WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Конструктивно-географічні аспекти удосконалення управління водними ресурсами - Реферат

Конструктивно-географічні аспекти удосконалення управління водними ресурсами - Реферат

стадійністю розвитку.
Фундаторомбасейнового підходу в науках фізико-георафічного циклу треба вважати, напевне, Р.Хартона, який понад 50 років тому не тільки один з перших звернув увагу на гідрологічну і на загальногеографічну роль річкових систем і їх басейнів, але й здійснив змістовний аналіз взаємодіючих у басейні природних факторів. Ним же були розроблені порядкове бонітування річок та закони будови річкових систем, які лежать в основі сучасної структурної гідрографії і морфометрії поверхні басейнів [4].
Значну роль відіграє басейновий підхід в геоморфологічних дослідженнях, зокрема аналізі будови і рельєфоутворюючої ролі річкових систем, розвитку теорії ерозійного комплексу [5], геоморфологічних систем [6,7], самоорганізації рельєфу, особливо в гірських країнах [8]. Басейновий підхід знайшов відображення в розвитку геохімії ландшафта, що розглядався як динамічно зв язані водними потоками ділянки земної поверхні [9]. Можна констатувати, що нині значна частина досліджень антропогенного впливу на кругообіг речовин здійснюється в межах басейнів.
Таким чином, функціонально цілісний підхід по диференціації природного середовища і басейновий підхід як його складова частина завоювало вже немало прихильників. Його основні переваги - орієнтація на вивчення динаміки, чітка вираженість меж і зв язків, можливісь залучення геофізичних, геохімічних і системних методів.
Перші роботи, присвячені застосуванню басейнового підходу з метою раціоналізації природокористування, з явилися порівняно недавно. Л.В.Зорін запропонував використовувати крупні басейни, зоновані за біокліматичними поясами, як основу для природно-ресурсного районування [17]. Такий принцип районування, на думку автора, в найбільшій мірі ув язує між собою водні, кліматичні, мінеральні і земельні ресурси.
Про переваги узгодженого використання в межах басейнів водних і земельних ресурсів йдеться в роботі Н.І.Хрисанова і В.А.Камбурова [18], а про перспективи басейнового принципу організації природокористування - в дослідженнях С.Я.Сергіна [11,19] і Ф.Н.Мількова [14]. Н.Л.Чепурко [20] і С.І.Зотов [12] пропонують розглядати басейн як природно-господарську систему, в межах якої найбільш зручно і логічно розглядати взаємодію людини з природою в процесі використання природних ресурсів, і успішно застосували для вирішення конкретних задач геохімічні (перш за все балансові) і математичні (імітаційне моделювання) методи. П.Г.Олдак обгрунтував застосування меж водозаборів як рубежів біосоціальних районів перш за все тим, що промислові і сільськогосподарські зони, а також населення тяжіють до річкових систем - найважливіших джерел водних ресурсів [21]. Ціль такого районування - забезпечення цілісності управління природними системами. П.Г.Олдак пропонував трьохрівневу схему районування: водозбори океанів; водозбори морів; водозбори річкових і озерних систем.
До аналогічних висновків дійшли дослідження [22,23,24], хоча вони виходили перш за все із уявлення про річковий басейн як геосистеми і про геосистемно-гідрологічний підхід. Переваги такого підходу автори обгрунтовують наступними факторами.
1. Водні об єкти частіше за все служать шляхом розповсюдження забруднень і їх акумуляції;
2. Басейн - реальна геосистема, що легко виділяється і на карті, і на місцевості, тобто вибір його таксономічною одиницею не суб єктивний.
3. Значна перевага вибору басейна - можливість використання суворої ієрархічної порядкової класифікації річкових систем.
Г.І.Швебс, пропонуючи багатоцільове членування середовища з ціллю оптимізації природокористування, особливо де велику роль відіграє водний фактор, також використовує процедуру виділення басейнових природно-господарських одиниць [25].
В.М.Розумовський застосував басейновий принцип для природно-техногенного районування на макрорегіональному рівні, зазначаючи, що "функція природно-техногенного району міститься у формуванні геоекологічної обстановки у відповідній частині географічного середовища. Основна аргументація на користь вибору басейна пов язана з переносом продуктів техногенезу за законом гравітації до відповідних базисів денудації, - від вододільних до гирлових областей водозаборів". Аналогічний підхід покладено В.М.Розумовським в основу районування процесів взаємодії суспільства і природи, названого еколого-економічним, яке розглядається як фундамент територіальної системи управління природокористуванням [26].
Басейновий принцип в останні роки все частіше використовується для виявлення і прогнозування природоохоронних проблем, коли територіальні узагальнення здійснюються за гідрографічними басейнами в різних природних зонах.
Треба підкреслити, що басейн річки, озера, моря - це вже перевірена на практиці структура подолання міжвідомчих, міжрегіональних, міжнаціональних протиріч при вирішенні задач природокористування. Відомий позитивний досвід діяльності громадських басейнових організацій.
Таким чином можна констатувати, що басейновий підхід до різних географічних та еколого-економічних проблем за свою майже піввікову історію довів життєвість і перспективність. Починаючи з його застосування в гідрології суші, в інших науках фізико-географічного циклу і ландшафтознавства, він в даний час все більше використовується в геоекологічних дослідженнях для вирішення задач збалансованого природокористування, що переконливо обґрунтовується і з методологічних, і з методичних, і з організаційних позицій, що вже підтверджено конкретними результатами.
В Україні законодавчо встановлений басейновий принцип управління використанням, охороною та відтворенням водних ресурсів. Разом з тим, за організаційною структурою, територіальними ознаками зон діяльності басейнових органів, розподілом компетенцій між водогосподарськими, природоохоронними і іншими органами та економічним механізмом регулювання водних відносин, басейнове управління не може розглядатись як ефективне і потребує суттєвого методологічного і нормативного удосконалення.
Так, у басейні Сіверського Донця в управління ВГК беруть участь організації Держпромполітики України (канал Сіверський Донець - Донбас, водоводи, водосховища в Донецькій і Луганській областях); організації Держводгоспу (канал Дніпро-Донбас, водосховища і гідротехнічні споруди на річках у Харківській, Донецькій і Луганській областях); муніципальні органи управління комунальними системами водопостачання і водовідведення; Міністерство аграрної політики України разом з Держводгоспом (групові та локальні водопроводи сільськогосподарського призначення); окремі водогосподарські об єкти підпорядковані Міністерству палива і енергетики та іншим відомствам [25].
Така розпорошеність у підпорядкуванні водогосподарський об єктів між багатьма відомствами поряд з неузгодженістю функцій регулювання і контролю за використанням та охороною водних ресурсів, що зосереджені у різних органах виконавчої влади, ускладнюють і роблять неефективною систему управління ВГК.
Крім того, зони
Loading...

 
 

Цікаве