WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГеографія економічна, Регіональна економіка → Країни, що розвиваються - Реферат

Країни, що розвиваються - Реферат

недовантаження потужностей підприємств, їхньої неефективної діяльності. Все це, врешті-решт, істотно звужує фонд нагромаджень, стримуючи економічне зростання. Дедалі більший вплив на місцеве підприємництво справляють іноземний капітал, транснаціональні корпорації. Національні підприємства отримують відтак можливість використовувати додаткові фінансові, матеріальні ресурси і, що особливо важливо, сучасну технологію та досвід організації виробництва й управління.
У деяких країнах і територіях (Південна Корея, Гонконг, о. Тайвань, Бразилія, Мексика) вже склалися потужні національні фінансово-промислові групи, які у 80-90-х роках самостійно або спільно з ТНК активно включились у процес транснаціоналізації виробничо-інвестиційної діяльності.
Іноземний капітал є, таким чином, елементом сучасного сектора економіки країн, що розвиваються. Практика окремих країн показала певну ефективність використання ресурсів ТНК для національного розвитку. Наприклад, структурні зрушення у НІК Азії значно пов'язані з діяльністю ТНК, створенням ними нових сучасних галузей індустрії.
Значне місце в економічному житті країн, що розвиваються, належить національній державі. Державний сектор відіграв важливу роль у ліквідації спадщини колоніалізму. У деяких країнах (Єгипет, Індія) великі державні підприємства, які працюють ефективно, стали основою національної економіки. Проте у 80-ті роки у більшості країн, що розвиваються, особливо гостро постала проблема недостатньої прибутковості, а то й збитковості державних підприємств. Неефективність і невиправдано значні розміри держсектора, розбухання й величезний розмах корупції держапарату призвели до зміщення акцентів в економічній політиці країн, що розвиваються, у бік ринкових механізмів і значної еволюції поглядів на роль держави в економічному житті.
У більшості таких країн це призвело до скорочення державних інвестицій, приватизації значної частини держсектора. Головний натиск в економічній політиці тепер робиться не на безпосередню участь держави у виробництві, а на створення умов, які б стимулювали зростання підприємництва і приватної ініціативи.
Однак надмірна орієнтація лише на ринкову економіку й недооцінка ролі держави можуть призвести до серйозних суперечностей у національній економіці. Адже держава відіграє незамінну роль у створенні умов функціонування багатьох галузей економіки, інфраструктури, кредитно-грошової і фінансової систем, підтримці механізмів розподілу прибутку й соціальної справедливості, систем охорони навколишнього середовища.
Досвід свідчить, що абсолютизація ролі держави, так само як і заперечення її участі в житті, однаково неприйнятні для країн, які розвиваються. Показово, що в деяких країнах і територіях, які розвиваються динамічно (Південна Корея, о. Тайвань, Таїланд), держава відіграє в економіці активну роль.
ДИНАМІКА ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ
Як зазначалося, за минулі десятиріччя країнам, що розвиваються, вдалося досягти певних результатів в економічному розвитку. У постколоніальний період значно підвищилися темпи економічного розвитку, почала здійснюватися індустріалізація цих країн. За темпами зростання ВНП у 80-90-ті роки вони не поступалися розвинутим країнам з ринковою економікою, а в окремі роки навіть значно випереджали їх (табл. 2).
Так, за оцінками, наприкінці 80-х - початку 90-х років у країнах, що розвиваються, спостерігалися найвищі в світі темпи зростання ВНП. Проте варто звернути увагу на два принципових моменти. По-перше, така тенденція була пов'язана не тільки з високими темпами зростання країн, які розвиваються, а із вкрай низькими темпами зростання ВНП у розвинутих країнах з ринковою економікою й глибоким спадом у країнах, що переходять до ринкової економіки.
По-друге, за середніми темпами зростання країн, які розвиваються, криється дуже істотна регіональна й групова диференціація.
Табл. З переконливо свідчить про нерівномірність економічного розвитку країн, що розвиваються.
У 60- 70-х роках країни Латинської Америки були в числі тих, хто мав високі темпи зростання економіки, а у 80-ті роки тут спостерігалося найменше (у регіональному розрізі) зростання ВНП. Лише на початку 90-х років у регіоні з'явилися перші ознаки пожвавлення економіки, знизилась інфляція, покращали перспективи врегулювання заборгованості. Хоч макроекономічні показники стали стабільнішими, ВНП на душу населення цих країн на початку 90-x років був, як і раніше, нижче рівня 1980 р.
Різко знизилися темпи зростання економіки за останнє десятиліття і в африканських країнах, у 1981- 1987 pp. вони становили лише 1,8 % на рік, у наступні роки дещо зросли Однак вони були, як і раніше, нижчими, ніж темпи зростання населення, тому у 1980-1990 pp. в Африці спостерігалося абсолютне скорочення виробництва на душу населення в середньому на 0,9 % на рік.
Країни Азії серед країн, що розвиваються, характеризуються найвищими темпами економічного зростання за останні 30 років. Незважаючи на деяке зниження динаміки зростання у 80-х роках, цей показник більш як у два рази перевищував аналогічний показник Латинської Америки і Африки.
Проте й серед азіатських країн спостерігалися різні тенденції економічного розвитку. Країни Західної Азії після нафтового буму 70-х років у 80-ті роки відчули серйозні труднощі у зв'язку з падінням цін на енергоносії. У 90-ті роки до них додалися негативні наслідки воєнних дій у Перській затоці. За останні 20 років найбільш динамічним регіоном у світовій економіці є країни Південно-Східної Азії. Вони зуміли досягти у 80-ті роки не тільки дуже високих середніх темпів зростання ВНП (у середньому більше, ніж 8 % на рік), а й забезпечили небувале високе зростання ВНП на душу населення (6- 7 % на рік). Така ж тенденція зберігається й у 90-х роках.
Завданням країн, що розвиваються, є досягнення стабільних темпів економічного зростання. На динаміку їхнього ВНП істотно впливають світові економічні цикли. У період світових економічних криз (середина 70-х років, початок 80-х, початок 90-х) темпи зростання тут також знижувалися (рис. 1).
Стійкість зростання визначається не тільки зовнішніми, а й внутрішніми факторами. Тиск традиційного сектора економіки, який функціонує на слабкій технологічній базі, структурні диспропорції та кризи, дезінтеграція національної економіки, вузькість внутрішнього ринку, інші причини (політична нестабільність, стихійні лиха) зумовлюють те, Що економічне зростання країн, які розвиваються, вкрай нестійке.
Для підвищення темпів зростання економіки велике значення має оптимізація питомої ваги фонду нагромадження у ВНП. Норма нагромадження, тобто питома вага у ВНП тієї вартості, що призначена для підтримки й розширення виробництва, занезмінності інших факторів (НТР, продуктивність праці тощо) визначає параметри економічного зростання.
Як свідчить рис. 2, у країнах-експортерах нафти у зв'язку із зростанням прибутків від експорту енергоносіїв у 70-ті роки спостерігалась дуже висока частка нагромадження у ВНП (понад 60%). У другій половині 80-х років вона Істотно знизилась - не перевищувала 25%. Інша тенденція характерна для решти країн, що розвиваються. Норма
Loading...

 
 

Цікаве