WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Система застосування добрив - Реферат

Система застосування добрив - Реферат

ефективність добрив знижується. У районах недостатнього зволоження важливо передбачити глибину загортання добрив і не завжди доцільно проводити підживлення сільськогосподарських рослин. В умовах достатнього зволоження або при зрошенні добрива необхідно вносити в підвищених нормах, вибирати відповідні форми їх, щоб запобігти вимиванню поживних речовин у нижні шари ґрунту.
4. Агротехніка.
4.1. Залежність ефективності добрив від рівня агротехніки.
При розробці системи удобрення в конкретному господарстві необхідно мати на увазі, що дія добрив значною мірою залежить від рівня агротехніки. Порівняно невеликі норми добрив при високій агротехніці можуть дати значний ефект, а збільшені норми при низькій агротехніці часто не дають передбачуваного результату.
Висока агротехніка є необхідною умовою ефективного застосування добрив і, навпаки, нестача поживних речовин обмежує використання умов, що створюються при цьому.
4.2. Вплив попередника.
Розробляючи систему застосування добрив, необхідно враховувати вплив попередньої культури на ефективність добрив. Одна і та ж культура в межах однієї сівозміни на фоні однакових ґрунтово-кліматичних умов має отримувати добрива різного складу і в різних кількостях залежно від свого місця у сівозміні. Наприклад, льон після конюшини повинен удобрюватися головним чином фосфорними і калійними добривами при невеликій нормі азотних (20-30 кг/га). Але льон після слабкого попередника або старооранки повинен перш за все забезпечуватися азотом у нормі не менше 45 кг/га. Озима пшениця, яку висівали після чорного пару, може дати стійкі та високі врожаї зерна при внесенні фосфорних добрив, але пшениця, яка йде в сівозміні після зернових і просапних культур, вимагає удобрення не лише фосфором, а, насамперед азотом. Цукрові буряки, що розміщені в ланці з багаторічними травами, слабо реагують на азотні добрива і сильно - на фосфорні та калійні.
Кафедра агрохімії та якості продукції рослинництва НАУ рекомендує розробляти систему застосування добрив у сівозмінах у такій послідовності:
1) хімічна меліорація ґрунтів;
2) внесення гною та інших місцевих добрив;
3) розміщення мінеральних добрив;
4) визначення загальної потреби в добривах для сівозміни;
5) визначення насичення сівозміни добривами.
Для встановлення потреби в добривах на всю площу сівозміни норми добрив на 1 га поживних речовин множать на середній розмір поля сівозміни і одержують кількість поживних речовин, яка необхідна для всієї площі посіву культури. Потім визначають загальну кількість добрив, що потрібна для сівозміни.
У зв'язку з тим, що при розробці системи удобрення використовують середні рекомендовані норми, а середньозважений рівень вмісту в ґрунті сівозміни поживних речовин може бути нижчий або вищий середнього, загальну потребу в добривах коректують. Існує декілька методів коректування потреби в добривах. Усі вони майже рівноцінні. Кафедра агрохімії та якості продукції рослинництва НАУ використовує найдоступніший метод, який не вимагає об'ємної інформації. Суть цього методу: при низькому рівні забезпечення рослин фосфором і калієм потребу в добривах збільшують в 1,2-1,3 раза, при високому - зменшують у 0,7-0,8 раза, а при середньому - залишають без змін. Насиченість сівозміни добривами визначають шляхом ділення загальної кількості добрив після коректування на загальну площу сівозміни. Завершальним етапом розробки системи застосування добрив є її агрохімічне та агроекологічне обґрунтування.
I. Хімічна меліорація ґрунтів, розміщення органічних і мінеральних добрив у сівозміні
Основою хімічної меліорації ґрунтів є вапнування кислих і гіпсування солонцюватих.
Вапнування кислих ґрунтів. Студент аналізує фізико-хімічні показники ґрунтів сівозмін і встановлює потребу у вапнуванні. Чим вища кислотність ґрунту, тим сильніше він реагує на внесення вапна, тим більші прирости врожаю від вапнування. На окремих полях у межах господарства ґрунти можуть сильно відрізнятися за величиною кислотності, тому не можна проводити вапнування без урахування цілої низки показників (рН сольової витяжки, ступеня насичення основами, гранулометричного складу, особливостей культури, що вирощується в сівозміні). Для визначення потреби ґрунтів у вапнуванні користуються агрохімічними картограмами.
У зерно-буряковій сівозміні Лісостепу опідзолені ґрунти суглинкового гранулометричного складу необхідно вапнувати при ступені насичення основами менше 93%. Необхідність вапнування ґрунту можна також встановити за величиною гідролітичної кислотності: при 1,8-2,0 мг-екв/100 г ґрунту і вище необхідно проводити його вапнування.
Норму вапна для найбільш повної нейтралізації кислих ґрунтів можна визначати за гідролітичною кислотністю (норма СаСО3, т/га=1,5Нг). На виробництві норми вапнування встановлюються за обмінною кислотністю (рНКCl) з урахуванням гранулометричного складу ґрунту. В умовах хімізації землеробства це питання набуває великого значення. Воно пов'язано з тим, що мінеральні добрива, особливо азотні, сприяють вимиванню кальцію з шару ґрунту. Повні норми вапна, розраховані за гідролітичною кислотністю, найбільш ефективні. Вони забезпечують зниження кислотності ґрунту до слабкокислого інтервалу, знешкоджують рухомі форми марганцю, зберігають стійку позитивну дію протягом ротації сівозміни.
Місце внесення вапна у сівозміні встановлюють з урахуванням чутливості культур сівозміни до реакції ґрунтового розчину. Найбільш чутливі до вапнування - озима пшениця, ячмінь, багаторічні трави, цукрові буряки. Найкраща дія вапна спостерігається на 2-й-4-й рік, коли воно добре перемішається з ґрунтом. Вапнування доцільно проводити один раз на ротацію сівозміни.
Гіпсування солонцюватих ґрунтів. Необхідність гіпсування солонцюватих ґрунтів і норму гіпсу встановлюють за величиною поглинутого натрію. Ґрунти, вміст натрію в яких понад 5% від ємності обміну, потребують гіпсування. Місцем внесення гіпсу в сівозміні може бути пар або просапні культури, що пояснюєтьсябільшим нагромадженням вологи в ґрунтах, крім того, літній обробіток забезпечує перемішування його з ґрунтом.
Розміщення органічних добрив у сівозмінах розпочинають із встановлення місця і норми їх внесення. Гній і компости вносять під оранку в сівозмінах Лісостепу - в 2-3 полях. Норма внесення гною залежить від культури, попередника, родючості ґрунту і запланованого врожаю. Вони можуть коливатися від 20 до 40-60 т/га і більше. Гній і компости доцільно вносити в першу чергу під озиму пшеницю, цукрові буряки, картоплю, кукурудзу, огірки, цибулю. Слід також ураховувати рекомендовану для даної зони насиченість з метою визначення рівня забезпечення господарства органічними добривами.
При внесенні органічних добрив у 10-пільній сівозміні на двох полях по 30 т/га та двох - по 25 т/га загальна їх кількість буде становити 110 т на 1 га сівозмінної площі (насиченість - 11 т). З інших місцевих добрив вносять гноївку, найчастіше для підживлення просапних культур у нормі 3-5 т/га, і пташиний послід під культивацію - 5-6 ц/га або разом з мінеральними добривами при сівбі - 30 кг/га.
При розробці системи застосування добрив у сівозміні дуже важливим питанням є визначення оптимальних норм мінеральних добрив. Для їх встановлення використовуються декілька способів, найбільш поширеними з яких є середні рекомендовані норми, що ґрунтуються на безпосередніх результатах польових дослідів, та розрахункові норми балансовими методами.
При розробці системи удобрення використовують середні рекомендовані норми наукових установ. При цьому рекомендують найбільш ефективні для умов господарства строки внесення (основне, передпосівне, припосівне, підживлення). Вносити мінеральні добрива доцільно в першу чергу під ведучі культури сівозміни. У зоні Лісостепу мінеральні добрива вносять в основному під цукрові буряки, озиму пшеницю, кукурудзу, картоплю, овочеві культури.
В умовах нестійкого і недостатнього зволоження (70-80%, а при можливості і
Loading...

 
 

Цікаве