WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Економіка найменш розвинутих країн - Реферат

Економіка найменш розвинутих країн - Реферат

48,2 до 27,8%, сільськогосподарської сировини - з 22,1 до 13,0% (залишок припадає на інші товари).
Однак за цими загальними показниками приховуються значні відмінності між окремими країнами та їхніми угрупованнями. В таких країнах, як Гвінея-Бісау, Мавританія, Руанда, Уганда, Ємен, частка готової промислової продукції у товарній структурі експорту не досягає й 2%. Аналогічний показник у Бангладеш, Гаїті, Лесото й Нігері переви-щує 70%. Експорт багатьох НРК і досі зберігає яскраво виражений сировинний характер. Так, у 1987- 1989 pp. у 23 НРК питома вага сировини у сукупному експорті складала понад 90%. Експортні надходження в 11 НРК більш ніж на 80% забезпечувались за рахунок лише двох сировинних товарів, а в 12 НРК - на 50- 80%.
Однобока спеціалізація дала змогу деяким НРК увійти Др десяти крупніших світових експортерів мінеральної і сільськогосподарської сировини. До таких належать: Ліберія (залізна руда й природний каучук), Того (фосфати), Сьєрра-Леоне (боксити), Мавританія (залізна руда), Малаві (тютюнова сировина) та ін.
Зворотним боком експортної спрямованості переважної частини товарного виробництва НРК є їхня залежність від імпорту найрізноманітніших товарів. Основна частина цього імпорту - готові промислові вироби. 1989 р. на них припадало 56,5% вартості ввозу всіх НРК. Наступна за значущістю стаття - продовольство, частка якого становить 22,2% (приблизно чверть всього імпорту продовольчих товарів складають зернові). Третьою важливою статтею є паливо - 13,0%.
1984 р. валовий обсяг імпорту енергоносіїв найменш розвинутими країнами складав 19,1 млн т нафтового еквівалента. Це становить 80% від загального обсягу споживаної ними енергії у промислових цілях, У 29 країнах частка імпортних енергоносіїв перевищувала 90%, а 16 НРК цілком залежить від їх імпорту. Чистими експортерами енергоносіїв є лише чотири країни - Афганістан, Бенін, Заїр і Ємен. Усі найменш розвинуті країни, за винятком М'янми, Ємену та Заїру, є чистими імпортерами нафти.
Вузька експортна база і незначна величина добавленої обробітком вартості в експортному секторі зумовлює слабку включеність НРК у міжнародний поділ праці. Частка експорту у ВНП НРК (9%) у 3,2 раза нижча, ніж в усіх країнах, що розвиваються (29%). За показником питомої ваги імпорту у ВНП найменш розвинуті країни (18%) відстають від країн, які розвиваються (28%), майже у 1,6 раза.
У розрахунку на душу населення експорт у середньому по всіх країнах, що розвиваються (260 дол.), у 13 разів перевищує аналогічний показник по групі НРК (20 дол.). Слабка включеність цих країн у міжнародний поділ праці як постачальників товарної продукції поєднується з більш сильною їх залежністю від зовнішнього ринку як споживачів імпортних товарів і послуг. На це вказує значне перевищення обсягу імпорту над. експортом як в абсолютному, так і у відносному вираженні. Зокрема, розмір імпортованих товарів і послуг у розрахунку на одного жителя в НРК (49 дол. у 1990 р.) майже у 2,5 раза перевищував аналогічні показники по -експорту. Для всіх країн, що розвиваються, властиве незначне переважання середньодушового експорту над імпортом.
Стійке перевищення витрат над доходами від зовнішньої торгівлі зумовлює хронічний дефіцит зовнішньоторговельного балансу НРК. Середньорічний розмір дефіциту збільшився з 0,3 млрд дол. у 1969- 1971 pp. до 9,1 млрд дол. у 1988- 1990 pp. За цей час відношення розміру дефіциту до імпорту всіх НРК підвищилось з 6,2 до 39,9%. Різке збільшення масштабів дефіциту торговельного і, відповідно, платіжного балансу по поточних операціях підштовхує держави НРК до стимулювання експортного виробництва найрізноманітнішими методами.
Починаючи від другої половини 80-х років більшість НРК здійснили лібералізацію своїх зовнішньоторговельних режимів. Спонукальні мотиви таких змін були неоднакові у різних країнах. У більшості НРК вирішальним фактором стало скорочення чистого припливу іноземного капіталу, зменшення власних валютних коштів і погіршення показників обслуговування зовнішньої заборгованості. Інші країни лібералізували торговельну політику у контексті реалізації програм структурної перебудови економіки. Важливу роль відіграло також усвідомлення тих переваг, які дає орієнтація на експорт та розуміння обмежених можливостей промислового розвитку в умовах заміщення імпорту внутрішнім виробництвом.
Лібералізація зовнішньої торгівлі НРК характеризується п'ятьма основними елементами: скасування або зменшення кількісних обмежень, включаючи лібералізацію чи скасування ліцензування імпорту й експорту; приведення тарифів у відповідність до пріоритетних економічних цілей розвитку країни; забезпечення незалежності установ, що встановлюють тарифи, при розробці та здійсненні тарифно-митної політики; заохочення експорту і здійснення програм сприяння зовнішній торгівлі; контроль за якістю експортних товарів.
Реформуючи торговельну політику, багато які НРК провели скорочення зовнішньоторговельних тарифів або спростили структуру свого тарифу. Значну частинукількісних обмежень було ліквідовано у другій половині 80 - на початку 90-х років у Буркіна-Фасо, Гамбії, Заїрі, Малаві та на Мадагаскарі. Гаїті повністю скасувала мито на експорт та імпорт. Замбія ліквідувала обмеження на експорт дорогоцінних каменів. Сьєрра-Леоне, Того та Центральноафриканська Республіка ліквідували ліцензування імпорту. Бангладеш і Мозамбік скоротили кількість імпортних товарів, Що підлягають ліцензуванню. Танзанія спростила структуру митних тарифів, скоротивши число ставок, величину максимального тарифу митних та кількість випадків звільнення від мита. На Коморських островах і в Нігері уже здійснюються реформи, спрямовані на спрощення системи мита, податків і зборів з імпортних товарів, раціоналізацію ставок та збільшення доходів від митних зборів.
Програми лібералізації зовнішньої торгівлі, котрі здійснювалися в НРК, мали різноманітні наслідки для окремих країн. Досвід реформування торговельної політики та спрощення імпортно-експортних операцій у цих країнах надто суперечливий. Наприклад, лібералізація імпорту в Бангладеш сприяла прискореному зростанню виробництва та експорту готового одягу. Аналогічні заходи поставили під загрозу макроекономічну стабільність в Гаїті і Нігері, у деяких НРК широка лібералізація імпорту призвела до зниження темпів індустріалізації та недовикористання місцевих ресурсів. На думку експертів ЮНКТАД, у специфічних умовах НРК лібералізація торговельної політики на першому етапі повинна бути спрямована на поліпшення мотивації експортних поставок, а на другому - на зниження прибутковості неконкурентоспроможного сектора національної промисловості.
Поступово відкриваючи внутрішні ринки для зовнішньої конкуренції, НРК вживають заходів щодо стимулювання припливу іноземних прямих інвестицій (ІПІ). Прагнучи залучити зарубіжний приватний капітал, багато які НРК уклали двосторонні інвестиційні угоди та прийняли законодавчі акти, які заохочують і захищають ІПІ. Останнім часом закони про ІПІ було прийнято країнами, що проводили раніше жорстку політику щодо використання іноземного капіталу. Це, зокрема, Бангладеш, Лаос, Непал; Руанда, Ємен, Сомалі та Сьєрра-Леоне.
Для іноземних інвесторів у НРК створюються так звані диференційовані стимули для вкладення капіталу в ту чи іншу галузь залежно від її значущості для національної економіки. Преференції надаються в межах "привілейованого режиму" та, як правило, обмежуються сільським і лісовим господарством, переробкою агропродукції,
Loading...

 
 

Цікаве