WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Економіка найменш розвинутих країн - Реферат

Економіка найменш розвинутих країн - Реферат

Островів, Ботсвани, Бутану, Чаду, Кабо-Вер-де та Ємену. В той же час у 24 НРК (250 млн чоловік) спостерігався застій або спад ВНП на душу населення: в 11 країнах ВНП у середньому на душу населення скоротився в межах від 0,3 до 1,1%, а в 13 країнах він знижувався на 1,2-4,8% щорічно. Протягом 80-х років виробництво ВНП на душу населення в Нігері, Ліберії, Гвінеї та Мозамбіку зменшилось більш ніж на 30%.
Стагнація і спад в економіці 24-х НРК були зумовлені: погіршенням умов зовнішньоторговельного обміну (купівельна спроможність експорту знизилась у 19 країнах, у тому числі у 15 - понад 25%); посиленням структурної незбалансованості в економічному розвитку; різким падінням внутрішніх інвестицій в реальному обчисленні; наростанням інфляційних процесів (у семи країнах темпи інфляції в 1985- 1990 pp. перевищили 250%); скороченням обсягів пільгової допомоги в розрахунку на душу населення. Водночас діяли специфічні фактори, пов'язані з перебуванням в десяти країнах двох мільйонів біженців, а також із воєнними діями на території дев'яти НРК. У кількох країнах, включаючи Афганістан, Ліберію, Мозамбік, Сомалі, Судан та Ефіопію, воєнні конфлікти фактично зупинили розвиток.
Важливою причиною відсталості НРК є панування у їхнім господарстві архаїчних аграрних структур. Рутинна система землеволодіння і землеробства перешкоджає раціональному використанню потенціалу аграрної сфери. Домінування натуральної і напівнатуральної форм господарювання стримує зростання товарності сільськогосподарського виробництва, обмежує економічний доступ населення до продовольчих товарів і конче звужує сферу ринкового обігу харчових продуктів. Досі від 20 до 60% (залежно від країни) домашніх господарств в НРК не мають належної купівельної спроможності для придбання основних продуктів харчування.
Аграрний сектор має ключове значення для економічного розвитку НРК. 1989 р. у сільському господарстві було зайнято 72% робочої сили (в 1980 р. - 78%), в ньому створюється 42% ВНП (1980 р. - 45). Хоча частка робітників сільського господарства у загальній чисельності робочої сили в усіх НРК поступово знижується, кількість населення, що залежить здебільшого від надходжень аграрного сектора, зростає (з 267 млн в 1980 р. до 311 млн у 1989 p.).
Отже, переважаюча більшість населення вказаних країн живе за рахунок сільськогосподарського сектора, який, до того ж, забезпечує більше половини експортних надходжень.
Сільськогосподарське виробництво майже в усіх НРК має яскраво виражений екстенсивний характер. Частка економічно активного населення, зайнятого в аграрному секторі, значно перевищує внесок галузі у створення ВНП. Це пов'язано з тим, що основна маса сільськогосподарських виробників використовує архаїчні знаряддя землеробства (соха, сапа), а також найпримітивніші способи обробітку грунту, широко практикує кочове скотарство. Наприклад, у сільському господарстві Буркіна-Фасо в 1990 р. використовувалось лише 130 тракторів, у Нігері - 176, у Гвінеї - 270. Для порівняння вкажемо, що в країнах того ж регіону із середнім рівнем доходу й приблизно однакових за чисельністю населення цей показник істотно вищий: у Камеруні- 1080, Кот-д'Івуар- 3550 тракторів.
Низький рівень продуктивних сил у сільському господарстві НРК нерозривно пов'язаний, як правило, з дуже несприятливими природно-кліматичними факторами. Більшість африканських НРК страждає від частих засух і нестачі водних ресурсів, процеси опустинювання охопили територію десяти держав. Крім того, вкрай нераціональне використання землі, яка для 80% бідного населення НРК є часто джерелом мізерних коштів для існування, негативно впливає на родючість грунтів та спричинює низький рівень продуктивності праці в аграрній сфері.
За 1980- 1990 pp. темпи приросту сільськогосподарської продукції в НРК становили 2,9%, а відповідно до завдань ОНПД вони повинні були досягти 4%. Зростання аграрного виробництва у 2/3 НРК відставало від приросту населення.
Тільки десятьом країнам вдалося збільшити обсяг виробництва продовольства в розрахунку на душу населення. У 29 НРК цей показник 1991 р. був нижчим від рівня 1979 1981 pp.
Протягом 80-х років у середньому виробництво на душу населення зернових культур в НРК щорічно скорочувалось приблизно на 1%. Запаси зернових у розрахунку на душу населення залишилися практично незмінними, тобто на рівні 170 кг, за рахунок збільшення продовольчої допомоги її обсяг складав майже 50% сукупних імпортних закупок зернових.
Для жодної групи країн сучасного світу продовольча допомога не має такого значення, як для НРК. В 1980/1981- 1989/1990 pp. у ці країни по лінії продовольчої допомоги було доставлено 39,4 млн т зерна. До НРК надається майже 40% допомоги по каналах Всесвітньої продовольчої програми. Приблизно 2/3 сукупної продовольчої допомоги було виділено чотирьом країнам - Бангладеш, Судану, Ефіопії та Мозамбіку.
Останнім часом багатьма НРК були вжиті заходи для збільшення виробництва сільськогосподарської продукції. Вони, як правило, стосувались наступних трьох сфер: підвищення закупівельних цін, лібералізації збуту аграрної продукції і реформування сільськогосподарської торгової політики. Крім цього, багато які держави скоротили або повністю скасували субсидії на сільськогосподарську техніку й добрива.
Стагнація аграрної економіки стримує розвиток промислового виробництва в НРК. Протягом 80-х років обсяг продукції обробної промисловості зростав щорічно на 2,7% і проти 5% у 70-ті роки і замість 9%, передбачуваних ОНПД. Частка обробного сектора у сукупному ВНП найменш розвинутих країн, разом узятих, скоротилась з 8,4% в 1980 р. до 8,0% в 1989 р. Чиста продукція обробної промисловості (добавлена обробітком вартість) на душу населення - другий важливий показник рівня індустріалізації країни - в 1990 р. складала 22 дол. порівняно з 205 дол. у середньому по всіх країнах, що розвиваються. Темпи приросту чистої продукції обробної промисловості на душу населення в НРК у другій половині 80-х років дорівнювали всього 1,5% (в усіх країнах, що розвиваються, - 2,5%).
Основою обробного сектора НРК є підприємства харчової, текстильної, лісової і деревообробної промисловості. Більшість підприємств займається первинною переробкою або доведенням до товарного вигляду продукції сільськогосподарського сектора.
Частка обробних галузей у чистій продукції промисловості в НРК вища, ніж питома вага гірничодобувних. Однак співвідношення двох ключових галузей індустріального виробництва відображає не силу потенціалуобробного сектора, як в економічно розвинутих державах, а слабкість ресурсної бази гірничодобування у більшості НРК. У тих країнах, що мають крупні запаси мінеральних ресурсів і здійснюють їх інтенсивне видобування, частка гірничодобувної промисловості у загальному обсязі індустріальної доданої вартості значно перевищує питому вагу обробних галузей (Заїр, Гвінея, Ботсвана, Ліберія, Нігер, Сьєрра-Леоне, Мавританія).
Для промисловості НРК властиве низьке використання виробничих потужностей (в середньому 30% ). Промисловому зростанню у цих країнах перешкоджають макроекономічні та структурні дисбаланси, вузькість внутрішніх ринків, нестача технічних і управлінських кадрів. Серйозним бар'єром на шляху індустріалізації залишаються недостатній розвиток і недосконалість систем транспорту, зв'язку й енергетики.
Економіка НРК, як і раніше, дуже залежить від традиційних видів енергоносіїв (паливна деревина, деревне вугілля й біомаса). На частку таких джерел енергії в НРК припадає
Loading...

 
 

Цікаве