відіграє для них незначну роль. Зате істотним є дощове живлення. Під час сильних злив ріки швидко наповнюються водою, бувають навіть повені, а в посушливі періоди рівень води різко знижується, і ріки міліють. Дуеро, Тахо й Гвадіана судноплавні тільки в нижніх течіях. У середніх течіях ріки часто мають круті схили й пороги, а місцями течуть у вузьких глибоких каньйонах, що ускладнює й робить дорожчим використання їхніх вод для зрошення. Проте води Ебро широко застосовуються з цією метою. З рік Іспанії уздовж більшої частини течії судноплавним є тільки Гвадалквівір. Севілья, що знаходиться на 100 км вище гирла, - процвітаючий мирський порт. Ебро, Дуеро, Міньо та її притоки Силь, а також Тахо використовуються для одержання гідроенергії.
Ґрунти. На північному заході Іспанії на приморських рівнинах і навітряних схилах гір розвинуті бурі лісові грунти. Внутрішні райони країни - Стара й Нова Кастилія, Іберійські гори й Арагонське плато - характеризуються коричневими грунтами, у найбільш сухих безлісних місцевостях представлені малопотужні карбонатні сіро-коричневі грунти з ділянками солончаків у депресіях рельєфу. В аридних ландшафтах Мурсії розвинуті сіроземи. Вони не гіпсоносні й незасолені, при зрошенні дають високі врожаї плодових та інших культур. Виділяються важкоглинисті грунти барос на плоских давньоалювіальних рівнинах, особливо сприятливі для обробки рису.
Флора й фауна. Розмаїтість кліматичних умов - від вологих на півночі до аридних на півдні - обумовлює неоднорідність рослинності Іспанії. На півночі виявляються риси подібності з Центральною Європою, а на півдні - з Африкою. Сліди лісової рослинності в Мурсії, Ла-Манчі й Гранаді свідчать про те, що в минулому значна частина території Іспанії була залісена, однак зараз ліси й рідколісся займають усього 30 % площі країни, причому лише 5 % припадає на повноцінні зімкнуті деревостої. На північному заході країни ростуть вічнозелені дубові ліси. У гірських лісах більше листопадних видів дуба, поряд з буком, ясеном, березою й каштаном, що типово для Центральної Європи.
У внутрішніх районах Іспанії місцями збереглися невеликі масиви сухих вічнозелених лісів із переважанням дуба (Quercus rotundifolia, Q. petraea), що перемежовуються із сосновими лісами й чагарниками. У найбільш посушливих місцевостях Нової Кастилії, Арагонського плато і Мурсії зустрічаються фрагменти напівпустель (зазвичай на солончаках). У тих районах Південної Іспанії, де випадає більше опадів, особливо уздовж узбережжя, представлені типові середземноморські чагарниково-трав'яні співтовариства типу гарига й томілара. Для гариги характерною є участь місцевих видівдроку і волошок, для томілари - присутність ароматичних губоцвітих (чагарникові види чебрецю, розмарину й ш.), а також чисту. Особливий різновид гариги складають розсіяні зарості карликової віялової пальми (Chamaerops humilis), досить характерної для Андалузії, а також угруповання з
Loading...

 
 

Цікаве