WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Країни, що розвиваються - Реферат

Країни, що розвиваються - Реферат

економічного розвитку. Незважаючи на зниження за останні десятиріччя частки сільського господарства у ВНП з 31,6% у 1960 р. до 14,6% у 1990 p., ця галузь, як і раніше, є важливою галуззю матеріального виробництва у багатьох державах, особливо африканських та азіатських. Наприклад, у половині африканських країн на сільське господарство припадає більше 30% ВНП. В азіатських країнах цей показник становить 25-30%.
В аграрному секторі країн, що розвиваються, зайнята більшість працездатного населення. В усіх африканських країнах (крім Алжиру, Беніну, Конго, Лівії, Маврикію), наприклад, більше половини населення працює у сільському господарстві.
Сільське господарство є водночас найбільш відсталою галуззю в економіці цих країн. Темпи його зростання складали у 1961- 1992 pp. менш ніж 3%. Такі темпи не можуть розцінюватися як достатні ні в плані задоволення попиту місцевої промисловості на сировину, ні, тим більше, продовольчих потреб населення.
Відсталість сільського господарства виявляється і в надзвичайно низькій продуктивності праці в цій галузі, у її слабкій механізації, хімізації. За деякими даними, на країни, що розвиваються, припадало лише 1/10 світового тракторного парку й 1/20 зернозбиральних комбайнів. Загальна кількість тракторів у цих країнах у шість разів, а зернозбиральних комбайнів - у 15 разів менша, ніж у розвинутих державах. На одиницю площі в країнах Азії, Африки, Латинської Америки вносилось у п'ять разів менше добрив, ніж у розвинутих країнах з ринковою економікою.
У більшості країн, які розвиваються, сільське господарство розвивається поки що екстенсивним шляхом на базі відсталої агротехніки. Проте вже із середини 60-х років деякі з них під впливом НТР поступово переходять до інтенсифікації сільського господарства. Цей процес, який отримав назву "зелена революція", характеризується поширенням високоврожайних гібридних сортів пшениці, рису, кукурудзи, застосовуванням добрив, використанням нової техніки й технології обробітку грунту, поширенням штучного зрошення. Розпочали проводити "зелену революцію" деякі країни Латинської Америки, Південної і Південно-Східної Азії, зокрема Мексика та Філіппіни.
Незважаючи на поширення нових високоврожайних сортів, застосування прогресивної агротехніки, у багатьох державах "зелена революція" має ще локальний характер. Вона не стала надбанням широкої маси селянських господарств. Значна частина дрібних сільськогосподарських виробників веде своє господарство на відсталій технічній базі й залишається осторонь від цих досягнень.
Відсталість сільського господарства країн, що розвиваються, швидке зростання населення - ці та деякі інші фактори визначили різке загострення у 80- 90-х роках продовольчої проблеми у зазначених державах. У багатьох з них останнім часом темпи приросту населення перевищували темпи приросту продовольства. Як наслідок цього, наприклад, у 80-ті роки Африка перетворилась на світовий центр голоду. Ситуація особливо загострилась у першій половині 80-х років, коли небачена за масштабами посуха вразила сільське господарство африканського континенту. І хоча у подальшому продовольча ситуація дещо поліпшилась У 1992 р. близько 34 млн африканців, як і раніше, жили впроголодь.
Розв'язання продовольчої проблеми пов'язане не тільки зі створенням техніко-економічних умов для розвитку сільського господарства, впровадження досягнень НТР, а й, що не менш важливо, із створенням соціально-економічних умов для швидкого розвитку аграрного сектора, тобто з проведенням глибоких аграрних реформ.
ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІ ЗВ'ЯЗКИ
Зовнішньоекономічні зв'язки мають дуже важливе значення для переважної більшості країн, які розвиваються. Беручи участь у міжнародному поділі праці, ці країни отримують матеріальні та інші ресурси, вкрай необхідні для розвитку національної економіки.
Глобалізація у 80- 90-ті роки світового ринку товарів, технології, капіталів, різке посилення у зв'язку із зростаючою транснаціоналізацією виробництва й капіталу, взаємозв'язку і взаємодії національних економік робить особливо актуальною проблему подальшої інтеграції даних країн у світову економіку.
Переваги такого шляху вже переконливо показала практика. Країни, що розвиваються, які відгороджувалися бар'єрами від міжнародних економічних контактів, опинились у дуже важкому економічному становищі. Навпаки, країни, які активно брали участь у цьому процесі (наприклад, нові індустріальні економіки Азії), стали найбільш динамічним регіоном світової економіки.
Відчуваючи дедалі більшу потребу участі у МПП, країни, що розвиваються, від середини 80-х років перейшли, як зазначалося, від імпортозаміщення до експортоорієнтованої моделі економічного зростання.
Ще однією істотно новою рисою економічної політики тих держав за останнє десятиріччя став процес лібералізації зовнішньоекономічних зв'язків, який дедалі більше набирає силу. З одного боку, ця тенденція зумовлена закономірностями НТР, поглибленням МПП. З іншого - вона викликана кризою, заборгованістю країн, що розвиваються, скороченням зовнішнього фінансування, яке спричинило переорієнтацію їхньої економічної політики на більш активний РОЗВИТОК зовнішніх зв'язків.
В 1986-1991 pp. понад 30 країн, які розвиваються, вирішили лібералізувати торгівлю. Особливо відчутний був Цей процес у Латинській Америці, де багато країн (Аргентина, Бразилія, Мексика, Чилі та ін.) вже значно знизили тарифні й нетарифні бар'єри. У переважній більшості країн що розвиваються, істотно поліпшений інвестиційний клімат для іноземних компаній, полегшена процедура відкриття ними філій, дочірніх підприємств.
Зовнішня торгівля - одна з важливих форм участі країн, що розвиваються, у міжнародних економічних відносинах. Значна частина сировини, сільськогосподарських товарів, готових промислових виробів цих країн реалізується на зововнішньому ринкові. Звідси ж надходять у країни, що розвиваються, машини і обладнання, транспортні засоби, продовольство та інші товари.
Спеціалізація даних країн у світовому товарообміні відображає їхні порівняльні переваги у виробництві деяких видів виробів - сировини, сільськогосподарських, матеріа-ло- або працемістких промислових виробів.
Вартісний обсяг зовнішньоторгового обігу країн, шо розвиваються, за останні десятиріччя значно зріс. У 1950 р. їхній експорт та імпорт становили відповідно 18,9 і 17,3 млрд дол., а 1992 p.- 830,3 і 868,4 млрд дол. (табл. 5).
У70-ті роки найбільше зростала вартість експорту в країнах-експортерах нафти, а у 80-х роках головним "локомотивом" експорту були промислові експортери. Великі зрушення сталися й у товарній структурі експорту: зменшення питомої ваги продовольства, сільськогосподарських та інших видів сировини й значне збільшення продукції переробної промисловості (діаграма № 2). У країнах, які не є експортерами нафти (за винятком найменш розвинутих країн), такі зрушення ще більш помітні, що спростовує їхній усталений "образ" як аграрно-сировинної периферії світового господарства.
У структурі промислового експорту країн, що розвиваються, основне місце посідають: текстиль, взуття, одяг, побутова електротехніка й електроніка та інші
Loading...

 
 

Цікаве