WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Економіка Казахстану та середньоазіатських країн СНД - Реферат

Економіка Казахстану та середньоазіатських країн СНД - Реферат


Реферат
на тему
Економіка Казахстану та середньоазіатських країн СНД
РЕСПУБЛІКА КАЗАХСТАН
Займаючи друге місце в СНД за територією та четверте за кількістю населення, Казахстан за рівнем економічного потенціалу поступається лише РФ і Україні. Республіка є одним із основних виробників кольорових металів (свинець, цинк, мідь), вугілля (Карагандинський та Екібазтузький басейни), залізної руди (Соколовсько-Сарбайське родовище), чорних металів (комбінати в Теміртау та Єрмаку), має нафтові й газові родовища світового значення. Виробництво зерна на цілинних землях за сприятливих погодних умов перевищує потреби внутрішнього ринку. Машинобудівна промисловість спеціалізується на випуску тракторів (Павлодар), екскаваторів (Кентау), сільськогосподарських машин, електротехнічного устаткування. Розвинута хімічна промисловість - виробництво фосфорної і сірчаної кислот, пластмас, синтетичних смол тощо. Спеціалізуючись в основному на експорті сировини, напівфабрикатів та виробах важкого машинобудування, народне господарство Казахстану залежить від ввозу транспортних засобів, приладів, високотехнологічного устаткування.
Розпад єдиного народногосподарського комплексу колишнього СРСР істотно позначився на господарстві республіки. За 1992- 1994 pp. ВВП впав на 43%, промислова й сільськогосподарська продукція - на 48 і 21%, що приблизно відповідає середнім показникам по СНД. Поряд із цим зменшення обсягу капіталовкладень у 1,5 раза, а роздрібного товарообороту - майже вдвічі перевищувало показники по Співдружності в цілому. Характерним для Казахстану є певне запізнення із втягуванням до економічної кризи, посилення якої найбільш повно виявилося аж у другій половині 1993 р. Саме до цього часу були вичерпані внутрішні передумови тієї політики виваженого переходу до ринкового господарства, які були закладені адміністрацією Президента Н. Назарбаєва у "Стратегію становлення й розвитку Казахстану як суверенної держави" (травень 1992 р.) та Програму "Невідкладних антикризових заходів і поглиблення соціально-економічних реформ" (січень 1993 p.). Загострення кризових явищ є однією з основних причин орієнтації керівництва Казахстану на посилення інтеграції з Росією, на активізацію економічного й політичного співробітництва з іншими учасниками СНД, а також з великими ТНК.
Найбільш складною проблемою цієї країни є істотна перебудова економічної структури з нарощуванням у ній фінальних фаз виробничого процесу. Справа в тому, що за Союзу Казахстан спеціалізувався на сировинних товарах і напівфабрикатах, які потім використовувалися на підприємствах Росії та інших республік. Доцільність створення завершеного циклу виробництва зумовлена насамперед більшою прибутковістю експорту готової продукції порівняно з сировиною. У республіці також тверезо оцінюють небезпеку вичерпання невідновлюваних ресурсів, проблему міждержавних розрахунків та об'єктивну тенденцію до зменшення витрат сировини, яка у майбутньому виявлятиметься й у СНД. Тому структурна перебудова економіки Казахстану - явище неминуче, цей процес потребує великих додаткових капіталовкладень. Іноземні ж інвестори схильні вкладати кошти в галузі видобувної промисловості (нафта, газ, кольорові метали тощо), тому фінансування прискореного розвитку обробної промисловості вирішується повільно, процес оптимізації структури економіки розтягнеться на кілька десятиліть. Як висновок - Казахстан на весь цей період зберігатиме сировинний профіль своєї спеціалізації як у СНД, так і на світовому ринкові в цілому.
СЕРЕДНЬОАЗІАТСЬКІ РЕСПУБЛІКИ
Із чотирьох республік Середньої Азії найбільш могутній трудовий та індустріальний потенціал має Узбекистан, істотно перевершуючи в цьому Туркменистан, Киргизстан і Таджикистан. Кожна республіка спеціалізується на випуску лише певних видів продукції, їхнє народне господарство не є комплексним і залежить від імпорту основних машин, устаткування, чорних металів, хімічних продуктів (особливо Киргизстан), зернових (Киргизстан і Таджикистан) з інших країн СНД й водночас від експорту бавовни, кольорових металів тощо. З природних ресурсів Узбекистан багатий на запаси газу, рідкісних та дорогоцінних металів; Киргизстан - сурми, ртуті, свинцю; Таджикистан - вугілля, вольфраму, флюориту; Туркменистан - газу, нафти. Першочергове значення для середньоазіатського регіону мають великі гідроенергетичні потужності Киргизстану (каскад на р. Нарин) і Таджикистану (р. Нурек). Узбекистан випускає машини й устаткування для вирощування і переробки бавовни, для текстильної індустрії, хімічне устаткування. У Таджикистані машинобудування обмежене випуском текстильного устаткування й електротехнічних виробів, Киргизстані - верстатобудуванням, електротехнікою та сільськогосподарськими машинами, а в Туркменистані ця галузь розвинута слабко. Узбекистан і Туркменистан мають розвинуту хімічну промисловість, в усіх чотирьох республіках одне з провідних місць належить легкій індустрії. Ці дві республіки є основними постачальницями бавовни до інших держав СНД, Киргизія експортує тваринницькі продукти.
Туркменистан - єдина в СНД країна, де, як зазначалося, зафіксовано зростання ВВП - на 49,4% за 1992- 1994 pp. при спаді промислового виробництва на 34% та невеликому збільшенні продукції сільського господарства (на 8% відповідно). Наведені дані свідчать про чітко виражену екстенсивну модель розвитку - доходи від експорту енергоносіїв на певний період дають змогу збільшувати ВВП при спаді або стагнації в інших галузях економіки. Наявні експортні ресурси газу, бавовни, золота, хімічних продуктів разом із значним трудовим потенціалом сприяли відносно невеликому падінню економічних показників в Узбекистані, ВВП якого за 1992- 1994 pp. зменшився на 17%, промислове та сільськогосподарське виробництво - на 2 і 6, капітальні вкладення - на 48%. І навпаки - відсутність вагомого експортного потенціалу разом із невдалою внутрішньою господарською політикою спричинилися до того, що падіння основних економічних показників у Киргизстані було в 1,5 раза більшим, ніж у середньому по Співдружності (за 1992- 1994 pp. ВВП зменшився на 48%, промислове та сільськогосподарське виробництво - на 58 та 23, капіталовкладення - на 77, роздрібний товарообіг - на 70%). Таджикистан має найгірші показники економічної кризи після республік Закавказзя, - його ВВП впав за відповідні роки на 49%, промислове та сільськогосподарське виробництво - вдвічі, а роздрібний товарообіг- на 86%. Такий катастрофічний стан викликаний не стільки економічними передумовами, скільки наслідками воєнного конфлікту на його території.
Сучасні внутрішні політичні та економічні умови визначають різні шляхи підходу кожної з цих країн до будівництва національної економіки. Найбільш складна ситуація у Таджикистані, де відновлення нормального господарського життя може розтягнутися на багато років. Невизначеною є також економічна політика Киргизстану: програма стабілізації та реформування народного господарства, розроблена за допомогою спеціалістів МВФ і Всесвітньогобанку й прийнята у липні 1992 p., не виправдала надій на подолання кризи. В 1993- 1995 pp. керівництво країни в основному вирішувало поточні питання економічного розвитку й не мало змоги концептуально визначити перспективи формування національної господарської системи.
Більш сприятливі умови для початку будівництва національного виробничого комплексу має Узбекистан. Судячи з перших кроків економічної політики, республіка орієнтується на структурну перебудову з максимально можливим задоволенням внутрішнього ринку за рахунок власного виробництва, орієнтацією експортних галузей паливної, бавовняної та хімічної індустрії на поставки до СНД і водночас на широке залучення іноземних інвестицій для модернізації народного господарства й розвитку таких перспективних галузей, як видобуток золота, органічний синтез тощо. Характерною є активність керівництва Узбекистану щодо розвитку відносин з багатьма країнами світу - як із членами Організації економічного співробітництва мусульманських країн, так і з США, Китаєм, Японією, Індією, західноєвропейськими державами.
Особливу концепцію будівництва національної економіки почав здійснювати Туркменистан. У грудні 1992 р. Президент С. Ніязов висунув програму "Десять років добробуту", зорієнтовану на істотне підвищення життєвого рівня населення за рахунок експорту сировинних ресурсів, насамперед нафти й газу. Різке підвищення цін на енергоносії забезпечує республіці великі валютні доходи як у відношенні країн СНД, так і від експорту на світовий ринок. Туркменистан дедалі активніше співробітничає з такими сусідніми державами, як Туреччина й Іран, негативно ставлячись водночас до інтеграційних процесів у Співдружності.
Loading...

 
 

Цікаве