WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Країни, що розвиваються - Реферат

Країни, що розвиваються - Реферат

нагромадження тут підвищилася з 22% на початку 70-х років до 28% у 1990 р.
Підвищення частки нагромадження має свої межі. Тому одним із завдань економічної політики цих країн є встановлення оптимальної, тобто економічно обгрунтованої пропорції між частиною вироблюваного продукту, що нагромаджується, й частиною, яка споживається. Важливим засобом досягнення стабільних темпів зростання е посилення ефективного використання фонду нагромадження, зростання капіталовіддачі, підвищення продуктивності праці. Однак роль цих факторів у прирості виробництва країн, які розвиваються, поки що невелика. За рівнем продуктивності праці ці країни істотно відстають від розвинутих країн з ринковою економікою. Характерно, що розрив практично не зменшується. Так, у першій половині 70-х років валове виробництво на одного працюючого у країнах, що розвиваються, становило 7,4% від рівня розвинутих країн з ринковою економікою, у першій половині 80-х років - 7,8%, а наприкінці 80-х - тільки 6,9%. Аналогічна тенденція й У латиноамериканських країнах (відповідно 26,7%, 26,9%, 25,6%).
Низький рівень продуктивності пращ вказаних країн відображає їхню загальну соціально-економічну відсталість і пояснюється незавершеністю індустріалізації, відсталістю структури економіки, дуже слабким освоєнням досягнень НТР вкрай низьким рівнем інвестицій у людський капітал і багатьма іншими факторами.
СТРУКТУРА ЕКОНОМІКИ. ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ЇЇ ГАЛУЗЕЙ
Значні зміни за роки незалежного розвитку стались у галузевій структурі економіки країн, що розвиваються. Істотно змінилися пропорції між основними секторами народного господарства, виникли нові, сучасні галузі індустрії. Серед головних тенденцій, які характеризують динаміку макроекономічних пропорцій країн, що розвиваються, треба назвати зменшення питомої ваги у ВНП сільського господарства, збільшення питомої ваги галузей обробки і сфери послуг (табл. 4).
Розвиток промисловості посів провідне місце в економічній політиці країн, що розвиваються, уже з перших років після звільнення від колоніального гніту. Незважаючи на різницю у формах і методах здійснення, індустріалізацію розглядають тут як головний засіб ліквідації відсталості.
Історично першою моделлю індустріалізації країн, що розвиваються, стало імпортозаміщення. Переважна більшість країн після здобуття незалежності зорієнтувалася на розвиток місцевої промисловості, яка заміщувала імпорт. Обмежуючи доступ іноземних товарів на місцевий ринок високим митом, контингентуванням імпорту, застосуванням цільових державних замовлень, надаючи значні пільги, субсидії національним підприємцям, які випускають продукцію, що замінює імпорт, ці країни знизили частку імпортних товарів на своєму ринкові. Така політика сприяла зростанню промислового потенціалу, структурним зрушенням в економіці. Проте поступово виявилися її значні негативні наслідки. Протекціонізм і штучний захист місцевих підприємств від конкуренції зумовили консервування їхньої відсталості, низьку ефективність, невисоку якість продукції. Зменшуючи імпорт кінцевої продукції, імпортозаміщення не тільки не скоротило, а навіть збільшило постачання проміжних товарів (компонентів, напівфабрикатів). В окремих країнах така політика в крайніх її формах була результатом орієнтації лише на власні сили, недооцінки світового ринку.
Оскільки імпульси зростання такої політики прямопропорційно корелювалися з обсягом внутрішнього ринку, першими відчули її обмеженість і суперечності малі та середні країни. Не випадково вже наприкінці 60-х років деякі держави Східної Азії почали відходити від імпортозаміщення й поступово дбати про зростання експортного сектора. До середини 80-х років більшість країн, що розвиваються, відмовилася від імпортозаміщення, проголосивши стратегію так званої експортної орієнтації, яка означає стимулювання місцевого виробництва, орієнтованого на експорт. У той час, коли деякі країни, що розвиваються, роблять лише перші кроки по цьому шляху, інші вже досягли значних успіхів. НІК Азії, наприклад, створили динамічний експортний сектор, заповнили ніші у МПП, потіснивши навіть провідні промислові держави.
Важливим результатом процесу індустріалізації стало підвищення питомої ваги переробної промисловості у ВНП. Ця галузь стала однією з найбільш швидкозростаючих. Середньорічні темпи росту даної промисловості за 1975- 1993 pp. складали 5%.
У самій переробній промисловості також стались істотні зрушення. Якщо у перші десятиріччя післяколоніального розвитку індустріалізація охопила насамперед легку й харчову промисловість, то із середини 70-х років дедалі більший акцент став робитися на розвиток сучасних галузей важкої промисловості: машинобудування, електроніки, нафтохімії, металообробки. Та лише невеликій групі країн вдалося створити галузі, які виробляють знаряддя праці (Бразилія, Мексика, Індія, Туреччина, країни Південно-Східної Азії та ін.). Незважаючи на успіхи промислового авангарду країн, що розвиваються, новий етап НТР ставить і перед ними (не кажучи вже про більшість інших країн, які розвиваються) дуже складні проблеми адаптації до новітніх структурних зрушень.
Хоча питома вага видобувної промисловості у ВНП країн, що розвиваються, в останні роки знизилась, вона, як і раніше, відіграє важливу роль у відтворенні багатьох з них. На країни, що розвиваються, припадає 2/3 світового виробництва олова, 1/3 нікелю й міді, тут видобувається 2/3 бокситів, 2/5 залізної та 1/4 цинкової руди. Значне місце посідають ці країни й у світовому експорті багатьох видів сировини.
Ще в колоніальний період в Азії, Африці, Латинській Америці було створено галузі гірничовидобувного сектора, де діяли іноземні компанії. У 70-х роках у більшості країн, які розвиваються, націоналізовано активи іноземних компаній у сировинних галузях.
Одним із напрямів індустріалізації багатих на ресурси країн стало створення галузей, що переробляють сировину для наступного вивозу напівфабрикатів і готових виробів (наприклад, розвиток нафтохімії, металургії, деревообробної промисловості й т. ін.).
У 80- 90-х роках у зв'язку з переходом розвинутих країн з ринковою економікою до ресурсозберігаючих технологій відносне значення гірничовидобувного сектора країн, які розвиваються, у світовому промисловому виробництві зменшилося. Ціни на енергоносії і деякі інші види сировини значно впали. Поряд із зменшенням відносної залежності розвинутих країн від мінеральних ресурсів афро-азіатських та латиноамериканських країн спостерігається й інша тенденція - зростання споживання сировинних ресурсів всередині самихкраїн, що розвиваються, у зв'язку з індустріалізацією.
Таким чином, хоча гірничовидобувна промисловість країн, які розвиваються, історично зорієнтована передусім на зовнішній ринок, вона дедалі істотніше впливає на структурну перебудову їхніх національних економік, сприяє зміцненню міжгалузевих зв'язків.
Однією з найважливіших галузей народного господарства афро-азіатських і латиноамериканських країн є сільське господарство. У більшості цих країн аграрний сектор служить основою матеріального виробництва й істотно впливає на нагромадження, темпи і пропорції
Loading...

 
 

Цікаве